Рішення

від 07.04.2017 по справі 910/3272/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2017Справа №910/3272/17

За позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєф-Бейс"

про стягнення заборгованості 38 540, 06 грн.

Суддя Підченко Ю.О.

Представники

від позивача: Слободян О.П. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2017 року Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєф-Бейс" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення основної заборгованості по сплаті орендних платежів в сумі 12 707, 20 грн., неустойки в сумі 25 414, 40 грн., а також пені у розмірі 418, 46 грн. нарахованих за не виконання грошового зобов'язання згідно договору оренди № 4094 житлового приміщення від 01.03.2006.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 07.04.2017.

27.03.2017 позивач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме:

- письмове підтвердження Підприємства від 14.03.2017 № 056/24-806;

- копію листа Підприємства від 14.03.2017 № 056/24-804 про направлення акту звірки розрахунків від 09.03.2017 між Підприємством та Товариством по договору оренди житлового приміщення від 01.03.2006 № 4094;

- копію акту звірки розрахунків від 09.03.2017 між Підприємством та Товариством за договором оренди житлового приміщення від 01.03.2006 № 4094, підписаного Підприємством;

- докази відправлення акту звірки розрахунків від 09.03.2017 Товариству (опис вкладення та фіскальний чек про відправлення);

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про Підприємство;

- копію довіреності представника позивача.

Під час судового засідання 07.04.2017 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в дане судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвала суду у даній справі від 01.03.2017 надіслана відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" було створено рішенням Київської міської ради від 01.03.2001 р. № 217/1194 "Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на базі Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП "Київжитлоспецексплуатація".

На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.11.2001 р. № 2419 "Про будинки комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" будинок № 10 по вул. Борщагівській закріплено за Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" як будинок маневреного фонду.

01.03.2006 між Підприємством, далі Орендодавець, та Товариством, далі Орендар, укладений договір оренди № 4094 житлового приміщення, далі Договір, відповідно до предмету якого (п.1.1 Договору) Орендодавець надає, а Орендар, на визначений у п. 5.1 термін передає в орендне користування житлове приміщення: квартиру № 53 у будинку № 10 на вул. Борщагівській з характеристикою: житлова площа - 40,1 кв. м., загальна площа - 57,8 кв.м.

Згідно п. 2.1 Договору за користування орендованим приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендні платежі згідно з умовами цього договору.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що на підставі рішення Київради від 27.05.2004 №262/1472 "Про орендне користування житловими приміщеннями комунального підприємства "Спецжитлофонд", договором встановлюється плата за оренду житлового приміщення, яку сплачує Орендар у сумі 5, 28 грн. на місяць за 1 кв. м. загальної площі, що складає 305,18 грн. у тому числі ПДВ 50, 86 грн. Додатковою угодою № 3 до Договору було змінено розмір орендної плати та встановлено у сумі 668, 80 грн. на один місяць.

Орендні платежі сплачуються Орендарем Орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 2.8 Договору орендні платежі сплачуються Орендарем по день фактичної передачі Орендодавцю житлового приміщення за актом прийому-передачі.

Пунктом 5.1 Договору встановлено термін дії договору з 01.03.2006 по 01.09.2006.

Згідно до п. 5.2 Договору цей договір може бути продовжений за згодою Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії договору від орендаря надійшло письмове звернення з проханням пролонгації договору.

Після закінчення терміну дії договору або у випадку відмови Орендаря від оренди житлового приміщення, воно передається за актом прийому-передачі (п.5.3 Договору).

