Ухвала

від 10.04.2017 по справі 803/127/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 р. Справа № 876/10015/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Носа С.П., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2015 року №0005362201 та №0005392201.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2016р. адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.10.2015 року №0005392201 повністю та №0005362201 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 18461640,07 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Луцька ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт, зокрема зазначає, що ТОВ Золотий Екватор в період 2014 року здійснювало реалізацію паливно-мастильних матеріалів за цінами, нижчими за понесені витрати на придбання цих товарів, а саме не включено до собівартості роялті. Також завищено витрати по розрахунково-касовому обслуговуванні, комісії банків, нараховані за умовами кредитного договору, оскільки такі не відносяться до господарської діяльності підприємства.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного судового рішення колегія суддів виходить з положень ч. 1 ст. 195 КАС України, згідно з яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції і це стверджується матеріалами справи, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ Золотий Екватор з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, контролюючим органом складено акт від 05.10.2015 за №4506/22-1/37425075.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ Золотий Екватор у 2014 році внаслідок безоплатної передачі покупцям частини вартості товарів занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 13737198,07 грн, а саме собівартість реалізованих паливно-мастильних матеріалів під товарним знаком Mustang становила 320768318,76 грн. Середня націнка на нафтопродукти, які реалізовувалися під товарним знаком Mustang становила - 1,34 % від їхньої ціни придбання (собівартості), без врахування оренди товарного знаку.

Оплата позивачем за використання товарного знака Mustang становила 17807805 грн., а тому такі витрати повинні враховуватися у складі собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг).

Одночасно контролюючим органом зроблено висновок про те, що позивачем неправомірно віднесено у рядок 06.2 АВ декларації Адміністративні витрати суму 22532246,58 грн. (адміністративна комісія), сплачену згідно кредитного договору від 29.07.2013 року №06.1-20/144, оскільки такі витрати не відносяться до господарської діяльності підприємства, у зв'язку з чим останнім завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на загальну суму 22532246,58 грн.

Також відповідачем в вказаному акті перевірки зазначено, що до складу фінансових витрат ТОВ Золотий Екватор віднесено витрати у сумі 4666667 грн, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами і не відповідають даним витратних рахунків наданої головної книги, оборотно-сальдових відомостей, аналізам рахунків.

При цьому вказані порушення стосуються пп.14.1.13, пп.14.1.27, пп.14.1.36, пп.14.1.202, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.135.1, п.135.2, пп.135.4.1, п.135.4 ст.135, п.137.4 ст.137, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, пп.138.10.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення товариством від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2014 рік на суму 23128307,07 грн;

Також в результаті порушень товариством вимог пп.14.1.179 п.14.1 ст.14, ст.185, п.187.1 ст.187, ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України останнім занижено податок на додану вартість на загальну суму 4983886,00 грн.

За вказаних порушень на підставі оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 22.10.2015р. №0005362201 підприємству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 23128307,07 грн та за №0005392201 донараховано грошове зобов'язання з ПДВ на суму 4983887 грн.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції встановив, що ТОВ Золотий Екватор зареєстроване як юридична особа, основними видами діяльності якого є, зокрема, роздрібна торгівля пальним та оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктам.

Товариство з 06.12.2010 року перебуває на обліку в органах державної податкової служби та станом на час перевірки є на обліку у відповідача та за перевіряємий період було, зокрема платником податку на прибуток та на додану вартість.

01.01.2014 року між ТОВ Торговий Дім Континіум-Галичина (ліцензіат) та ТОВ Золотий Екватор (субліцензіат) укладено субліцензійний договір №1/14-5, відповідно до умов якого ліцензіат надає субліцензіату право протягом дії даного договору використовувати в підприємницькій діяльності останнього товарний знак Mustang на правах невиключної субліцензії, а субліцензіат зобов'язується прийняти у використання й добросовісно використовувати товарний знак Mustang . Товарний знак (знак для товарів і послуг) - позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляється (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Товарний знак являє собою словосполуку Mustang . Товарний знак використовується ліцензіатом на підставі ліцензійного договору, укладеного з СП Західна нафтова група у формі ТзОВ та свідоцтва на знак для товарів і послуг від 10.07.2009 року №109274, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності. Винагорода за використання товарного знака Mustang погоджена сторонами та становить 5,8% від суми реалізованого субліцензіатом товару під товарним знаком Mustang . Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (а.с.54-56).

Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2014 року №1 визначено загальну вартість використання товарного знаку - 17807805 грн.

Досліджуючи обставини справи та відповідність їх правовим нормам суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого переконання, що висновок Луцької ОДПІ про безоплатну передачу частини вартості ПММ під товарним знаком Mustang на суму 13737198,07 грн та, як наслідок, заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, на вказану суму, а також висновок відповідача про заниження товариством рядка 05.1 Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік на суму сплаченого роялті в розмірі 17807805 грн є протиправним.

Відповідно до підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу (підпункт 135.4.1. пункту 135.4 статті 135 ПК України).

