Рішення

від 10.04.2017 по справі 922/666/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р.Справа № 922/666/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк Груп", м. Харків про стягнення грошових коштів в розмірі 36776,95 грн. за участю представників сторін:

не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Київський електровагоноремонтний завод", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк Груп", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором поставки № КЕВРЗ/ВАСКВ-16166/ю від 25.11.2016р. в розмірі 36776,95 грн., з яких: 20136,00 грн. - сума передоплати, 8054,40 грн. - штраф за прострочення строку повернення передоплати; 8054,40 грн. - штраф за порушення строків поставки товару; 127,44 грн. - проценти за користування грошовими коштами; 404,71 грн. - втрати від інфляції. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 27.02.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.03.2017р. об 11:45 год.

Ухвалою господарського суду від 13.03.2017р., у зв'язку з неявкою відповідача, розгляд справи було відкладено на 28.03.2017р.

У зв'язку з хворобою судді Аюпової Р.М., судове засідання призначене на 28.03.2017р. було перенесене на 10.04.2017р. об 12:30 год.

Позивач в судове засідання 10.04.2017р. не з'явився, 07.04.2017р. та 10.04.2017р. через канцелярію суду надав клопотання (вх.№№ 846, 11866) про розгляд справи за відсутністю його представника.

Враховуючи наявність в матеріалах справи всіх необхідних документів для прийняття об'єктивного та законного рішення, беручи до уваги диспозитивність права сторони на участь у судовому засіданні, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача про проведення судового засідання без участі його представника.

Представник відповідача в судове засідання 10.04.2017р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_1 України (Закон України від 17.07.1997 року №475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 25 листопада 2016 року між Приватним акціонерним товариством "Київський електровагоноремонтний завод" (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопарк Груп" (відповідач, постачальник) був укладений договір поставки № КЕВРЗ/ВАСКВ-16166/ю (далі - договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати у власність (поставити) в обумовлені строки (строк) замовнику продукцію, найменування, марка, виробник і кількість, ціна якої вказується в Специфікації, а замовник зобов'язався прийняти вказану продукцію та сплатити за неї певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1.3 договору, найменування продукції: комп'ютерна техніка. Опис вказаної комп'ютерної техніки та її ціна міститься в специфікації № 1 до спірного договору від 25.11.2016р., яка була підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

В п. 3.4 договору та специфікації № 1 зазначено, що сума договору з урахуванням ПДВ складає 40272,00 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору, покупець (позивач) зобов'язується здійснити часткову передоплату в розмірі 50% від вартості товару, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (відповідача). Оплата повної вартості товару покупцем здійснюється після його отримання протягом (семи) банківських днів (п. 5.2 договору).

28.11.2016р., відповідно до п. 5.1. договору, позивачем було здійснено передплату у розмірі 50 (п'ятдесят) відсотків шляхом перерахування 20136,00 грн. на рахунок відповідача. Факт перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача підтверджується платіжним дорученням № 4726 від 28 листопада 2016 року.

Згідно з п. 4.1 договору, поставка продукції здійснюється окремими партіями за адресою: DDP (склад замовника), за правилами "ІНКОТЕРМС" в редакції 2000 року та відповідно до наданого замовником замовлення на поставку продукції (письмової заявки) на умовах.

Відповідно до п. 4.2 договору, письмова заявка направляється замовником за допомогою поштового зв'язку на адресу постачальника, за допомогою факсимільного зв'язку на номер, зазначений у реквізитах постачальника, чи засобами електронного зв'язку. Постачальник зобов'язаний підтвердити заявки замовника належним чином протягом 2 (двох) календарних днів з дати отримання.

Позивач зазначає, що 25.11.2016р. він здійснив замовлення усієї продукції, що передбачена специфікацією № 1, а відповідач, в свою чергу, підтвердив заявку спірної продукції засобами електронного зв'язку (телефоном).

Оскільки відповідач не виконав обов'язок, який встановлений пунктом 4.2 договору, і не підтвердив заявку позивача письмовими документами, а натомість підтвердив її телефоном, то днем підтвердження заявки позивач вважає дату здійснення передплати, тобто 28.11.2016 р.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється протягом 7 (семи) днів з дати підтвердження заявки. Станом на 30.01.2017р., замовлена продукція поставлена не була.

30.01.2017р. позивач направив відповідачу претензію № 131/ВДР/17 від 30.01.2017 року з вимогою, щодо поставки продукції. Відповіді на направлену претензію відповідач не надав.

Крім того, у зв'язку із невиконанням умов договору та враховуючи те, що замовник вжив усіх заходів для вирішення конкретного спору мирним шляхом, постачальнику був відправлений лист № 175/ВДР/17 від 07.02.2017 року із вимогою поставити замовлену продукцію до 10.02.2017 року, а в іншому випадку повернути кошти протягом 3 днів.

