Рішення

від 04.04.2017 по справі 916/135/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2017 р.Справа № 916/135/17

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 221 від 13.01.2017р.

Від відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства „Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України» до приватного підприємства „Альфа-проект-сервіс» про стягнення 195 270,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України» (далі по тексту - ДП „Адміністрація морських портів України» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до приватного підприємства „Альфа-проект-сервіс» (далі по тексту - ПП „Альфа-проект-сервіс» ) про стягнення заборгованості у розмірі 195 270,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з розроблення проектної документації №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. в частині надання послуг з розроблення технічної документації.

22.02.2017р. ДП „Адміністрація морських портів України» було подано до господарського суду заяву (вх. №2-1079/17) про збільшення розміру позовних вимог, у відповідності до якої позивач просить суд стягнути з ПП „Альфа-проект-сервіс» основну заборгованість у розмірі 195 270,00 грн., пеню у розмірі 24 169,62 грн., збитки від інфляції у розмірі 160 533,77 грн. та три відсотки річних у розмірі 15 465,38 грн.

Крім того, 04.04.2017р. позивач звернувся до господарського суду із заявою про зміну предмета позову, у прохальній частині якої ДП „Адміністрація морських портів України» просило господарський суд стягнути із відповідача грошові кошти у розмірі 195 270,00 грн., пеню у розмірі 24 169,62 грн., збитки від інфляції у розмірі 160 533,77 грн. та три відсотки річних у розмірі 15 465,38 грн.

Приписами ч. 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене вище, а також приймаючи до уваги зміст поданих ДП „Адміністрація морських портів України» заяв, господарський суд доходить висновку, що позивачем було збільшено розмір заявлених позовних вимог без зміни предмета позову, оскільки зміна формулювання заявлених позовних вимог не має наслідком зміну предмета позову. Підсумовуючи вищевикладене, предметом розгляду даної справи є позовні вимоги ДП „Адміністрація морських портів України» , які остаточно були сформульовані позивачем у заяві від 04.04.2017р.

ПП „Альфа-проект-сервіс» не скористався наданим законом правом на участь свого представника у судових засіданнях, про причини неявки суд не повідомляв, незважаючи на належне повідомлення про дату та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

При цьому, 04.04.2017р. ПП „Альфа-проект-сервіс» було подано до господарського суду заяву про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитись із матеріалами справи. Господарським судом було відмовлено відповідачу у задоволенні поданого клопотання з огляду на закінчення процесуальних строків розгляду даної справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

27.12.2013р. між ДП „Адміністрація морських портів України» (Замовник) та ПП „Альфа-проект-сервіс» (Виконавець) було укладено договір про надання послуг і розроблення технічної документації №25-В-БДФ-13, у відповідності до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавцем були прийняти на себе зобов'язання за завданням Замовника (додаток №1, що є невід'ємною частиною цього договору) надати послуги з розроблення технічної документації землеустрою земельних ділянок, які забезпечують діяльність ДП „Адміністрація морських портів України» , а Замовником були прийняти на себе забов'язання прийняти надані послуги та здійснити їх оплату.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Умовами пункту 2.1 договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. сторонами передбачено строк надання послуг 30 календарних днів з моменту отримання передплати Виконавцем. Положеннями п. п. 3.1-3.2 договору визначено, що загальна вартість послуг становить 195 270,00 грн. Розрахунки здійснюються у гривнях України, у безготівковій формі шляхом перерахування Замовником грошових коштів на поточний рахунок Виконавця поетапно: 1 етап - 60 % вартості договору на протязі 10 банківських днів з моменту підписання договору; 2 етап - 40 % вартості договору проводиться після підписання акту наданих послуг за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 4.1 договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. встановлено, що Замовник зобов'язаний надати Виконавцю необхідні для роботи документи та сплатити вартість послуг у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Виконавець, в свою чергу, відповідно до п. 4.2 договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. зобов'язаний надати послуги у порядку та на умовах, визначених цим договором, додержуватись вимог, що містяться у завданні Замовника та інших вихідних даних, наданих Замовником; передати результати у порядку та на умовах, визначеним цим договором; відповідати за результати наданих послуг та на вимогу Замовника безоплатно переробити результати послуг.