Згідно із пунктом 137.1 статті 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пунктом 137.4 статті 137 ПК України визначено, що датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із пунктами 138.4, 138.5 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Як передбачає пункт 138.6 статті 138 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Водночас пунктом 138.8 статті 138 ПК України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Аналізуючи наведені положення суд підставно наголошує, що податкове законодавство розмежовує порядок формування собівартості придбаних та реалізованих товарів від собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 ПК України визначено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

Отже, за загальним правилом, визначеним ПК України, витрати, визначені пунктом 140.1 статті 140 ПК України, відносяться до складу інших витрат, що відповідає правилам пункту 138.1 статті 138 ПК України. Відтак, витрати з нарахування роялті відносяться до складу інших витрат, а не витрат операційної діяльності, які включають в себе, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, ТзОВ Золотий Екватор у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік правомірно віднесено витрати за використання товарного знаку у сумі 17807805 грн в рядок 06.4 ІВ декларації Інші витрати (сума рядків 06.1 -06.5).

Одночасно суд правомірно відхилив покликання податкового органу на Узагальнюючу податкову консультацію щодо деяких питань з оподаткування податком на прибуток при виплаті роялті, затвердженої наказом ДПС України від 15.02.2012 року №122, якщо витрати з нарахування роялті можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, то такі витрати враховуються у складі собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Сторона відповідача не заперечує тієї обставини, що ТОВ Золотий Екватор не виготовляє паливно-мастильні матеріали, а здійснює оптову та роздрібну торгівлю пальним. Отже, формування собівартості придбаних та реалізованих ПММ повинно здійснюватись у відповідності до вимог пункту 138.6 статті 138 ПК України, а саме: з врахуванням ціни придбання ПММ, ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу, а не згідно пункту 138.8 статті 138 ПК України, який регулює порядок формування собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Податковим органом в акті перевірки визначено, що середня націнка на нафтопродукти, які реалізовувались під товарним знаком Mustang , становила - 1,34% від їхньої ціни придбання, що вказує саме те, що реалізація товару відбувалась вище собівартості придбаних ПММ.

За наведеними правовідносинами, податковий орган одночасно прийшов до помилкового висновку стосовно заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 4983886 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість на вказану суму, саме у зв'язку з продажем товарів за цінами нижчими за собівартість з посиланням на порушення, описані в пункті 3.1.1 розділу 3 акта перевірки.

Так в пункті 3.1.1 розділу 3 акта перевірки від 05.10.2015 року №4506/22-1/37425075 Луцька ОДПІ вказує на отримання позивачем у 2014 році збитку від реалізації ПММ під товарним знаком Mustang на суму 13737198,07 грн, внаслідок чого допущено порушення в частині заниження доходу на вказану суму.

Крім того, зазначається про реалізацію ТОВ Золотий Екватор у січні, березні, серпні, листопаді та грудні 2014 року ТМЦ за цінами нижчими за витрати, понесені на їхнє придбання. З наведеної на сторінці 7 акту перевірки таблиці слідує, що встановлене Луцькою ОДПІ заниження податкових зобов'язань з ПДВ по реалізації нафтопродуктів під товарним знаком Mustang становить 2747439,61 грн, по інших ТМЦ - 2236446 грн.

Згідно статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Тому, протягом 2014 року ПК України чітко визначав, що база оподаткування податком на додану вартість визначається з договірної вартості товарів/послуг, до складу якої входять будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем.

Отже, сам факт реалізації товариством товарів за цінами нижчими за витрати, понесені на їх придбання, не може слугувати наслідком донарахування останньому податкових зобов'язань з ПДВ.

Одночасно підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Отже поняття дохід для цілей податкового законодавства охоплює всі види надходжень, які набуваються платником податку у власність чи на його користь і мають вартісне вираження. При цьому здійснення господарської діяльності не пов'язується з фактом перевищення надходжень такого платника податків над його витратами.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Саме реалізація товарів продавцем за цінами нижчими від ціни собівартості чи придбання не є законодавчо забороненою.

Згідно із підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

З приведених приписів випливає, що товариству надано право самостійно визначати та реалізовувати будь-яку продукцію, крім тієї, по якій здійснюється державне регулювання цін і тарифів, за вільними (договірними) цінами. Крім того, відповідачем не надано доказів вчинення дій, спрямованих на заниження рівня звичайних цін у господарських операціях позивача.

Чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу. При цьому законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Обмеження, визначені статтею 188 ПК України та які вказують на те, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, набули чинності лише 01.01.2015 року та не стосуються періоду, який охоплений перевіркою.

Також предметом дослідження податкового органу за наслідками перевірки були обставини щодо кредитного договору №06.1-20/144 від 29.07.2013 року, укладеного між ПАТ Укрсоцбанк як позикодавцем та ТОВ Золотий Екватор , ТОВ Пром-Газ-Інвест як позичальниками, останнім надано кредит на загальну суму 162749368,89 грн з терміном кредиту до 31.08.2023 року. При цьому договором було визначено право кожного з позичальників на отримання часток в межах загальної суми кредиту.

