Рішення

від 03.04.2017 по справі 916/294/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2017 р.Справа № 916/294/17

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №ДСК від 15.01.2017р.;

Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю №б/н від 27.02.2017р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Дунайська стівідорна компанія» до приватного підприємства „СВ» про стягнення 239 050,20 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Дунайська стівідорна компанія» (далі по тексту - ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» ) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до приватного підприємства „СВ» (далі по тексту - ПП „СВ» ) про стягнення основної заборгованості у розмірі 192 011,66 грн., пені у розмірі 20 125,00 грн., трьох відсотків річних у розмірі 2 095,00 грн., збитків від інфляції у розмірі 11 376,00 грн. та штрафу у розмірі 13 440,82 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором про надання послуг №06-05/16 від 06.05.2016р. щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих послуг.

15.03.2017р. позивач звернувся до господарського суду із заявою (вх. №2-1488/17) про уточнення позовних вимог, у відповідності до якої просив стягнути з ПП „СВ» основну заборгованість у розмірі 192 011,66 грн., пеню у розмірі 20 125,00 грн., три відсотки річних у розмірі 2 095,00 грн. та збитки від інфляції у розмірі 11 376,00 грн.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 (з наступними змінами і доповненнями) ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги зміст поданої ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» заяви, господарський суд доходить висновку, що позивачем було подано заяву про зменшення заявлених позовних вимог у відповідності до ст. 22 ГПК України. Вказана редакція позовних вимог ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» була прийнята судом до розгляду як остаточна.

У судових засіданнях по даній справі представник відповідача частково визнав позовні вимоги ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» , а саме основну заборгованість у розмірі 192 011,66 грн., у задоволенні решти позовних вимог ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» відповідач просив господарський суд відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

06.05.2016р. між ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» (Виконавець) та ПП „СВ» (Замовник) було укладено договір про надання послуг №06-05/16, у відповідності до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, Виконавець зобов'язується надавати Замовнику послуги з організації, використання для перевезення і проведення вантажно-розвантажувальних робіт за допомогою баржі типу Дунай-море „1070» (далі по тексту - плавзасіб), а Замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити Виконавцю обумовлену даним договором плату.

Відповідно до п. 3.1 договору №06-05/16 від 06.05.2016р. Виконавець зобов'язаний після підписання акта надання послуг надати плавзасіб в технічно-справному стані разом з необхідними документами. При проведенні поточних ремонтів повідомити Замовника у письмовій формі не раніше ніж за дві доби до дати проведення ремонту. Плавзасіб повинен мати кваліфікаційні документи для роботи протягом усього періоду дії договору.

На виконання умов договору, 08.05.2016р. між сторонами по справі було підписано акт приймання передачі ліхтера UDP-DM-1070, в якому сторонами договору №06-05/16 від 06.05.2016р. було надано технічну характеристику плавзасобу та перелік документів, які були передані від ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» до ПП „СВ» .

Згідно з п. п. 3.2.1, 3.2.3, 3.2.8 договору №06-05/16 від 06.05.2016р. Замовник зобов'язаний використовувати плавзасіб в своїй виробничій діяльності, передбаченій статутом, в межах технічної можливості плавзасобу, дотримуючись правил безпеки мореплавства та охорони праці; своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих послуг; забезпечувати дотримання на плавзасобі вимог техніки безпеки.

Вартість наданих Виконавцем послуг та порядок розрахунків сторонами було передбачено розділом 2 договору №06-05/16 від 06.05.2016р., відповідно до п. п. 2.1., 2.2 якого щомісячна вартість послуг визначається, виходячи із ставки 60 доларів США / добу з урахуванням ПДВ; щомісячна оплата за надані послуги здійснюється Замовником на умовах передоплати протягом 3-х банківських днів після вручення Замовнику рахунків на оплату. Крім того, п. 2.4 договору передбачено, що по закінченню кожного місяця надання послуг сторони зобов'язуються підписувати акти наданих послуг.

Положеннями п. п. 5.1- 5.3 договору №06-05/16 від 06.05.2016р. передбачено, що строк дії даного договору починається з моменту підписання акта приймання-передачі плавзасобу (або акта початку надання послуг) та складає 6 календарних місяців. Якщо жодна із сторін даного договору за місяць до закінчення терміну його дії не заявить про його припинення, то договір буде вважатись таким, що продовжив свою дію на такий же строк та на таких же умовах.