Рішення суду з господарської справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду в розумінні вимог статті 35 ГПК України щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти встановлені рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-40/1452-2012 від 19.03.2012 не доводяться знову при вирішенні інших спорів. Обставини, визнанні судом загальновідомими, не потребують доказуванню. Зазначеним рішенням встановлено, що Додатковими угодами № 2, № 3, № 4, та № 5 сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору по 31.12.2008. Посилаючись на приписи ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" , якою передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, термін дії Договору було продовжено, а саме: з 01.01.2009 по 30.06.2009, з 01.07.2009 по 31.12.2009, з 01.01.2010 по 30.06.2010, з 01.07.2010 по 31.12.2010 та з 01.01.2011 по 30.06.2011. Позивачем на адресу відповідача було надіслано заяву №044/24-2854 від 06.07.2011 в тексті якої КП "Спецжитлофонд" повідомило про припинення дії Договору з 01.07.2011. Тому, Договір припинив свою дію 01 липня 2011 року у зв'язку із закінченням строку на який його було пролонговано. Зазначеним рішенням суду з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість за фактичне користування приміщенням та неустойку по 31.12.2011.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Згідно п. 2.6. Постанови № 18 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Крім того, рішеннями Господарського суду міста Києва від 30.10.2013 у справі № 910/18942/13, від 20.10.2014 у справі № 910/18761/14 та від 15.09.2015 у справі № 910/20440/15 було встановлено обов'язок орендаря сплачувати орендні платежі по день фактичної передачі орендованого майна орендодавцю, обов'язок сплати орендарем на вимогу орендодавця неустойки у розмірі подвійної плати за користування приміщенням за кожний місяць прострочення та стягнуто орендні платежі та неустойку за періоди відповідно з 01.01.2012 по 31.07.2013, з 01.08.2013 по 31.03.2014 та з 01.04.2014 по 30.06.2015.

Орендар продовжує займати житлове приміщення, але орендну плату не сплачує, на таких підставах, позивач намагається стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 12 707,20 грн., яка утворилася за Орендарем за фактичне користування приміщенням за період з 01.07.2015 по 31.01.2017.

Відповідно до п. 3.2.5 Договору Орендар зобов'язаний звільнити житлове приміщення, яке надано в оренду після закінчення обумовленого цим договором терміну його дії, або в разі його розірвання у порядку, визначеному п.п. 5.4, 5.5 цього Договору. Невиконання цього дає Орендодавцю право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування житловим приміщенням за кожний місяць прострочення. Тому позивач намагається стягнути з відповідача неустойку за період з 01.07.2015 по 31.01.2017 в сумі 25 414,40 грн.

Судом досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. Так, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір оренди комунального майна, тому до спірних правовідносин слід застосувати спеціальні норми права, які передбачені Законом України "Про оренду державного та комунального майна", далі Закон.

Так, ст. 10 Закону чітко регламентує істотні умови договору оренди, яких сторони досягли при укладенні Договору. Таким чином, відповідно до вимог вказаної статті, як спеціальної норми, та ст. ст. 638, 759 ЦК України, ст. ст. 180, 181, 283 ГК України, як норм загальних, він вважається укладеним, згідно частини 8 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Частина перша статті 759 ЦК України, як загальна норма права визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Стаття 283 ГК України передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, а статтею 19 Закону встановлений обов'язок Орендаря вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності та в строк, встановлений Договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Відповідно до ст. 29 Закону за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

В силу статті 526 ЦК України та частини першої ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи те, що орендар продовжує займати житлове приміщення, але грошове зобов'язання з боку відповідача не виконується належним чином, останнім не надано суду належних і допустимих доказів неможливості виконання вказаного зобов'язання. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості за фактичне користування приміщенням, передбаченого п. 2.8 Договору, за період з 01.07.2015 по 31.01.2017 обґрунтовані та підлягають задоволенню в сумі 12 707, 20 грн.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК зазначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Частиною другою вказаної статті передбачено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Оскільки спірний договір припинив свою дію 01.07.2011, а об'єкт оренди не повернуто, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 25 414, 40 грн. з 01.07.2015 по 31.01.2017 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Водночас, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного внесення орендних платежів, позивач також просив суд стягнути з Товариства 418,46 грн. пені, нарахованої за період з 11.07.2015 по 10.02.2017.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця. За несвоєчасне внесення орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню із розрахунку 1 % від несплаченої суми за кожен прострочений день.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, є арифметично вірним, відповідає положенням закону та договору, позовна вимога про стягнення з Товариства 418, 46 грн. пені за період з 11.07.2015 по 10.02.2017 підлягає задоволенню.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

З системного аналізу вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Підприємства підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєф-Бейс" (04073, місто Київ, вулиця Фрунзе, будинок 127; ідентифікаційний код: 31140176) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (04071, місто Київ, вулиця Оболонська, будинок 34; ідентифікаційний код: 31454734) 12 707, 20 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів, 25 414, 40 грн. неустойки за неповернення орендованого майна, пеню у розмірі 418, 46 грн., та 1 600, 00 грн. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 12.04.2017 р.

Суддя Ю.О. Підченко