Рішення

від 04.04.2017 по справі 922/471/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2017 р.Справа № 922/471/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши матеріали справи

за позовом фермерського господарства Чернохатове , 57281, Миколаївська область, Вітовський район, с. Українка, вул. Гагаріна, 43, код ЄДРПОУ 20896381;

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 61007, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1;

про стягнення 26234,88 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Фермерське господарство "Чернохатове" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 26234,88 грн., з яких: 18000,00 грн. - основного боргу, 881,75 грн. 3 % річних, 4671,12 грн. - пені, 2682,01 грн. - інфляційного збільшення заборгованості, а також просить стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1600,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №25 від 30 березня 2015 року щодо повної оплати за отриманий товар за видатковою накладною. Здійснюючи правове обґрунтування посилався на ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.02.2017 порушено провадження у справі.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Позивач явку свого повноважного представника у судове засідання 21.03.2017 не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про одержання 28.03.2017. Разом з цим у матеріалах справи міститься заява позивача (вх. №6818 від 27.02.17) про те, що позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.

Також позивач на виконання вимог ухвали суду від 21.03.2017 надав належним чином завірені копії документів, а саме: податкової накладної №20 від 31.03.2015 та рахунку-фактури №54 від 30.03.2015, що долучені судом до матеріалів справи.

Відповідач у судове засідання свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФО-П ОСОБА_1 проживає за адресою: 61007, АДРЕСА_1, яка зазначена позивачем у позовній заяві, та на яку надсилалися копії ухвал суду про порушення провадження у справі від 07.02.2017, про відкладення розгляду справи від 01.03.2017 та від 21.03.2017. Разом з цим ухвала суду про порушення провадження у справі від 07.02.2017 повернулася до суду із відміткою за закінченням строку зберігання (а.с. 55-58).

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до положень п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Так, процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.

Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але відповідач не з'явився у судове засідання, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Згідно з ч.2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні у матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У ч. 1 ст. 174 ГК України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Згідно із положеннями ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

30 березня 2015 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено договір поставки №25 (далі, договір поставки).

Відповідно до п. 1.1 договору поставки за даним договором постачальник зобов'язується передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на у мовах даного договору.

У п.1.2. договору поставки визначено, що товаром, що поставляється за договором, є сільськогосподарська продукція, визначена у видаткових накладних за договором (далі, товар).

Згідно із п.2.1., 2.2. договору поставки найменування і асортимент поставленого товару визначається за видатковими накладними до договору. Загальна кількість поставляється за договором товару визначається шляхом підсумування кількості товару, зазначеного у видаткових накладних.

Поставка товару здійснюється однією або кількома партіями. Кількість товару в кожній партії вказується у видаткових накладних, підписаних покупцем. Постачальник зобов'язується поставити товар у термін до 01 квітня 2015 року. На кожну партію товару постачальник до моменту здійснення поставки в обов'язковому порядку надає покупцеві оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну; податкову накладну; якщо постачальник є виробником товару - копію свідоцтва про реєстрацію постачальника платником зі спеціальним режимом сплати ПДВ. Датою поставки товару вважається дата зазначена у видаткових накладних на товар, підписаних уповноваженими представниками сторін. Перехід права власності, а також ризиків випадкової загибелі або знищення майна відбувається в момент передачі товару покупцю за видаковою накладною (п. 3.1, -3.5 договору поставки).

Відповідно до п.4.2, 4.3 договору поставки ціна за одиницею товару, загальна вартість партії товару вказуються у видаткових накладних до даного договору. Оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочки платежу до 15.06.2015 з моменту поставки товару та за умови отримання всіх документів передбачених п.3.4. договору.

У п.5.1. договору сторони дійшли згоди, що покупець зобов'язується своєчасно та в порядку, встановленому цим договором, сплатити вартість товару, а постачальник відповідно до п. 5.2. зобов'язується поставити і передати у власність товар на умовах цього договору; надати покурцю вказані в п.3.4. договору документи.

Згідно із п.6.2.1. договору поставки у разі прострочення здійснення поставки товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.

У п.9.1. договору поставки зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року, а в частині виконання сторонами взятих на себе грошових зобов'язань за договором - до моменту їх повного виконання. Термін дії договору може бути продовжений за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди.

Як вбачається із матеріалів справи позивач поставив, а відповідач одержав товар, а саме картоплю у кількості 6000 кг, ціна за 1 кг з ПДВ - 6,00 грн., відповідно до укладеного договору №25 від 30.03.2015 на загальну суму 36000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №ВН-54 від 31.03.2015, податковою накладною №20/2 від 31.03.2015 та рахунком-фактурою №54 від 30.03.2015.

Як зазначає позивач, відповідач частково розрахувався за поставлений товар, а саме сума, що залишилася несплаченою становить 18000,00 грн., що підтверджується розпискою ФО-П ОСОБА_1 від 31.03.2015, в якій він зобов'язався виплатити борг за поставлений товар - картоплю для посіву відповідно до договору №25 від 30.03.2015 і відповідно до накладної №ВН-54 від 31.03.2015 у сумі 18000,00 грн. у строк не пізніше 15.06.2015.

Відповідач заборгованість за поставлений товар у розмірі 18000,00 грн. не сплатив, в зв'язку з чим позивач і звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із положеннями ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором поставки № 25 від 30.03.2015 виконав, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунком-фактурою №54 від 30.03.2015, податковою накладною №20/2 від 31.03.2015 та видатковою накладною №ВН-54 від 31.03.2015.

Судом встановлено, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар, сума, що залишилася несплаченою складає 18000,00 грн., що підтверджується розпискою відповідача.

Частиною 1 ст.530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.4.3. договору поставки оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочки платежу до 15.06.2015 з моменту поставки товару та за умови отримання всіх документів передбачених п.3.4. договору.

Таким чином, строк оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару, настав 15.06.2015.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд доходить висновку, що позов в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 18000,00 грн. є обґрунтованим та правомірним, тому підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 4671,12 грн. суд виходить з наступного.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У ст. 230 ГК України міститься визначення штрафних санкцій. Так, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку

України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п.6.2.1. договору поставки у разі прострочення здійснення поставки товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що прострочення оплати за договором поставки №25 від 30.03.2015 (з огляду на п.4.3. договору поставки) розпочалося з 15.06.2015, шестимісячний строк, встановлений ч.6 ст. 232 ГК України закінчується 15.12.2015.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, наведений у позовній заяві (а.с.10), суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення пені у розмірі 4671,12 грн. за період з 15.06.2015 по 14.12.2015 як таких, що є правомірними, обгрунтовами та правильно розрахованими.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 2682,01 та 3% річних у розмірі 881,75 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на предмет відповідності вимогам чинного законодавства України, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2682,01 грн. за період з 15.06.2015 по 31.01.2017 та 3% річних у сумі 881,75 грн. за період з 15.06.2015 по 31.01.2017 є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 49 ГПК України та покладає витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600, 00 грн. на відповідача.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 1, 4, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 61007, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь фермерського господарства Чернохатове (57281, Миколаївська область, Вітовський район, с. Українка, вул. Гагаріна, 43, код ЄДРПОУ 20896381) 18000,00 основного боргу, 4671,12 грн. пені, 2682,01 грн. інфляційних втрат, 881,75 грн. 3% річних, а всього 26234,88 грн. та судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.04.2017 р.

Суддя Н.А. Новікова