В подальшому між сторонами по справі було підписано додаткову угоду №1 від 31.05.2016р. та додаткову угоду №2 від 01.09.2016р., якими було внесено зміни до умов договору в частині встановлення вартості послуг, які Виконавець надає Замовнику за договором №06-05/16 від 06.05.2016р.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі було підписано наступні акти здачі прийняття робіт (наданих послуг): №ДС-0000006 від 31.05.2016р. на суму 28 689,24 грн.; №ДС-0000007 від 30.06.2016р. на суму 74 560,32 грн.; №ДС-0000009 від 29.07.2016р. на суму 76 874,44 грн.; №ДС-0000011 від 31.08.2016р. на суму 79 521,95 грн.; №ДС-0000014 від 30.09.2016р. на суму 38 867,82 грн.; №ДС-0000017 від 17.10.2016р. на суму 21 922,00 грн. Вказані акти підписані відповідачем без зауважень.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, господарський суд вважає за необхідне першочергово надати правову кваліфікацію правовідносинам, які склалися між сторонами по справі.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу , яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності , а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Як зазначалось вище по тексту рішення, між сторонами по даній справі було укладено договір про надання послуг №06-05/16 від 06.05.2016р., п. 3.1 якого передбачено, що Виконавець зобов'язаний після підписання акта початку надання послуг надати Замовнику плавзасіб в технічно-справному стані разом з необхідними документами, який відповідач по справі зобов'язаний використовувати в своїй виробничій діяльності, передбаченій статутом, в межах технічної можливості плавзасобу (п. 3.2.1 договору).

Відповідно до ст. 117 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з ч. 2 ст. 181, ч. 2 ст. 185 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Статтею ст. 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

З урахуванням положень ст. 901 ЦК України суд зазначає, що послуга, яка надається виконавцем за договором про надання послуг споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Проте з визначення об'єктів, які належать до майна, вбачається, що рухомі речі, в даному випадку плавзасіб, віднесені чинним законодавством до майна, а отже такі речі слід вважати неспоживною річчю, яка, відповідно, може виступати предметом цивільно-правових договорів, відмінних від договору про надання послуг.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що предметом договору про надання послуг №06-05/16 від 06.05.2016р. виступає саме право користування річчю, тобто плавзасобом, що ніяким чином не може ототожнюватися з договором про надання послуг, які надаються позивачем відповідачеві за відповідну плату.

В силу положень ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, суд визнає укладений між сторонами по справі договір про надання послуг №06-05/16 від 06.05.2016р. удаваним правочином, який направлений на приховування насправді вчиненого договору найму (оренди транспортного засобу), у зв'язку з чим, правова кваліфікація відносин сторін має здійснюватись за правилами, встановленими для договорів найму.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно зі ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Згідно зі ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Приписами ч. ч. 1, 2, 5, 6 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Звертаючись до господарського суду із даним позовом, ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» зазначало, що останнім було виставлено ПП „СВ» наступні рахунки-фактури: - рахунок-фактура №ДС-0000010 від 31.05.2016р. на суму 28 689,24 грн., який був повністю оплачений відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням №7 від 20.07.2016р. на суму 28 689,24 грн.;

- рахунок-фактура №ДС-0000012 від 30.06.2016р. на суму 74 563,20 грн., який був частково сплачений відповідачем на суму 49 737,93 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №6 від 08.07.2016р. на суму 44 737,93 грн. та №9 від 28.07.2016р. на суму 5 000,00 грн.

- рахунок-фактура №ДС-0000014 від 29.07.2016р. на суму 76 874,44 грн., який був частково сплачений відповідачем на суму, що підтверджується платіжним дорученням №11 від 11.08.2016р. на суму 50 000,00 грн.

- рахунок-фактура №ДС-0000016 від 31.08.2016р. на суму 79 521,95 грн., який відповідачем сплачено не було ;

- рахунок-фактура №ДС-0000019 від 30.09.2016р. на суму 38 867,82 грн., який відповідачем сплачено не було ;

- рахунок-фактура №ДС-0000022 від 17.10.2016р. на суму 21 922,18 грн., який відповідачем сплачено не було .

Крім того, господарський суд зазначає, що між сторонами по справі було підписано акт звірки взаєморозрахунків від 30.09.2016р., з якого вбачається, що заборгованість ПП „СВ» перед позивачем складає 170 089,48 грн., та акт звірки взаєморозрахунків від 25.10.2016р., з якого вбачається, що заборгованість ПП „СВ» перед позивачем складає 192 011,66 грн., тобто сума основної заборгованості, яка була заявлена до стягнення ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» .

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання.

Як свідчать матеріали справи, ПП „СВ» в порушення умов договору №06-05/16 від 06.05.2016р., не виконував належним чином прийняті на себе грошові зобов'язання, в результаті чого у останнього виникла основна заборгованість перед позивачем у розмірі 192 011,66 грн. З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за договором №06-05/16 від 06.05.2016р. на суму 192 011,66 грн., що має наслідком задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором №06-05/16 від 06.05.2016р. позивачем в порядку ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу до сплати 3% річних у загальній сумі 2 095,00 грн., які були розраховані позивачем на підставі актів виконаних послуг з червня по жовтень 2016р.

Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних заявлених до стягнення за період з червня по жовтень 2016р., господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалось господарським судом по тексту рішення вище, п. 2.2 договору №06-05/16 від 06.05.2016р. передбачено, що щомісячна оплата за надані послуги здійснюється Замовником на умовах передоплати протягом 3-х банківських днів після вручення Замовнику рахунків на оплату.

З матеріалів справи вбачається, що 15.09.2016р. позивачем було надіслано на адресу відповідача, зокрема, наступні рахунки-фактури: №ДС-0000014 від 29.07.2016р. та №ДС-0000016 від 31.08.2016р., які були отримані ПП „СВ» 01.10.2016р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Решта рахунків-фактур, за твердженнями позивача, були надіслані на електронну адресу відповідача, проте жодних доказів на підтвердження названих тверджень суду надано не було, у зв'язку з чим, господарський суд доходить висновку, що обґрунтованим є нарахування трьох відсотків річних на підставі наступних рахунків: №ДС-0000014 від 29.07.2016р., №ДС-0000016 від 31.08.2016р. та рахунку №ДС-0000012 від 30.06.2016р., який був частково оплачений відповідачем, що свідчить про його надіслання ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» .

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних за названими рахунками-фактурами, господарський суд доходить висновку, що розмір трьох відсотків річних за вказаними рахунками складає 1 553,51 грн. Викладене має наслідком часткове задоволення позовних вимог ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» про стягнення із відповідача трьох відсотків річних на суму 1 553,51 грн.

Крім того, з посиланням на положення ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачу до сплати збитки від інфляції в сумі 11 376,00 грн. через порушення останнім власних зобов'язань у спірних правовідносинах. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції, а також приймаючи до уваги висновки суду, зроблені при визначенні вірного розміру трьох відсотків річних, господарський суд зазначає, що інфляційні нарахування відповідно до рахунків фактур №ДС-0000014 від 29.07.2016р., №ДС-0000016 від 31.08.2016р. та рахунку №ДС-0000012 від 30.06.2016р. складають 9 137,87 грн., що має наслідком часткове задоволення позовних вимог ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» у вказаній частині.

Положеннями п. 4.5.3 договору №06-05/16 від 06.05.2016р. передбачено, що у випадку прострочення оплати послуг плавзасобу Замовник додатково сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, за кожний день прострочення від суми боргу, включаючи день оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З посиланням на положення ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, умови договору №06-05/16 від 06.05.2016р. позивачем було нараховано відповідачу до сплати пеню у розмірі 20 125,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Так, згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, відповідно до преамбули 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) вказаний закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (з наступними змінами і доповненнями) день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, та враховуючи висновки суду, зроблені при розрахунку трьох відсотків річних, господарський суд доходить висновку, що розмір пені за трьома рахунками-фактурами складає 14 716,56 грн. При цьому, розмір пені за рахунком-фактурою №ДС-0000012 від 30.06.2016р. судом був розрахований у межах строків, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а саме протягом періоду з 08.07.2016р. по 04.01.2017р.

Викладене має наслідком часткове задоволення заявленої позовних вимог ТОВ „Дунайська стівідорна компанія» про стягнення пені з ПП „СВ» у розмірі 14 716,56 грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених позовних вимог шляхом присудження до стягнення із приватного підприємства „СВ» на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Дунайська стівідорна компанія» заборгованість у загальному розмірі 217 419, 60 грн. , яка складається із суми основного боргу в розмірі 192 011,66 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1 553,51 грн., збитків від інфляції в сумі 9 137,87 грн. та пені у розмірі 14 716,56 грн. відповідно до ст.ст. 11, 117, 181, 185, 190, 202, 203, 235, 509, 525, 526, 530, 546-549, 610, 612, 615, 617, 625, 629, 759, 762, 765, 798, 901 ЦК України, ст. ст. 193, 230-232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". В іншій частині позову необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

При цьому, решта суми судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду, оскільки п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства „СВ» /67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Промислова, буд. 2, ідентифікаційний код 13922572/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Дунайська стівідорна компанія» /68355, Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Придунайська, буд. 2, ідентифікаційний код 30671134/ суму основного боргу в розмірі 192 011 грн. 66 коп. /сто дев'яносто дві тисячі одинадцять грн. 66 коп./, три відсотки річних у розмірі 1 553 грн. 51 коп. /одна тисяча п'ятсот п'ятдесят три грн. 51 коп./, збитки від інфляції у розмірі 9 137 грн. 87 коп. /дев'ять тисяч сто тридцять сім грн. 87 коп./, пеню у розмірі 14 716 грн. 56 коп. /чотирнадцять тисяч сімсот шістнадцять грн. 56 коп./, судовий збір у розмірі 3 261 грн. 26 коп. /три тисячі двісті шістдесят одна грн. 26 коп./. Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 10 квітня 2017 р.

Суддя С.П. Желєзна