Рішення

від 10.04.2017 по справі 911/540/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа № 911/540/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Союз" , м. Київ,

до відповідача приватного підприємства фірма "Каменяр", с. Віта Поштова Києво-Святошинського району,

про стягнення 93 709,93 грн.

Суддя О.В. Конюх

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 18.01.2016;

від відповідача: ОСОБА_2 , уповноважена, довіреність віл 21.07.2016;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "МГК Союз", м. Київ, звернулось до господарського суду Київської області з позовом від 21.02.2017 до приватного підприємства фірма "Каменяр" про стягнення 93 709,93 грн. заборгованості, яка складається з 59 020,84 грн. пені, 4024,29 грн. 3% річних та 30 664,80 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.04.2015 між приватним підприємством фірма "Каменяр" та товариством з обмеженою відповідальністю "МГК Союз" було укладено договір №51 про надання поворотної фінансової допомоги. На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 150 0000,00 грн., приватним підприємством фірма "Каменяр" вказані кошти були повернуті частково. Так, рішенням господарського суду Київської області від 16.03.2016 у справі №911/612/16 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Союз" до приватного підприємства фірма "Каменяр" про стягнення 275032,71 грн. задоволено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі №911/612/16 рішення господарського суду Київської області від 16.03.2016 скасовано та прийнято нове рішення, відповідно якого ухвалено стягнути з ПП фірма "Каменяр" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Союз" 200 000,00 грн. основного боргу, 59 791,77 грн. пені, 4076,70 грн. 3% річних, 6400,00 грн. інфляційних втрат. Позивач твердить, що приватним підприємством фірма "Каменяр" постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 виконано лише 22.12.2016, у зв'язку з чим у позивача виникло право нараховувати та стягувати з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України проценти річних, інфляційні втрати та пеню передбачену договором за період прострочення (не охоплений постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №911/612/16) до дати фактичного виконання зобов'язання та погашення заборгованості.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.02.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/540/17 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 13.03.2017.

Ухвалою суду від 13.03.2017 розгляд справи відкладено на 27.03.2017.

В судовому засіданні 27.03.2017 в порядку частини третьої ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 04.04.2016, про що присутні представники обох сторін були повідомлені особисто під розпис.

04.04.2017 від приватного підприємства фірма "Каменяр" надійшов відзив на позовну заяву по справі №911/540/17, в якому відповідач просить суд застосувати позовну давність щодо позовних вимог про стягнення пені та прийняти рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

В судовому засіданні 04.04.2016 в порядку частини третьої ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 10.04.2016, про що присутні представники обох сторін були повідомлені особисто під розпис.

Після оголошеної перерви в судове засідання 10.04.2017 з'явились представники позивача та відповідача, які надали пояснення по суті справи.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Союз", м. Київ, (далі по тексту - ТОВ "МГК Союз") до приватного підприємства фірма "Каменяр" с. Віта Поштова Києво-Святошинського району (далі - ППФ "Каменяр"), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків сторін у справі є укладений 02.04.2015 договір №51 про надання поворотної фінансової допомоги між ППФ "Каменяр" (позичальник) та ТОВ "МГК Союз" (позикодавець), відповідно до умов якого:

- позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1 договору);

- поворотна фінансова допомога (далі - допомога) це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (пункт 1.2 договору);

- поворотна фінансова допомога надається позичальнику в національній валюті України в межах суми 1 500 000,00 грн. без ПДВ (пункт 2.1 договору);

- поворотна фінансова допомога може бути повернута однією сумою або частинами, але не повинна бути повернена не пізніше 12 червня 2015 року в повному обсязі (пункт 3.1 договору);

- даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30 червня 2015 року, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором. (пункт 8.1 договору).