Статтею 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно з п. п. 5.1-5.2 договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. за п'ять календарних днів до закінчення строку надання послуг, Виконавець подає Замовнику акт наданих послуг та відповідну документацію. Замовника або його уповноважений представник зобов'язаний прийняти подані Виконавцем акти наданих послуг та документацію, підписати акт наданих послуг протягом п'яти календарних днів та повернути Виконавцю.

Положеннями п. п. 9.1, 9.4 договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. передбачено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його укладання та діє до 28.02.2014р. Зміни в цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, у цьому договорі або у чинному законодавстві України.

В подальшому між сторонами по справі було підписано додаткову угоду №1 від 31.12.2013р. до договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р., якою було внесено зміни до п. 2.1 (строк надання послуг) та п. 9.1, останній з яких передбачав, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його повного виконання, а по відношенню до сплати неустойки та розрахунків - до їх завершення.

Додатковою угодою №2 від 01.07.2014р. до договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. сторонами договору черговий раз було внесено зміни до п. 2.1 договору, яким було визначено, що строк надання послуг складає 120 календарних днів з моменту отримання передоплати Виконавцем.

На виконання умов договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. ДП „Адміністрація морських портів України» було переказано ПП „Альфа-проект-сервіс» грошові кошти у загальному розмірі 195 720,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №463 від 30.12. 2013р. на суму 30 000,00 грн., №583 від 27.02.2014р. на суму 25 000,00 грн., №592 від 04.03.2014р. на суму 62 162,00 грн., №862 від 19.06.2014р. на суму 78 108,00 грн. При цьому, господарський суд зазначає, що 60% передоплати за договором №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. відповідачем було отримано 04.03.2014р.

Звертаючись до господарського суду із даною позовною заявою, ДП „Адміністрація морських портів України» зазначало, що відповідачем у порушення прийнятих на себе зобов'язань не було розроблено технічну документацію землеустрою земельних ділянок, актів наданих послуг до позивача не надходило, грошові кошти, які були переказані позивачем на користь відповідача, ПП „Альфа-проект-сервіс» повернуті не були, що і стало підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Проте, як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, ПП „Альфа-проект-сервіс» в порушення прийнятих на себе за договором №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. зобов'язань не було розроблено технічну документацію землеустрою земельних ділянок, оскільки жодного повідомлення про необхідність приймання таких послуг та актів наданих послуг на адресу позивача не надходило, що дозволяє суду зробити висновок про відсутність будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження надання відповідачем позивачу послуг, передбачених умовами договору.

У відповідності до положень ст. 546, ч. 1 ст. 547 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Незважаючи на відсутність прямої законодавчої норми, якою врегульовано питання повернення авансу, системний аналіз правових норм дозволяє суду зробити висновок про правомірність та законність повернення авансових платежів у випадках порушення стороною за договором прийнятих на себе зобов'язань, забезпечених авансом.

Підсумовуючи вище викладені положення чинного законодавства, господарський суд доходить висновку, що ДП „Адміністрація морських портів України» було переказано ПП „Альфа-проект-сервіс» у якості попередньої оплати за договором №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. грошові кошти у загальному розмірі 195 720,00 грн., які, в силу приписів ст. 903 ЦК України, підлягають поверненню на користь ДП „Адміністрація морських портів України» , що має наслідком задоволення позовних вимог останнього у названій частині.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на положення ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 15 465,38 грн. та збитки від інфляції в сумі 160 533,77 грн. через порушення останнім власних зобов'язань у спірних правовідносинах.

Положеннями п. п. 1.1, 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Підсумовуючи вище викладене, господарський суд зазначає, що положеннями ЦК України передбачено право кредитора у випадку порушення боржником грошового зобов'язання вимагати від останнього сплати трьох відсотків річних та індексу інфляції від простроченої суми, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне встановити у діях відповідача ознаки порушення грошового зобов'язання за договором №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р.