У зв'язку із тим, що постачальник отримував претензію № 131/ВДР/17 від 30.01.2017 року та лист № 175/ВДР/17 від 07.02.2017 року про повернення коштів але не повернув кошти та не поставив продукції за специфікацією № 1 до договору, позивач вважає, що відповідач користується отриманими коштами незаконно, що і стало причиною для звернення з даним позов до господарського суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

В силу положень ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється протягом 7 (семи) днів з дати підтвердження заявки.

Отже, у відповідача виникає обов'язок поставити товар після підтвердження останнім заявки позивача.

Позивач зазначає, що 25.11.2016р. він здійснив замовлення усієї продукції, що передбачена специфікацією № 1, а відповідач, в свою чергу, підтвердив заявку спірної продукції засобами електронного зв'язку (телефоном).

Оскільки відповідач не виконав обов'язок, який встановлений пунктом 4.2 договору, і не підтвердив заявку позивача письмовими документами, а натомість підтвердив її телефоном, то днем підтвердження заявки позивач вважає дату здійснення передплати, тобто 28.11.2016 р.

Суд зазначає, що спірним договором не передбачені форма та зміст замовлення на поставку продукції (письмової заявки).

При цьому, 25.11.2016р. сторони підписали специфікацію № 1 до спірного договору, в якій дійшли згоди щодо найменування та опису комп'ютерної техніки, яку відповідач має поставити позивачу, та її ціни.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підписання відповідачем специфікації № 1 до спірного договору свідчить про підтвердження останнім заявки позивача на поставку комп'ютерної техніки зазначеної у вказаній специфікації.

Відповідно до статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2016р. позивачем було здійснено передплату у розмірі 50 (п'ятдесят) відсотків шляхом перерахування 20136,00 грн. на рахунок відповідача. Факт перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача підтверджується платіжним дорученням № 4726 від 28 листопада 2016 року. При цьому, факт прийняття відповідачем грошових коштів за вказаним платіжним дорученням, у графі "призначення платежу" якого зазначено: "Оплата за комп'ютерну техніку згідно договору поставки № КЕВРЗ/ВАСКВ-16166/ю від 25.11.2016р.", також свідчить про погодження відповідачем заявки позивача, а отже і про виникнення у ТОВ "Технопарк Груп" обов'язку протягом 7 днів поставити спірну продукцію.

Проте, відповідач, станом на час розгляду справи, продукцію за спірним договором позивачу не поставив.

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по поставці товару в строк, встановлений договором. Таким чином, покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження поставки позивачу товару в строк та у повному обсязі, а також не надав суду доказів на підтвердження повернення позивачу зазначеної суми, сплаченої позивачем як передплата за поставлений товар, сума основної заборгованості в розмірі 20136,00 грн., є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що за порушення погоджених строків поставки, а також за прострочення строку повернення внесеної замовником передоплати, чи вартості продукції, яку не було поставлено, постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми договору.

Враховуючи, що умовами спірного договору сторони встановили застосування штрафних санкцій за порушення погоджених строків поставки, а також за прострочення строку повернення внесеної замовником передоплати, а факт прострочення відповідачем строку поставки продукції та строку повернення внесеної замовником передоплати підтверджується наявними матеріалами справи, суд зазначає про наявність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача штрафу за прострочення строку повернення передоплати в сумі 8054,40 грн. та штрафу за порушення строків поставки товару в сумі 8054,40 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних в сумі 127,44 грн. та 404,71 грн. втрат від інфляції, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Вищезазначена правова позиція неодноразово висвітлювалась Вищим господарським судом України, зокрема у справах №№ 910/27689/14, 905/1329/16, 908/4470/15.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги про стягнення 3% річних в сумі 127,44 грн. та 404,71 грн. втрат від інфляції незаконними та відмовляє в їх задоволенні.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Таким чином, позов Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 27, 32, 33, 43, 49, 65, 69, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк Груп" (61102, м. Харків, Рудниковий провулок 3-й, буд. 7, код ЄДРПОУ 40119993) на користь Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" (03049, м. Київ, вул. Ползунова, буд. 2, код ЄДРПОУ 00480247) суму передоплати за договором поставки № КЕВРЗ/ВАСКВ-16166/ю від 25.11.2016р. в розмірі 20136,00 грн., штраф за прострочення строку повернення передоплати в сумі 8054,40 грн., штраф за порушення строків поставки товару в сумі 8054,40 грн., судовий збір в сумі 1576,84 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.10.2017 р.

Суддя ОСОБА_1

справа № 922/666/17