01.07.2015 між ППФ "Каменяр" та ТОВ "МГК Союз" укладено Додаток про внесення змін до договору №51 про надання поворотної фінансової допомоги від 02.04.2015, відповідно до умов якого сторони погодили внести зміни:

-в п.3.1 договору викласти в наступній редакції: поворотна фінансова допомога може бути повернута однією сумою або частинами, але повинна бути повернута не пізніше 15.11.2015 в повному обсязі.

-п.4.1 договору викладено в редакції: у випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочення.

- п.8.1 договору викладено в редакції: строк дії договору до 15 листопада 2015.

Вказаний додаток до договору №51 про надання поворотної фінансової допомоги вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Рішенням господарського суду Київської області у справі №911/612/16 за позовом ТОВ "МГК Союз" до ПП "Каменяр" про стягнення 256 361,64 грн. позовні вимоги задоволено повністю; ухвалено стягнути з ППФ "Каменяр" на користь ТОВ "МГК Союз" 200000,00 грн. основного боргу, 64 251,91 грн. пені, 4 380,80 грн. 3% річних, 6 400,00 грн. інфляційних втрат, 4 125,48 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 апеляційну скаргу ППФ "Каменяр" на рішення господарського суду Київської області від 16.03.2016 у справі №911/612/16 задоволено частково; рішення господарського суду Київської області від 16.03.2016 у справі №911/612/16 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; ухвалено стягнути з ППФ "Каменяр" на користь ТОВ "МГК Союз" 200 000,00 грн. основного боргу, 59791,77 грн. пені, 4076,70 грн. 3% річних та 6 400,00 грн. інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено.

Київським апеляційним господарським судом у постанові від 08.06.2016 у справі №911/612/16 встановлено, що ТОВ "МГК Союз" свої зобов'язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги №51 від 02.04.2015 виконало належним чином та на виконання договору, перерахувало на рахунок ППФ "Каменяр" 1 500 000,00 грн. поворотної фінансової допомоги.

Також, апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач заборгованість за позикою погасив частково у розмірі 1 300 000,00 грн.

Окрім наведеного, судова колегія апеляційного господарського суду встановила:

що вірним розрахунком пені є: за період 16.11.15 по 16.03.16 на суму основної заборгованості, відповідно пеня становить 59791,77 грн.

що вірним є розрахунок 3% річних за період з 16.11.2015 по 16.03.2016 на суму основного боргу, і 3% річних та становлять 4076,70 грн.

При цьому, колегією апеляційного господарського суду встановлено, що інфляційні втрати позивачем розраховано вірно, а тому з відповідача підлягають стягненню у сумі 6 400 грн. (за період грудень 2015 по січень 2016 року).

За приписом ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою "Совтрансавто-Холдинг" проти України визначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової впевненості, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в закону силу, не може бути поставлено під сумнів.

Позивач твердить, що ПП фірмою "Каменяр" постанову Київського апеляційного господарського суду виконано остаточно лише 22.12.2016 у зв'язку з чим заявляє до стягнення:

пеню в розмірі 59 020,84 грн. за період з 17.03.2016 по 21.12.2016,

3% річних у розмірі 4 024,29 грн. - за період з 17.03.2016 по 21.12.2016;

інфляційні втрати в розмірі 30 664,80 грн. - за період з 16.11.2015 по 30.11.2015, та за березень - грудень 2016 .

Суд зазначає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Джерелом спірних зобов'язальних відносин сторін у справі є не судове рішення, а господарський договір №51 про надання поворотної фінансової допомоги від 02.04.2015. Саме на підставі вказаного Договору у відповідача виник та існував обов'язок повернути фінансову допомогу надану позивачем, на умовах та в строки, що були узгоджені сторонами в укладеному договорі.

Судове рішення не змінює суті зобов'язань кредитора та боржника, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова від 23.01.2012 у справі № 37/64).