Положеннями п. 21 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2015 р. N 01-06/1837/15 „Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 N 01-06/249 „Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» передбачено, зокрема, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не для виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Наведений вище висновок підтверджується практикою Верховного Суду України, яким при винесення постанови від 15.03.2013р. по справі №5011-42/13539-2012 (3-30гс13) було вказано, що застосування судами частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних, розрахованих на суму попередньої оплати, є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

З огляду на вище викладене, господарський суд доходить висновку, що наслідком порушення зобов'язання, забезпеченого авансом, є обов'язок боржника повернути суму попередньої оплати, який за своєю суттю не є грошовим зобов'язанням, а, отже, відсутні підстави для нарахування 3 % річних та збитків від інфляції на суму попередньої оплати. Викладене, має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог ДП „Адміністрація морських портів України» в частині стягнення із ПП „Альфа-проект-сервіс» 3 % річних у розмірі 15 465,38 грн. та збитків від інфляції в сумі 160 533,77 грн.

Положеннями п. 7.2 договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. за порушення виконавцем строків розробки документації Виконавець сплачує Замовнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення від суми ненаданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

З посиланням на положення ч. 1 ст. 549 ЦК України та умови договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. позивачем було нараховано ПП „Альфа-проект-сервіс» до сплати пеню у розмірі 24 169,62 грн.

Так, згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки , або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються , якщо інше не передбачено законом чи договором , зокрема, у такому розмірі: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Приписами ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності , а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З матеріалів справи, а саме з п. 4.2 статуту ДП „Адміністрація морських портів України» , затвердженого наказом в. о. Міністра інфраструктури України від 25.03.2016р. №119, вбачається, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до підпункту 2.2 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (з наступними змінами і доповненнями) господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання , пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Окрім викладеного, варто зазначити, що абзацом 4 пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. N 01-06/249 „Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» передбачено можливість застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання , що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання , пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанови від 06.12.2010 N 42/563; від 20.12.2010 N 06/113-38).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про необхідність застосування до вчиненого відповідачем порушення прийнятих на себе зобов'язань штрафних санкцій, передбачених умовами договору №25-В-БДФ-13 від 27.12.2013р. у вигляді нарахування пені, оскільки приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено право суб'єкта господарювання державного сектора економіки, до якого, в даному випадку, належить позивач, на застосування штрафних санкцій у вигляді пені на не грошове зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд доходить висновку про його правильність та обґрунтованість, що має наслідком задоволення позовних вимог ДП „Адміністрація морських портів України» в частині стягненні із ПП „Альфа-проект-сервіс» пені у розмірі 24 169,62 грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених позовних вимог шляхом присудження до стягнення із приватного підприємства „Альфа-проект-сервіс» на користь державного підприємства „Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України» грошові кошти у загальному розмірі 219 439,62 грн. , яка складається із грошових коштів в розмірі 195 270,00 грн. та пені у розмірі 24 169,62 грн. відповідно до ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 538, 546, 547, 549, 570, 571, 611, 615, 625, 626, 617, 629, 901-903, 905 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 175, 180, 193, 230, 231 Господарського кодексу України. В іншій частині позову необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства „Альфа-проект-сервіс» /67700, АДРЕСА_1; 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Кишинівська, буд. 32; 03151, м. Київ, Солом'янський район, вул. Донецька, буд. 85; ідентифікаційний код 36173028/ на користь державного підприємства „Адміністрація морських портів України» /01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14, ідентифікаційний код 38727770/ в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України» /67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, ідентифікаційний код 38728376/ грошові кошти у розмірі 195 270 грн. 00 коп. /сто дев'яносто п'ять тисяч двісті сімдесят грн. 00 коп./, пеню у розмірі 24 169 грн. 62 коп. /двадцять чотири тисячі сто шістдесят дев'ять грн. 62 коп./, судовий збір у розмірі 3 291 грн. 59 коп. /три тисячі двісті дев'яносто одна грн. 59 коп./. Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 10 квітня 2017 р.

Суддя С.П. Желєзна