Рішення

від 11.04.2017 по справі 904/1440/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.04.2017 Справа № 904/1440/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "МОГІС", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОМОСКОВСЬКИЙ ПОСУД", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення 147 368,75 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. № 23-1/11 від 23.11.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (дов. № 4 від 10.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "МОГІС" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОМОСКОВСЬКИЙ ПОСУД" про стягнення заборгованості у розмірі 147 368,75 грн. за договором № 56/6 від 17.03.2016, з яких 119 352,00 грн. основна заборгованість, 16 142,91 грн. пеня, 2 930,89 грн. 3% річних, 8942,95 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами поставки №103/15 від 03.12.2015 та № 56/6 від 17.03.2016, в частині повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2017, порушено провадження у справі, а розгляд її призначено на 07.03.2017.

В межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи було відкладено з 07.03.2017 на 21.03.2017.

21.03.2017 позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с.100-103), в якій позивач збільшив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 119 352,00 грн. основної заборгованості, 13564,35 грн. пені, 11651,26 грн. інфляційних втрат, 3363,32 грн. 3% річних. На підставі ст. 22 ГПК України, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду.

21.03.2017 відповідач подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що постачання товару за видатковою накладною № РН-0000272 від 15.12.2015 на суму 78240,00 грн. та видатковою накладною № РН-0000293 від 25.12.2015 на суму 29760,00грн. не містить жодного посилання на договір №56/16 від 17.03.2016 та здійснені до його укладання, при цьому зазначені постачання здійснені в межах іншого договору, а саме №10/15 від 03.12.2015. Крім того, відповідач заперечував проти нарахованої позивачем пені. Нарахування пені, на думку відповідача, є необґрунтованим, оскільки сторони в договорі не встановили конкретний розмір пені, а лише обмежили її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ.

В межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, в засіданні було оголошено перерву з 21.03.2017 до 11.04.2017.

03.04.2017 позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову, в якій змінив підставу позову, додавши в якості підстави договір №103/15 від 03.12.2015 та просив суд стягнути з відповідача 119 352,00 грн. основна заборгованість, 13564,35 грн. пеня, 11651,26 грн. інфляційні втрати, 3363,32 грн. 3% річних. На підставі ст. 22 ГПК України, заява позивача про зміну підстав позову прийнята судом до розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог в частині стягнення пені, просив суд в цій частині позову відмовити.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "МОГІС" (позивач-продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВОМОСКОВСЬКИЙ ПОСУД" (відповідач-покупець) було укладено договір № 103/15.

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язаний здійснити поставку СИЗ власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар. Асортимент, кількість, та ціна товару вказується в специфікації, оформленої у вигляді додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Сторони уклали специфікацію, якою узгодили асортимент (білизна натільна "Термо"), кількість (225 шт.) та ціну товару (108 000, 00 грн.).

На виконання умов договору № 103/15, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 108000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000272 від 15.12.2015 на суму 78240,00 грн. та №РН-0000293 від 25.12.2015 на суму 29760,00 грн. (а.с.24-25).

Відповідно до пункту 5.1 договору, покупець здійснює розрахунок за товар, який постачається за цим договором на підставі рахунків виставлених продавцем, шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Валюта платежу - гривня.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що строк оплати товару - протягом 25 календарних днів від дати поставки узгодженої партії товару.

Товар поставлений на підставі договору № 103/15 від 03.12.2015 було оплачено відповідачем у повному обсязі, але з порушенням встановлених договором строків.

Також, 17.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "МОГІС" (позивач-продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВОМОСКОВСЬКИЙ ПОСУД" (відповідач-покупець) було укладено договір поставки №56/16.

Відповідно до п. 1.1 договору №56/16, продавець зобов'язаний передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, надалі - товар. Найменування, асортимент, кількість, умови та строки поставки товару вказується в специфікаціях, які оформляються у вигляді додатків і складають невід'ємну частину цього договору.

17.03.2016 сторони уклали специфікацію, якою узгодили асортимент, кількість та ціну товару.

На виконання умов договору № 103/15, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 157 752,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000066 від 18.04.2016 на суму 38400,00 грн., №РН-0000080 від 05.05.2016 на суму 48432,00 грн., №РН-0000084 від 11.05.2016 на суму 30096,00 грн., №РН-0000094 від 18.05.2016 на суму 32472,00 грн., №РН-0000106 від 26.05.2016 на суму 8352,00 грн.(а.с.26-32).

Відповідно до пункту 4.1 договору №56/16, розрахунки за цим договором покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в порядку та строки, зазначені у специфікаціях.

Згідно з п. 6 специфікації, розрахунок за поставлену по цій специфікації партію товару покупець здійснює протягом 25 календарних днів від дати поставки.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, на суму 38400 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №56/16 складає 119352,00 грн.

За неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №103/15 від 03.12.2015 та за договором №56/16 від 17.03.2016 позивач нарахував та просить стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 119352 грн., 13564,35 грн. пені, 11651,26 грн. інфляційних втрат, 3363,32 грн. 3% річних, що і є причиною виникнення цього спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до умов специфікації до договору №56/16, строк оплати поставленого товару за видатковою накладною є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості від представників сторін не надійшло.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 119 352,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, на підставі ст. 625 ЦК України, за неналежне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 10.01.2016 по 15.03.2017 у розмірі 3363,32 грн. та інфляційні втрати в розмірі 11651,26 грн. за період з вересень 2016 по лютий 2017 включно.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши розрахунки інфляційних та 3% річних, судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3363,32 грн. та інфляційних втрат у сумі 11651,26 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 13564,35 грн., яка нарахована на підставі п. 7.2 договору та ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до умов п. 7.2. договору, у випадку порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховуються пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

За приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки законом у даному випадку не передбачено розмір пені, то застосовуються санкції передбачені договором.

Господарським судом встановлено, що в договорі сторони не встановили конкретний розмір пені, а лише обмежили її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ (не більше подвійної облікової ставки НБУ).

Таким чином, оскільки сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені, то нарахування її позивачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є неправомірним, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення пені в сумі 13564,35 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплата судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОМОСКОВСЬКИЙ ПОСУД" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 115, код 33905850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "МОГІС" (49008, АДРЕСА_1, код 32906324) суму основної заборгованості у розмірі 119352 грн., 11651,26 грн. інфляційних втрат, 3363,32 грн. 3% річних та суму судового збору у розмірі 2015,50 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.04.2017

Суддя ОСОБА_3