Відповідач твердив, що позивачем невірно визначено періоди нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені, оскільки з відповідача частково стягувались кошти Києво-Святошинським РВДВС ГТУЮ у Київській області, зокрема 06.10.2016 стягнуто 82 764,07 грн., 01.11.2016 - 87504,40 грн., 04.11.2016 - 50 000,00 грн. та 15.12.2016 - 55 153,62, на підтвердження чого долучив банківські виписки по рахунку ПП фірма "Каменяр" від 06.10.2016, 01.11.2016, 04.11.2016, 15.12.2016.

Як вбачається з банківських виписок долучених позивачем по рахунку ТОВ "МГК Союз" №26008210192980 (за період з 01.04.2015 до 28.12.2016 ) 01.11.2016 та 04.11.2016 на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 від приватного підприємства "Каменяр" надійшли кошти в сумі 87 504,40 грн. та 50 000,00 грн. відповідно, а з банківської виписки за період з 01.12.2016 по 28.12.2016 вбачається, що від відповідача 22.12.2016 надійшли кошти в сумі 132 764,07 грн.

Суд зазначає, що відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Відтак, моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора.

Від так, судом встановлено, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 08.06.20116 була виконана відповідачем в повному обсязі 22.12.2016, а при визначені періодів та суми заборгованості - слід керуватись банківськими виписками наданими позивачем, оскільки вони відображають дати зарахування коштів на його рахунок.

Так, щодо вимоги позивача про стягнення 4024,29 грн. 3 % річних та 30 664,80 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки статтю 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань (підпункт 1.3. пункту 1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відтак, для застосування статті 625 Цивільного кодексу України суду необхідно правильно визначити характер спірних правовідносин сторін та встановити існування між сторонами саме грошового зобов'язання.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все, виходити з правил частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 18.02.2014р. у справі № 302гс14).

Стаття 625 Цивільного кодексу України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами та джерелом якого є господарський договір.

Тобто зміст грошового зобов'язання відповідача перед позивачем полягає у поверненні фінансової допомоги в порядку, передбаченому господарським договором №51 про надання поворотної фінансової допомоги від 02.04.2015, і саме на суму основного боргу як на грошове зобов'язання можуть бути нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Крім того, судом враховано, що відповідно до абзацу 3 п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем , у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до абзаців 2 п. 3.2. вказаної Постанови, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд звертає увагу, що позивачем безпідставно нараховано інфляційні втрати з 16.11.2015 по 31.11.2015, оскільки, інфляційні втрати нараховуються з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж. Прострочення виконання зобов'язання у відповідача, як встановлено Київським апеляційним господарським судом настало 16.11.2015, а від так інфляційні втрати слід нараховувати з грудня 2015. Постановою Київського апеляційного господарського суду здійснено розрахунок та стягнуто інфляційні втрати за період грудень 2015 року січень 2016 року.

Крім того, включення позивачем до періоду нарахування інфляційних втрат грудня 2016 є хибним, оскільки 22.12.2016 відповідачем погашено існуючу заборгованість, встановлену постановою від 08.06.2016 Київського апеляційного господарського суду, що підтверджується залученими до матеріалів справи банківськими виписками.

Щодо визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних, а саме з 17.03.2016 по 21.12.2016, суд зазначає, що такий відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, передбачену додатком від 01.07.2015 про внесення змін до договору №51 про надання поворотної фінансової допомоги від 02.04.2015 за період з 17.03.2016 по 21.12.2016 в сумі 59 020,84 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Так, п.2 Додатку від 01.07.2015 про внесення змін до договору №51 про надання поворотної фінансової допомоги від 02.04.2015 сторони узгодили, що у випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно частини 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступені його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно частини 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що за порушення грошових зобов'язань за цим Договором покупець сплачує продавцю пеню (штрафну неустойку) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення грошових зобов'язань.

