Рішення

від 06.04.2017 по справі 915/1404/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2017Справа №915/1404/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Судноплавна компанія Укррічфлот в особі філії Миколаївський річковий порт

До Товариства з обмеженою відповідальністю Палі Трейд

Про стягнення 725 426,84 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Сметанін Д.Є.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Судноплавна компанія Укррічфлот в особі філії Миколаївський річковий порт (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Палі Трейд (далі - відповідач) про стягнення 725 426,84 грн., з яких: 578 687,00 грн. основного боргу, 115 737,40 грн. штрафу, 18 593,88 грн. пені, 10 416,36 грн. інфляційних втрат, 1 992,20 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області було порушено провадження у справі № 915/1404/16 та призначено її до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.01.17. направлено справу № 915/1404/16 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ у Господарському суді міста Києва, справу № 915/1404/16 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.17. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 23.02.17.

За результатами судових засідань 23.02.17., 14.03.17. розгляд справи було відкладено на 14.03.17., 06.04.17. про що судом було прийнято відповідні ухвали.

В судовому засіданні 06.04.17. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в призначене судове засідання втретє не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, адже особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 915/1404/16.

В судовому засіданні 06.04.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.09.16. між позивачем (далі - Виконавець) в особі в.о. директора філії Миколаївський річковий порт та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір про надання послуг з перевантажування Вантажу № 02-09/16 (далі - Договір), за умовами якого (п.1.1) Виконавець прийняв на себе зобов'язання з надання Замовнику послуг, перелік яких вказаний в Договорі, а також додаткових послуг для Вантажу, наданого Замовником, а Замовник зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити послуги, надані Виконавцем, в порядку, передбаченому Договором.

Загальна сума Договору складає суму всіх послуг, наданих протягом дії Договору (п. 1.2 Договору).

Умовами Договору сторони погодили перелік послуг та їх вартість.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.3 , за умовами якого Договір вважається укладеним та вступає в законну силу з моменту його підписання та діє до 31.12.16. включно, однак в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за Договором. У відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони дійшли згоди, що умови Договору розповсюджуються на правовідносини, які виникли між сторонами до підписання даного Договору, а саме з 09.08.16.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

23.09.16. було складено та підписано між Компанією DITREX HOLDING OU , відповідачем та позивачем акт приймання-передачі відповідно до п. 1 якого Компанія DITREX HOLDING OU передала, відповідач прийняв відвантажений Компанією DITREX HOLDING OU згідно Договору № 01-08-16 від 02.08.16. на склад Філії Миколаївський річковий порт позивача вантаж - ячмінь в кількості 5028,120 тон. Відповідно до п. 3 вказаного акту відповідач прийняв зобов'язання з оплати послуг, наданих позивачем, що виникли з моменту початку приймання вантажу позивачем, а саме з 09.08.16., пов'язаних з опрацюванням та розміщенням вантажу в критому складі та плавскладі позивача (таких послуг як: комплексна ставка з виконання НРР з вантажем, розміщення вантажу в критому складі і в плавскладі позивача з дня початку завезення вантажу в критий склад та плавсклад позивача і до моменту закінчення відвантаження вантажу із критого складу і плавскладу позивача, послуги лабораторії, послуги з оформлення передачі вантажу при прийманні та/чи передачі Замовником права розпорядження вантажем повністю або частково, включаючи його купівлю/продаж і відступлення третій стороні/від третьої сторони, а також всіх інших супутніх послуг, які можуть бути надані Виконавцем в період оброки і розміщення вантажу в критому складі і плавскладі позивача. Вартість наданих послуг розраховується виходячи кількості вантажу, розміщеного в критому складі і в плавскладі Виконавця, періоду його розміщення і цін на надані послуги у відповідності з умовами Договору № 02-09-16 від 23.09.16.

Згідно з умовами Договору (п. 7.8), у всьому останньому, що не передбачено даним Договором, сторони керуються і діють у відповідності з Угодою про умови і правила надання послуг з перевалки вантажів № АСК/-792 від 23.09.16. (далі - Угода).

Відповідно до п. 6.2 Угоди Виконавець оформляє і передає на підписання Замовнику Акт протягом одного робочого дня після надання послуг.

Акти передаються Виконавцем шляхом направлення на електрону адресу представника Замовника, вказаного в Договорі. Датою отримання актів є дата їх направлення Виконавцем на електронну адресу Замовника (п. 6.3 Угоди).

За твердженням позивача, ним були направлені представнику Замовника на електронну адресу, вказану в пп. 23 п. 1.3 Договору ( olegadmi@mail.ru ) наступні акти: № 618 від 29.09.16. на суму 4 566,60 грн., № 454 від 20.10.16. на суму 221 468,51 грн., № 457 від 24.10.16. на суму 1 635 651,89 грн., на загальну суму 1 861 687,00 грн.

Додатково акт № 457 від 24.10.16. та рахунок № 763 від 24.10.16. було направлено відповідачу разом з супровідними листами № 1513 від 04.11.16. та № 1692 від 25.11.16.

