Рішення

від 21.03.2017 по справі 910/1701/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2017Справа №910/1701/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КІП ГРУП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРОХІД"

про стягнення боргу 34015,85 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Гайдучок О.О. - за довіреністю № 010220170945 від 01.01.2017 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КІП ГРУП" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРОХІД" про стягнення боргу в сумі 39 721,15 грн., а саме 31 298,98 грн. основного боргу, 8 073,48 грн. пені та 348,69 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору купівлі - продажу нафтопродуктів № 270116Щ від 27.01.2016 року в частині своєчасної оплати поставленого за договором товару, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та штраф у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/1701/17 та призначено її розгляд на 28.02.2017 року.

24.02.2017 року через відділ діловодства суду від позивача разом з супровідним листом № 2402170945 від 24.02.2017 року надійшли документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року відкладено розгляд справи на 21.03.2017 року.

20.03.2017 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник позивача подав заяву № 2003171413 від 20.03.2017 року про зменшення розміру позовних вимог, в якій у зв'язку частковим погашенням відповідачем основного боргу в сумі 5705,30 грн. позивач просить суд стягнути з відповідача 25 593,68 грн. основного боргу, 8 073,48 грн. пені та 348,69 грн. штрафу, всього 34 015,85 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судових засідань 28.02.2017 року та 21.03.2017 року позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

В судові засідання 28.02.2017 року та 21.03.2017 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103040863064 та № 0103041591696.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови № 18 за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 02.02.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

З огляду на вищевикладене, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 21.03.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 21.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КПІ ГРУП" (далі по тексту - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорохід" (далі по тексту - покупець, відповідач) укладено Договір купівлі - продажу нафтопродуктів № 270116Щ (далі по тексту - Договір), за умовами п. 2.1 якого продавець зобов'язується продавати та відпускати товар.

Як визначено в п.1.3 Договору, товар - нафтопродукти, а саме: дизельне пальне, бензин А-98, А-95, А-95 Prеmium, А-92 та А-80 належної якості, тобто з наявними сертифікатами якості (відповідності).

Згідно п. 2.3 Договору продаж товару здійснюється на умовах CPT пункт призначення покупця або EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаної продавцем у відповідності з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів в редакції ІНКОТЕРМС 2010 .

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Договору відпуск товару згідно договору здійснюється окремими партіями, при цьому кількість та асортимент необхідного товару для кожної партії визначається у письмовому замовленні покупця. Продаж товару здійснюється у відповідності з заявкою покупця на товар (надалі - заявка).

Окрім того, між сторонами 27.01.2016 року укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, згідно умов якої сторони дійшли згоди щодо можливості відпуску товару в пунктах видачі, які належать продавцю на праві власності чи оренди тощо.

Згідно п.4.3 Договору при одержанні належним чином оформленої заявки від покупця. Продавець має невідкладно, але у термін не більше ніж 1 (один) робочий день опрацювати таку заявку та скласти і передати покупцю рахунок - фактуру на оплату бажаного товару із зазначенням терміну оплати.

У відповідності до п.3.2 Договору асортимент, кількість кожної партії товару, а також ціна його попередньо узгоджуються сторонами з подальшим відображенням в рахунку - фактурі на оплату, відповідно до умов цього Договору.

Право власності на товар переходить від продавця покупцю виключно в момент прийняття останній такого товару, що має підтверджуватись підписами та печатками уповноважених на це представників сторін на товарно-транспортних накладних (п. 4.12 Договору).

Як встановлено судом, в матеріалах справи наявні виставлені продавцем на виконання умов Договору рахунки - фактури: № СФ-02388 від 25.03.2016 року на суму 4649,76 грн., № СФ-02420 від 28.03.2016 року на суму 4649,76 грн., № СФ-02449 від 29.03.2016 року на суму 3099,84 грн., № СФ-02545 від 04.04.2016 року на суму 4649,76 грн., № СФ-02602 від 06.04.2016 року на суму 3099,84 грн., № СФ-02731 від 13.04.2016 року на суму 1549,92 грн., № СФ-02760 від 14.04.2016 року на суму 1549,92 грн., № СФ-02780 від 15.04.2016 року на суму 1549,92 грн., № СФ-02816 від 18.04.2016 року на суму 1549,92 грн., всього на суму 34873,20 грн., згідно яких сторонами були погоджені зміст (асортимент, кількість та вартість) та сума поставки відповідних партій товару.

Ціна на товар, що відпускається в рамках та на умовах даного Договору, визначається в момент їх безпосереднього відпуску, тобто складання рахунку - фактури на оплату (п.5.1 Договору).

Як визначено п.5.3 Договору покупець на протязі 3 банківських днів з дати, зазначеної в рахунку-фактурі, має здійснити оплату товару в безготівковій формі, у повному обсязі та за вартістю, яку прописано в такому рахунку-фактурі.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленої за Договором продукції, ніж передбачено у вказаному пункті 5.3 Договору, в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу розрахунок за товар здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця (п.5.2 Договору).