Договірні правовідносини між сторонами щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

В зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абзацу другого частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таку ж позицію підтримує і Верховний суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187)

Крім того, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Позивач вказує, що інший період нарахування пені встановлений додатком від 01.07.2015 про внесення змін до договору №51 про надання поворотної фінансової допомоги від 02.04.2015, яким встановлено, що у випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Однак, суд звертає увагу позивача, що відповідно до п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Зазначення в тексті договору за кожен день прострочення є порядком нарахування пені у відповідності до правового змісту пені (частина 3 ст. 549 ЦК України), а не строком, протягом якого вона нараховується.

Враховуючи вищенаведене, розрахунок належить здійснювати за період з 17.03.2016 по 16.05.2016. Крім того, судом встановлено, що передбачена договором ставка 0,5% для розрахунку пені є більшою ніж подвійна облікова ставка НБУ, відповідно розрахунок пені потрібно здійснювати виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за вказаний вище період.

Відповідач у відзиві на позов від 03.04.2017 твердить, що до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік. Відтак твердить, що позивач звернувся до суду з порушенням строку позовної давності відносно вимоги про стягнення пені.

Дійсно, відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню, за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатись про порушення права.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 19.11.2014 у справі №6-160цс14.

Так, у відповідача, як встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 прострочення виконання зобов'язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги №51від 02.04.2015 виникло 16.11.2015.

Відтак, вірний період нарахування пені становить шість місяців з 16.11.2015, тобто до 16.05.2016.

Відповідно до вимог ст.266, ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня, з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 19.11.2014 у справі №6-160цс14.

Судом встановлено, що позивач 21.02.2017 звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою від 21.02.2017 (підтверджується відтиском календарного штемпеля поштового відділення Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" на конверті в якому надійшла позовна заява), так нарахування пені в даній справі до 21.02.2016 буде неправомірним, оскільки обмежене останніми 12 місяцями звернення позивача до суду.

Однак, позивачем заявлено стягнення пені з 17.03.2016, а від так, судом встановлено, що строк позовної давності щодо вимоги позивача щодо стягнення пені не є пропущеним.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених в пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач не скористався своїм правом передбаченим ст. 534 ЦК України, відповідно до якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Відтак, часткові проплати відповідача зараховані позивачем як сплату основного боргу, а не 3% річних, інфляційних втрат та пені. Суд не вправі виходити за межі позовних вимог заявлених ТОВ "МГК Союз", у зв'язку з чим при здійсненні перерахунку розрахунку позивача нарахування пені,3 % річних та інфляційних втрат суд виходитиме з суми основного боргу зазначеного позивачем.

Суд здійснивши розрахунок пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат встановив, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення пеня в сумі 13 846,99 грн., річних в сумі 4 024,29 грн. та інфляційні втрати в сумі 17 241,79 грн.

Відповідно до частини 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними та такими, що підлягають частковому задоволенню. Суд приймає рішення про стягнення з відповідача - приватного підприємства фірма "Каменяр" на користь позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Союз" 35113,07 грн. заборгованості, з яких: пеня в сумі 13 846,99 грн., 3% річних в сумі 4 024,29 грн. та 17 241,79 грн. інфляційних втрат.

Оскільки спір виник в результаті неправомірних дій відповідача, суд, у відповідності до третього абзацу першої частини статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в мінімальному встановленому законом розмірі покладає на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Союз" до приватного підприємства фірма "Каменяр" задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства фірма "Каменяр" (08170, Київська область, Києво-Святошинський район, село Віта-Поштова, вулиця Карла Маркса, будинок 40, ідентифікаційний код 13735594)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Союз" (04111, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Салютна, будинок, 15, ідентифікаційний код 35031891)

13 846,99 грн. (тринадцять тисяч вісімсот сорок шість гривень дев'яносто дев'ять копійок) пені,

4 024,29 грн. ( чотири тисячі двадцять чотири гривні двадцять дев'ять копійок) 3 % річних ,

17 241,79 грн. (сімнадцять тисяч двісті сорок одна гривня сімдесят дев'ять копійок) інфляційних втрат,

1 600, 00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 13.04.2017.

Суддя О.В. Конюх