У випадку, якщо надані послуги не відповідають умовам Договору, Замовник зобов'язаний протягом 1-го робочого дня з моменту отримання Акту від Виконавця направити Виконавцю письмову вмотивовану відмову від підписання Акту із зазначенням невідповідності послуг умовам Договору (п. 6.6 Угоди).

У відповідності до п. 6.7 Угоди, у випадку не надання Замовником Виконавцю в порядку, передбаченому п. 6.4 та 6.6 даної Угоди, підписаного Акту чи письмової вмотивованої відмови від підписання Акту із зазначенням переліку невідповідностей послуг Договору, такий Акт вважається підписаним двома сторонами датою, яка є третім днем від дати отримання Замовником Акту, а послуги, вказані а Акті, виконані Виконавцем в повній відповідності з даною Угодою і Договором, прийняті Замовником без зауважень і підлягають оплаті в повному обсязі.

Акти: № 618 від 29.09.16. на суму 4 566,60 грн., № 454 від 20.10.16. на суму 221 468,51 грн., № 457 від 24.10.16. на суму 1 635 651,89 грн., на загальну суму 1 861 687,00 грн., відповідачем не підписані. Проте, до матеріалів справи не подано доказів наявності відмови Замовника від підписання означених актів, з огляду на що суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Замовника за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Виконавцем прийнятих за Договором зобов'язань з надання послуг на суму 1 861 687,00 грн.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем акти приймання-передачі послуг є належним доказом надання послуг відповідачу за Договором, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з надання послуг на загальну суму 1 861 687,00 грн. в межах Договору здійснено належним чином.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п.п. 22 п. 1.3 Договору встановлений строк оплати по факту виконаних робіт - 5 банківських днів від дати оформлення акту виконаних робіт (наданих послуг).

З врахуванням умов Договору, наданих до матеріалів справи актів приймання-передачі послуг по Договору, строк оплати грошових кошів на суму 1 861 687,00 грн. є таким, що настав.

Судом враховано, що відповідачем було здійснено попередню оплату наданих послуг на загальну суму 1 283 000,00 грн. (300 000,00 грн. 29.09.16., 199 760,00 грн. 04.10.16., 390 000,00 грн. 12.10.16., 393 240,00 грн. 12.10.16.).

Решту грошових коштів за надані Договором послуги на суму 578 687,00 грн. відповідач позивачу не сплатив, що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Позивач звертався до відповідача з клопотанням щодо оплати заборгованості: листи № 1513 від 04.11.16., № 1692 від 25.11.16.

На адресу Філії Миколаївський річковий порт позивача надійшов лист-відповідь відповідача № 28/03-16 від 28.11.16., відповідно до якого Замовник повідомив про відсутність фінансової можливості погасити існуючу заборгованість за Договором через відсутність грошових коштів на рахунках підприємства.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем доведено належним чином, а відповідачем не спростовано факту існування у останнього заборгованості за надані послуги в розмірі 578 687,00 грн.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак не оплатив їх повної вартості, грошові кошти в розмірі 578 687,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, з огляду на що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог про стягнення 18 593,88 грн. пені суд відзначає наступне.

Приписами п. 8.6 Угоди передбачено, що при несвоєчасній оплаті виставлених рахунків Виконавця по дійсному Договору Замовник оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, за кожен календарний день прострочки платежу до моменту погашення заборгованості.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Крім того, судом враховано, що за приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з прострочення з оплати наступило з 05.11.16., а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18 151,17 грн. пені. Пеня в розмірі 442,71 грн. нарахована безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 115 737,40 грн. штрафу.

Приписами п. 8.6 Угоди передбачено, що порушення строку оплати більш ніж на 20 (двадцять) календарних днів вважається суттєвим порушенням Договору. В даному випадку Замовник додатково сплачує Виконавцю штраф в розмірі 20 % від суми заборгованості.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначалося вище, відповідач порушив строки оплати, встановлені Договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що він є вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 115 737,40 грн. штрафу.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 10 416,36 грн. інфляційних втрат, 1 992,20 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат становить 10 146,36 грн., розмір 3% річних становить 1 950,10 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. 3% річних в розмірі 42,10 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Відповідачем розрахунків, наданих позивачем не оспорено, власних розрахунків пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат не надано.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Палі Трейд (03115, м. Київ, вул. Миколи Краснова, б. 27; ідентифікаційний код 40470327) на користь Публічного акціонерного товариства Судноплавна компанія Укррічфлот (04071, м. Київ, вул. Електриків, 8; ідентифікаційний код 00017733) в особі філії Миколаївський річковий порт (54058, м. Миколаїв, вул. Проектна, 1; ідентифікаційний код 37974053) 578 687 (п'ятсот сімдесят вісім тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 00 коп. основного боргу, 115 737 (сто п'ятнадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 40 коп. штрафу, 18 151 (вісімнадцять тисяч сто п'ятдесят одну) грн. 17 коп. пені, 10 416 (десять тисяч чотириста шістнадцять) грн. 36 коп. інфляційних втрат, 1 950 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят) грн. 10 коп. 3% річних, 10 870 (десять тисяч вісімсот сімдесят) грн. 08 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.04.17.

Суддя Т.М. Ващенко