Ухвала

від 08.05.2007 по справі 46/464-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

46/464-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 08.05.07 р.          № 46/464-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Сотнікова С.В.

 суддів:             

 при секретарі:          

 За участю представників:

 від позивача - Клусенко О.А. – перст., Дяченко С.В.  – предст.;

 від відповідача - Радкевич С.О. – предст., Бологова А.В. – предст., Семенище О.І.  – предст.;

від прокуратури: Головатюк Л.Д. (посв. № 119 від 22.03.2005р.);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 30.11.2006

 у справі № 46/464-А   

 за позовом           Міністерство оборони України

 до           Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача            

 про          визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій

 10.04.2007р. в судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно дост. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВСТАНОВИВ:

 Постановою Господарського суду м. Києва від 30.11.2006р. у справі № 46/464-А позов задоволено повністю. Визнано недійсними рішення про застосування штрафних   (фінансових) санкцій Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 04.08.2006 р. № 0000102202/3 та від 04.08.2006 р. № 0000112202/3.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати повністю, постановити нову, якою в позові відмовити повністю з підстав неповного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, статей 1, 4, Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, ст. 5 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних силах України”.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу, якому він не погодився з доводами апеляційної скарги, зазначивши, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на нормах чинного законодавства України та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи, заперечення та вимоги.

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2007р. склад судової колегії змінено. Розгляд справи здійснено колегією суддів у складі: головуючий суддя – Сотніков С.В., судді – Дзюбко П.О., Пантелієнко В.О.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

На підставі висновків Акта перевірки від 26.01.2006 р. № 19/23-0111/22990305 та за результатами адміністративного оскарження ДПІ у Солом'янському районі м. Києва прийнято спірні рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000102202/3 від 04.08.2006р., яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 31875 грн. за порушення ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” та № 0000112202/3 від 04.08.2006р., яким до позивача за порушення ст. 1 Закону України “Про  порядок здійснення розрахунків  в іноземній валюті” застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 31765505,03 грн.

В Акті перевірки від 26.01.2006 р. № 19/23-0111/22990305 відповідачем зазначено про порушення позивачем ст. 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” за порушеня термінів розрахунків при відсутності ліцензії Національного банку України щодо перевищення встановленого строку зарахування виручки позивача за наступними контрактами:

від 27.05.1997 р. "Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Грузії в військово-навчальних закладах Міністерства оборони України" - на суму 31 720 834,21 грн.;

від 16.06.2002 р. "Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Азербайджанської Республіки у Національній академії оборони України" - на суму З 391,54грн.;

від 18.12.2002 р. "Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Угорської Республіки у військових навчальних закладах Збройних Сил України у 2003 році" - на суму 41 279,28 грн.;

від 04.07.2000 р. "Про підготовку військовослужбовців Соціалістичної Республіки В'єтнам у військових навчальних закладах Міністерства оборони України" - на суму 81 115,41 грн.

Крім того, зазначено про порушення позивачем ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, а саме неподання декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за її межами.

Проте,  з такими висновками відповідача, зроблених у акті перевірки, колегія суддів не погоджується, вважає їх помилковими, а спірні рішення про застосування штрафних санкцій такими, що прийняті безпідставно з огляду на наступне.

Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" запроваджує державне регулювання в сфері здійснення розрахунків в іноземній валюті при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності між нерезидентами та резидентів України.

Згідно Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

У розумінні Господарського кодексу України господарська діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1,3 ст. 3 Господарського кодексу України).

Нормами ч. 1 ст. 8 Господарського кодексу України закріплюється, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 вказаного кодифікованого акту суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” виручка резидентів у іноземній  валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту  робіт  (послуг),  прав  інтелектуальної  власності -  з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” порушення  резидентами  термінів,  передбачених статтями 1 і 2 цього Закону,  тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку  України  на  день  виникнення заборгованості.

Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” встановлено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Згідно з п.п. 1, 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 888/97 від 21.08.1997 р. зі змінами та доповненнями (у редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень) Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Міністерство оборони України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.

У підпунктах "з" та "й" п. 4 вищевказаного Положення про Міністерство оборони України останнє здійснює в межах компетенції міжнародне співробітництво за воєнно-політичним, військовим, військово-технічним та іншими напрямами і з питань цивільно-військових відносин з відповідними органами іноземних держав та міжнародними організаціями та укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру, забезпечує в межах компетенції виконання зобов'язань, узятих Україною за міжнародними договорами.

Таким чином, позивач, як центральний орган виконавчої влади не уповноважений на ведення підприємницької діяльності та не наділений господарською компетенцією.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі міжнародних угод про співробітництво між оборонними відомствами країн-учасниць в галузі військової освіти від 05.11.1996 р. та від 24.03.1997 р., позивачем були укладені контракт "Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Грузії в військово-навальних закладах Міністерства оборони України", 04.07.2004 р., контракт "Про підготовку військовослужбовців Соціалістичної Республіки В'єтнам у військових навчальних закладах Міністерства оборони України", 16.06.2002 р., контракт "Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Азербайджанської Республіки в Національній академії оборони України", 18.12.2002 р., контракт "Про підготовку військових кадрів для Збройних сил Угорської республіки у військових навчальних закладах Збройних Сил України у 2003 році".

З огляду на наведені вище законодавчі норми, позивач, укладаючи міждержавні угоди (контракти), не може виступати суб'єктом господарювання, адже його правовий статус не визначає його як підприємницьку одиницю, діяльність якої спрямовуються на отримання прибутку.

За таких обставин, на думку колегії суддів, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що договори, які укладаються в рамках міжнародних угод з метою виконання зобов'язань держави, не є зовнішньоекономічними у розумінні Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", і правовідносини, які виникають на підставі таких договорів, не відносяться до сфери зовнішньоекономічної діяльності та не є предметом регулювання зазначених актів.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає висновки акта перевірки про порушення позивачем ст. 1 Закону України “Про  порядок здійснення розрахунків  в іноземній валюті”, ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” помилковими та погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність визначення спірними рішеннями позивачу суми зобов'язання зі сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано судам першої та апеляційної інстанції беззаперечних доказів на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних рішень, в той же час позивачем повно доведено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова Господарського суду міста Києва від 30.11.2006р. у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Керуючись статтями 198, 200, 205, 206, 209  Кодексу адміністративного судочинства України Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

 Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва  від 30.11.2006р. у справі  № 46/464-А - без змін.

Матеріали справи № 46/464-А повернути Господарському суду міста Києва.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим  рішенням  суду апеляційної інстанції.

 Головуючий суддя          

 Судді