Загальна ціна Договору, згідно п.3.3 Договору, визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього терміну дії даного Договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається продавцем в рахунках - фактурах та накладних документах.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вказаного Договору позивачем на поставлено та передано у власність покупця - ТОВ Скорохід , а останнім прийнято товар - дизельне паливо на загальну суму 34873,20 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: № РН-6963 від 25.03.2016 року на суму 4649,76 грн., № РН-7000 від 28.03.2016 року на суму 4649,76 грн., № РН-7036 від 29.03.2016 року на суму 3099,84 грн., № РН-7183 від 04.04.2016 року на суму 4649,76 грн., № РН-7224 від 05.04.2016 року на суму 3874,80 грн., № РН-7260 від 06.04.2016 року на суму 3099,84 грн., № РН-7311 від 08.04.2016 року на суму 4649,76 грн., № РН-7441 від 13.04.2016 року на суму 1549,92 грн., № РН-7475 від 14.04.2016 року на суму 1549,92 грн., № РН-7518 від 15.04.2016 року на суму 1549,92 грн., № № РН-7568 від 18.04.2016 року на суму 1549,92 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару ТОВ Скорохід підтверджується засвідченим печаткою товариства підписом уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю Скорохід .

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними ТОВ Скорохід суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або актів розбіжностей щодо поставленого товару від покупця до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "КІП ГРУП" умов Договору з боку покупця - ТОВ Скорохід відсутні.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України .

Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідач з моменту укладення спірного Договору сплатив позивачу 103 953,44 грн. за отриманий товар, що підтверджується карткою рахунку 361 та банківською випискою по рахунку ТОВ КІП ГРУП по контрагенту ТОВ Скорохід за період з 01.01.2016 року по 31.01.2017 року, з яких частина зарахована позивачем в оплату рахунку - фактури № СФ-02388 від 25.03.2016 року, отже залишок боргу з оплати поставленого товару становив на 31.01.2017 р. 31 298,98 грн.

Окрім того, в процесі розгляду справи відповідачем 16.03.2017 року здійснено погашення основного боргу в сумі 5 705,30 грн., внаслідок чого сума несплаченого ТОВ Скорохід основного боргу станом на час проведення судового засідання 21.03.2017 року становить 25593,68 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в поданій суду 20.03.2017 року заяві про зменшення розміру позовних вимог в частині суми основного боргу, яка прийнята судом до розгляду та з урахуванням якої судом здійснюється розгляд позовних вимог у даному спорі.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого покупцем товару відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 25593,68 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає з урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, що укладений між позивачем як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Скорохід як покупцем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Зокрема, обов'язок з оплати поставленого товару передбачений умовами розділу 5 Договору.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність покупця товар за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не сплатив на користь позивача повну вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість з оплати останньої в розмірі 25593,68 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі - продажу нафтопродуктів № 270116Щ від 27.01.2016 року та Додаткової угоди № 1 від 27.01.2016 року до Договору або їх окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 25593,68 грн. основного боргу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданого за Договором товару позивачем на підставі п.6.1 Договору, згідно якого у випадку неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань в частині здійснення розрахунків за Договором, зокрема порушення п. 5.3. та 5.6. Договору, покупцем сплачується на користь продавця пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару та/або несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення, позивачем здійснено нарахування пені в сумі 8 073,48 грн. за період з 01.04.2016 року по 01.02.2017 року, яку позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Відповідно до п. 6.2 Договору якщо продавець відпустив товар покупцю у відповідності з цим Договором, а останній не сплатив вартість такого товару, з покупця окрім пені додатково стягується штраф у розмірі 1 (один) відсоток від вартості відпущеного товару.

Днем нарахування штрафу вважається 11 день, що йде після дня, який вказаного у відповідній документації стосовно відпуску товару (п.6.2.3 Договору).

Отже, виходячи з вказаним умов Договору, позивач також просить суд стягнути з відповідача 348,69 грн. штрафу на підставі п.п. 6.2, 6.2.3 Договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 270116Щ від 27.01.2016 року.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату поставленого товару не здійснив належним чином та в повному обсязі, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування іншого, ніж пеня, виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Також згідно правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 8073,48 грн. пені та 348,69 грн. штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого за Договором товару відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача пені та штрафу підлягають задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме 8073,48 грн. пені та 348,69 грн. штрафу.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 22, 32, 33, 49, 75, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Скорохід (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 2/30; код ЄДРПОУ 40108185) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КІП Груп (03680, м. Київ, пров. Радищева, 6; код ЄДРПОУ 39111865) 25593 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн. 68 коп. - основного боргу, 8073 (вісім тисяч сімдесят три) грн. 48 коп. - пені, 348 (триста сорок вісім) грн. 69 коп. - штрафу, 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 12.04.2017 року.