Рішення

від 11.04.2017 по справі 925/156/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2017 р.                                                   Справа № 925/156/17

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Гень С.Г.,

за участі представників сторін:

від позивача – представник не з’явився,

від відповідача – ОСОБА_1 – директор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інко-Фуд Бердичів”,

м. Бердичів, Житомирської області

до товариства з обмеженою відповідальністю “Макс і К”, м. Черкаси

про стягнення 5 347 грн. 39 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Інко-Фуд Бердичів” до товариства з обмеженою відповідальністю “Макс і К” про стягнення боргу, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 25 лютого 2016 року за №869 в розмірі 30 159 грн. 64 коп., а саме: 24 812 грн. 25 коп. основний борг, 271 грн. 80 коп. 10% річних, 2 481 грн. 25 коп. штраф (10%), 96 грн. 46 коп. інфляційні втрати, 761 грн. 02 коп. пеня та 1 736 грн. 86 коп. штраф (7%).

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 13 лютого 2017 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 23 лютого 2017 року.

Розгляд справи здійснюється після відкладення.

23 березня 2017 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 271 грн. 80 коп. 10% річних, 2 481 грн. 25 коп. штраф (10%), 96 грн. 46 коп. інфляційні втрати, 761 грн. 02 коп. пеня та 1 736 грн. 86 коп. штраф (7%), всього 5 250 грн. 93 коп.

Водночас позивачем не вірно визначено ціну позову, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 55 ГПК України суд самостійно визначив ціну позову, яка становить 5 347 грн. 39 коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказана заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а тому судом розглядається позов товариства з обмеженою відповідальністю “Інко-Фуд Бердичів” з урахуванням зменшеного розміру позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, однак відзиву на позовну заяву суду не надав.

В судовому засіданні, яке відбулося 11 квітня 2017 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/156/17.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 25 лютого 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Інко-Фуд Бердичів” (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Макс і К” (покупець) було укладено договір поставки за №869.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач свої зобов’язання за договором поставки виконав та поставив відповідачу товар на суму 29 812 грн. 25 коп., що підтверджується копіями видаткових накладних від 21 листопада 2016 року за №ПТБ00081756 на суму 15 717 грн. 54 коп., від 28 листопада 2016 року за № ПТБ00084125 на суму 14 094 грн. 71 коп.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженої особи у видаткових накладних та відтиском печатки товариства з обмеженою відповідальністю “Макс і К”.

Згідно п. 6.7. договору покупець зобов’язаний здійснити оплату кожної конкретної партії товару (партія товару визначається даними кожної окремої видаткової накладної) в національній грошовій одиниці України протягом 21 календарного дня з моменту поставки кожної партії товару. Моментом поставки кожної партії товару вважається дата, зазначена на видатковій накладній.

З урахуванням вимог п. 6.7. договору відповідач повинен був розрахуватися за поставлений товар 21 листопада 2016 року – 12 грудня 2016 року, а за товар поставлений 28 листопада 2016 року – 19 грудня 2016 року.

Однак відповідач порушив своє зобов’язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, в зв’язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та річних.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору поставки, розрахунку з позивачем за поставлений товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно п. 9.3. договору у випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачених п. 6.7. цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діє в період прострочення), від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення та штраф у розмірі 10% від вартості несплаченого товару.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 761 грн. 02 коп. пені згідно розрахунку, що знаходиться в матеріалах справи (а.с.6).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначеної статті Закону проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником (постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01 липня 2014 року № 3-32гс14 у справі №5010/1575/2012-20/83, від 01 липня 2014 року № 3-31гс14 у справі №11/5026/1925/2012).

Договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, проте, не інший спосіб їх обчислення.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 96 грн. 46 коп. боргу, що виник внаслідок інфляції та 271 грн. 80 коп. 10% річних згідно розрахунку, що знаходиться в матеріалах справи (а.с. 6-7).

Пунктом 9.4. договору визначено, що відповідальність сторін, не передбачена цим договором, регулюється чинним законодавством України, в тому числі ст. 625 ЦК України із встановленням 10% річних за невиконання зобов’язань винною стороною за весь час прострочення.

Отже, суд вважає правомірним нарахування позивачем 10% річних, оскільки сторони дійшли згоди щодо зміни процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та встановили її у розмірі 10%.

При цьому судом також враховано положення п. п. 4, 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат, річних та пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.2.1.” судом встановлено, що інфляційні та річні нараховано вірно, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 759 грн. 74 коп., в решті стягнення пені в сумі 1 грн. 28 коп. слід відмовити.

Згідно п. 9.3. договору у випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачених п. 6.7. цього договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості несплаченого товару.

Пунктом 9.6. договору визначено, що за прострочення платежу понад 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 7% від неоплаченої суми.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 481 грн. 25 коп. штрафу у розмірі 10% від неоплаченого товару та 1 736 грн. 86 коп. штрафу, що складає 7% від неоплачуваного товару понад 30 календарних днів.

Згідно п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому судом враховано відповідні висновки, що викладені в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року N 06/5026/1052/2011.

Розмір штрафу нараховано вірно, а тому з відповідача підлягає стягненню 4 218 грн. 11 коп. штрафу.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ч. 2 ст. 7 вищевказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Частиною другою ст. 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки сума сплаченого позивачем судового збору становить 1 600 грн. 00 коп. (мінімальний розмір встановлений Законом України “Про судовий збір”), то наслідки передбачені п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону не застосовуються.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Макс і К”, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 22803165 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Інко-Фуд Бердичів”, вул. Білопільська, 131, м. Бердичів, Житомирської області, ідентифікаційний код 38284164 – 96 грн. 46 коп. інфляційних втрат, 271 грн. 80 коп. 10% річних, 759 грн. 74 коп. пені, 4 218 грн. 11 коп. штрафу та 1 599 грн. 68 коп. витрат на сплату судового збору.

3.          В решті вимог – в позові відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 11 квітня 2017 року.

Суддя                     А.В.Васянович