На підставі договору безпроцентної фінансової допомоги на зворотній основі №793 від 19.08.2013 року ТОВ Золотий Екватор як позикодавець надало ТОВ Пром-Газ-Інвест як позичальнику позику в сумі 1200000000 грн з метою створення та реалізації останнім програм по проведенню економічно доцільний господарських операцій.

Карткою рахунку 3774 за 2013 рік по ТОВ Золотий Екватор підтверджується факт надання позивачем безпроцентної фінансової допомоги ТОВ Пром-Газ-Інвест за рахунок кредитних коштів, отриманих в ПАТ Укрсоцбанк , на суму 125015166,50 грн. Водночас, як свідчить зазначена картка рахунку 3774, сальдо на кінець 2013 року по договору безпроцентної фінансової допомоги на зворотній основі №793 від 19.08.2013 року становить 0,00 грн, що вказує на повернення ТОВ Пром-Газ-Інвест наданої позивачем суми безпроцентної фінансової допомоги за рахунок кредитних коштів.

За наслідками наведених правовідносин протягом 2014 року ТзОВ Золотий Екватор здійснено сплату адміністративної комісії згідно кредитного договору №06.1-20/144 від 29.07.2013 року на загальну суму 22532246,58 грн.

Відповідач вважає, що товариством неправомірно включено вказану суму адміністративної комісії у рядок 06.2 АВ Адміністративні витрати податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік, оскільки такі витрати не відносяться до господарської діяльності підприємства.

Колегія суддів перевіряючи обґрунтованість висновку суду стосовно безпідстановності доводів апелянта вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

Згідно підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Пунктом 141.1 статті 141 ПК України передбачено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

При цьому, не включаються до складу витрат, зокрема, суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку (підпункт 139.1.11 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

В кредитному договорі від 29.07.2013 року №06.1-20/144, адміністративна комісія означає комісію, що розраховується та сплачується позичальником згідно з пунктом 6.4 даного договору.

Зазначеним пунктом 6.4 договору визначено, що адміністративна комісія сплачується в день оплати процентів та/або погашення частки (її частини) за сублімітом 2 та/або сублімітом 3 та розраховується за формулою: Аk=(k1/k0-1)хE, де Аk означає суму адміністративної комісії (в гривні); k1 - середньозважений курс гривні до доларів США на міжбанківському валютному ринку України за попередній робочий день, що передує даті погашення частки (її частини) та/або сплати процентів; k0 - середньозважений курс гривні до доларів США на міжбанківському валютному ринку України за день, що передує даті отримання частки (фіксується для кожної окремої частки); E - означає суму частки (або її частини), що погашається та/або суму процентів, що сплачується. При цьому, якщо значення показника k1 менше k0, то Аk дорівнює нулю гривень.

Водночас пунктом 6.2 даного договору встановлено розмір та порядок сплати неустойки (в разі несплати позичальником в належний строк або термін будь-якої суми за цим договором, позичальник сплачує банку неустойку, що належить до сплати в останній робочий день кожного календарного місяця на рахунок визначений банком, з простроченої суми за період з дати прострочення оплати до дати фактичної оплати включно за ставкою, яка складається з подвійної облікової ставки Національного банку України), пунктом 6.3 встановлено розмір та порядок сплати штрафу (у разі порушення позичальником цільового використання отриманої частки (кредиту, якщо застосовується), відповідно до пункту 1.2 договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 10 % від суми, яка використана з таким порушенням, на першу вимогу банку.

Аналізуючи наведені умови договору від 29.07.2013 року №06.1-20/144 суд обґрунтовано відмітив, що адміністративна комісія не є штрафом чи неустойкою, а є окремим платежем, який сплачується в день оплати процентів та/або погашення частки суми кредиту, відтак позивачем правомірно було віднесено суму адміністративної комісії 22532246,58 грн до витрат товариства.

Одночасно неприйнятними є посилання Луцької ОДПІ на акти перевірок від 15.10.2014 року №8322/22-01/37425075 та від 18.08.2014 №5753/22-1/37425075, якими податковий орган встановив неправомірне віднесення позивачем до витрат сплачених у 2013 року процентів за кредитним договором з підстав використання кредитних коштів не в межах господарської діяльності, оскільки зазначені кошти були передані ТзОВ Пром-Газ-Інвест як безпроцентна фінансова допомога. Податковим органом факт використання протягом 2014 року отриманого кредиту поза господарською діяльністю не встановлений та не доведений жодними належними і допустимими доказами, а станом на 31.12.2013 року надана позивачем безпроцентна фінансова допомога була повернута.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності висновку відповідача про завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на загальну суму 22532246,58 грн.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи є несуттєвими та не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів прийшла до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2016 року у справі № 803/127/16 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.П. Сапіга

Судді І.М. Обрізко

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 11.04.2017р.