Рішення

від 04.04.2017 по справі 914/173/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2017р. Справа № 914/173/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСАН» , м. Київ,

до відповідача: Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» , м. Львів,

про: стягнення боргу

ціна позову: 242 012, 48 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - директор (наказ від 01.08.1996 року №01);

Відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 31.01.2017р. №771).

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСАН» до Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» про стягнення боргу. Ціна позову: 242 012,48грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.01.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 14.02.2017р. В судовому засіданні 14.02.2017р. оголошено перерву. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі від 14.03.2017р. Строк розгляду спору продовжено з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 14.03.2017р.

Представникам Сторін впродовж розгляду справи оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, 16.03.2017 року подав Клопотання (вх. №11513/17), у якому просить суд відстрочити виконання рішення у справі в порядку статті 83 ГПК України до 30.12.2017 року.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про прийняття справи на новий розгляд до провадження (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами частини першої статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст, зафіксований в одному або декількох документах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частиною другою статті 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.

Приписами частини першої статті 181 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, підписані та скріплені печаткою повноважних представників юридичних осіб Позивача і Відповідача у справі ОСОБА_3 накладні від 18.06.2015 року №180601 на суму 250371,44 грн., від 10.07.2015 року №100701 на суму 109252,00 грн., а також Довіреності на отримання товарно-грошових цінностей від 16.06.2015 року №955 та від 06.07.2015 року №1045 свідчать про укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю Дисан (надалі - Позивач, Постачальник) та Державним підприємством Львівський бронетанковий завод (надалі - Відповідач, Покупець) договору поставки у спрощений спосіб в порядку статті 184 ГК України (надалі - Договір), за яким Позивач зобов'язувався поставляти, а Відповідач - приймати і оплачувати металопродукцію в асортименті та кількості відповідно до ОСОБА_3 накладних, а також про наявність між Сторонами у справі зобов'язальних відносин на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, зобов'язання по виконанню якого в частині оплати поставленого товару були порушені Відповідачем, що і стало підставою для звернення Позивача до суду за захистом своїх прав.

ОСОБА_4 Довіреностей на отримання товарно-грошових цінностей та підписання ОСОБА_3 накладних на товар, звернення ним отриманого товару на свою користь, відсутність будь-яких заперечень як щодо кількості і якості товару, так і щодо самого факту поставки товару, свідчать про схвалення Відповідачем поставки товару за вищевказаними ОСОБА_3 накладними, а відтак - виникнення зобов'язання з його оплати.

При цьому суд зазначає, що підписання Покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Так, Позивачем згідно видаткових накладних від 18.06.2015 року №180601 та від 10.07.2015 року №100701 поставлено, а Відповідачем прийнято товар на суму 359623,44 грн.

Відповідачем поставлений товар оплачено частково, 26.06.2015 року здійснено оплату в розмірі 100000,00 грн., 30.07.2015 року - 50000,00 грн.

Таким чином, сума заборгованості Відповідача перед позивачем з оплати поставленого згідно видаткових накладних від 18.06.2015 року №180601 та від 10.07.2015 року №100701 товару становить 209623,44 грн. Доказів її повного чи часткового погашення станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача ОСОБА_5 від 03.09.2015 року вих. №03/09-01 та від 13.11.2015 року вих. №13/11-01 про сплату заборгованості, яка виникла у зв'язку із поставкою товару згідно видаткових накладних від 18.06.2015 року №180601 та від 10.07.2015 року №100701 в розмірі 209623,44 грн. Відповідачем вказані Вимоги залишено без відповіді та реагування.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 209623,44 грн. суми боргу з оплати поставленого товару.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 209623,44 грн. боргу за поставлений товар, відсутність заперечень Відповідача проти як самого факту поставки товару, так і щодо його якісних і кількісних показників, підписання Відповідачем ОСОБА_3 накладних, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 209623,44 грн. суми основного боргу за поставлений за товар є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 6943,42 грн. 3% річних та 25445,62 грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 6943,42 грн. трьох відсотків річних та 25445,62 грн. інфляційних втрат за період з 28.11.2015 року по 03.01.2017 року.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перерахунок сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які Позивач просить суд стягнути з Відповідача, суд дійшов висновку, що сума трьох відсотків річних за прострочення оплати поставленого товару за період з 28.11.2015 року по 03.01.2017 року становить 6926,19 грн.; інфляційних втрат - 25445,62 грн.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 6943,42 грн. трьох відсотків річних та 25445,62 грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення частково в розмірі 6926,19 грн. та 25445,62 грн. відповідно. В задоволенні решти позовних вимог в цій частині слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

16.03.2017 року Відповідачем подано до суду Клопотання (вх. №11513/17), у якому просить суд відстрочити виконання рішення суду у справі до 31.12.2017 року.

Вказане клопотання обґрунтоване важким фінансовим станом підприємства Відповідача, наявністю значної дебіторської заборгованості, а також спрямованістю діяльності підприємства на оборонну галузь промисловості.

Також, як на підставу відстрочки виконання рішення, Відповідач посилається на значну кредиторську заборгованість перед контрагентами за договорами та Бюджетами всіх рівнів.

Окрім того, Відповідач зазначає, що Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ ОСОБА_6 від 13.01.2017 року при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження ЗВП №50654795 про стягнення заборгованості з Відповідача на користь юридичних осіб та держави накладено арешт на грошові кошти на суму 14198412,41 грн.

З підстав наведеного Відповідач зазначає про те, що одномоментне виконання рішення суду призведе до зупинення діяльності підприємства та зумовить загрозу його банкрутства та просить суд відстрочити виконання рішення суду до 31.12.2017 року.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст.121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Суд зазначає, і аналогічна позиція стосовно розстрочення виконання рішення суду викладена у п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України №9 від 17.01.2012р., що господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання. Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання. Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України ).

Окрім того, судом взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яким, зокрема, в рішенні у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі Горнсбі проти Греції суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі Філіс проти Греції (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, №209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію ( 995_690 ) (див. mutatis mutandis, рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 40).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. № 3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення, беручи до уваги матеріальні інтереси Сторін, фінансовий стан Сторін, враховуючи ступінь вини Відповідача у виникненні заборгованості, враховуючи наявність у нього значної кредиторської заборгованості, заслухавши пояснення представників Сторін, беручи до уваги наслідки, настання яких передбачається у випадку відхилення клопотання про відстрочку виконання рішення, враховуючи також доводи Відповідача щодо можливості виконання рішення суду з наданням відстрочки такого, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання про відстрочку виконання рішення суду частково, по 31.08.2017 року. В решті доводів заяву слід відхилити.

Відповідно до вимог ст.4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

04.04.2017 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 10.04.2017 року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 3629,93 грн. судового збору. В решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -5 , 4 -7 , 33, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 625, 626, 627, 629, 631, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Львівський бронетанковий завод (79031, Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.73; ідентифікаційний код 07985602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДИСАН (01103, м.Київ, вул.Підвисоцького, буд.12, оф.21; ідентифікаційний код 24091510) 209623,44 грн. суми основного боргу, 6926,19 грн. трьох відсотків річних, 25445,62 грн. інфляційних втрат та 3629,93 грн. судового збору із відстрочкою виконання рішення по 31.08.2017 року.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.