Ухвала

від 04.04.2017 по справі 823/576/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" квітня 2017 р. м. Київ К/800/47499/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Усенко Є.А., при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року

у справі № 823/576/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Катеринопільський елеватор

до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Катеринопільський елеватор звернулось до суду з адміністративним позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року у справі № 823/576/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 21.02.2014 року № 0000182200, № 0000202200, від 24.02.2014 року № 000022200.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представники позивача проти касаційної скарги заперечували та просили у її задоволенні відмовити. Представник відповідача у судовому засіданні касаційну скаргу підтримав і просив задовольнити її повністю, посилаючись на обґрунтування, які у ній зазначені.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Катеринопільський елеватор з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ Арсана за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року, ТОВ Право за період з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року, ФГ Агромир за період з 01.09.2011 року по 30.12.2012 року, ТОВ Черняхів Агротрейд за період з 01.12.2011 року по 31.03.2012 року, ТОВ Агрофірма Сокільське за період з 01.09.2011 року по 30.09.2012 року, ТОВ Дельта В.В.В. за період з 01.04.2012 року по 31.05.2012 року, ПП Продекс за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, ПП Агрофірма Хлібодар за період з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, ТОВ ПАП за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року, ТОВ Вторметекспорт за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року, ФГ Лукра за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року, ТОВ Чугуєво за період з 01.02.2013 року по 29.02.2013 року, ТОВ Агрометал Трейд за період з 01.04.2013 року по 30.04.2013 року, ФГ Бона ДЕА за період з 01.07.2013 року по 31.10.2013 року, ПП Сапфір і К за період з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року, СТОВ Агрос за період з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року, відповідачем складено акт від 12.02.2014 року № 36/23-12-22-016/32580463, яким встановлено порушення: - п. 198.1, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість на загальну суму 12 481 762, 44 грн.; - п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 199.1, п. 199.3, п. 199.4 ст. 199, п. 201.1, п. 201.11, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 5 224 474, 00 грн.; - п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 7 232 864, 00 грн.; - п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 199.1, п. 199.3, п. 199.4 ст. 199, п. 201.1, п. 201.11, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 7 140 675, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.02.2014 року № 0000202200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 7 836 711, 00 грн., в тому числі 5 224 474, 00 грн. - за основним платежем, 2 612 237, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000182200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 7 140 675 та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 539 083, 50 грн.; від 24.02.2014 року № 0000222200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7 232 865, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість згідно податкових накладних, які були виписані без фактичного здійснення господарських операцій.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що договірні зобов'язання між позивачем та його контрагентами лише документально відображені у первинних документах, без їх фактичного здійснення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договірних зобов'язань позивача з його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, частково погоджується з висновком суду апеляційної інстанції враховуючи таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тож з огляду на зазначені вище норми Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ Право , ФГ Агромир , ТОВ Черняхів Агротрейд , ТОВ Агрофірма Сокільське , ТОВ Дельта В.В.В. , ПП Продекс , ПП Агрофірма Хлібодар , ТОВ ПАП , ТОВ Вторметекспорт , ФГ Лукра , ТОВ Чугуєво , ТОВ Агрометал Трейд , ФГ Бона ДЕА , СТОВ Агрос згідно укладених договорів поставки сільськогосподарської продукції - соняшнику, з ТОВ Арсана - вапнякового борошна.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, вказав на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем, яким надано податкові накладні, видкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, накладні на переміщення хлібопродуктів у межах підприємства, складські квитанції на зерно, розпорядження на очистку, сушку зерна, картки рахунку, банківські виписки.

Як вбачається із акта перевірки, висновки податкового органу щодо нереальності даних господарських операцій, з якими погодився суд першої інстанції, ґрунтуються на: - відсутності у деяких (ПП Агрофірма Хлібодар , ТОВ Черняхів-Агротрейд , ФГ Агромир , ТОВ Агрофірма Сокільське , ФГ Бона Деа ) ТТН відомостей про вантаж (ціна та сума), номера подорожнього листа, а також неповного зазначення пункту навантаження; - неможливості виконання господарських операцій з врахуванням часу, місцезнаходження майна та віддаленості контрагентів один від одного; - результатах податкового контролю контрагентів позивача; - відсутність сертифікатів якості зерна.

З приводу недоліків у товарно-транспортних накладних слід зазначити, що відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

За правовою позицією, висловленою Міністерством доходів і зборів України в листі від 19.09.2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту.

Отже, ТТН призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

У даному випадку, згідно із умовами договорів обов'язок постачання товару покладається на контрагентів позивача - постачальників.

З товарно-транспортних накладних вбачається, що постачання здійснювалося за допомогою перевізників, примірники товарно-транспортних накладних, з яких можливо встановити зміст та обсяг виконуваної операції (дату поставки, № ТТН, перевізника, номенклатуру товару, кількість товару, пункт завантаження, пункт розвантаження, відправника), позивачу передано. Крім того, у товарно-транспортних накладних також містяться відомості про прийняття товару на склад за кількісними та якісними показниками, запис у журналі № 28, підпис відповідальної особи.

Поодинокі випадки незазначення відомостей про вантаж (ціна та сума), номера подорожнього листа, а також неповного зазначення пункту навантаження, в силу зазначеного вище Положення, не можуть бути безумовною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, бо відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено наявність доказів перевезення придбаного позивачем товару.

З приводу висновків податкового органу про неможливість виконання даних господарських операцій з врахуванням часу, місцезнаходження майна та віддаленості контрагентів один від одного, слід зазначити, що такі висновки зроблені відповідачем необґрунтовано, без посилань на відповідні докази, оскільки пункти навантаження та розвантаження, які зазначено у товарно-транспортних накладних, знаходяться в одному адміністративному районі або межують між собою. Висновок про неможливість одним водієм протягом дня тричі перевезти продукцію на відстань, зокрема 700 км, не відповідає обставинам справи, оскільки у таких випадках товарно-транспортні накладні датовані різними датами.

Тож дані висновки спростовані представниками позивача і правомірно не взяті до уваги судом апеляційної інстанції.

Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах перевірки та актах про неможливість проведення звірки контрагентів (на обставини щодо задекларованих показників, наявності трудових та технічних ресурсів) є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. У постанові Верховного Суду України (зокрема від 03.11.2015 року у справі № 21-99а15) зазначено, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків.

Фактичних даних, які у розумінні статей 69-70 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть бути доказами у справі щодо неможливості виконання договірних зобов'язань зазначеними вище контрагентами позивачем не надано.

Щодо відсутність сертифікатів якості на зерно, колегія суддів зазначає, що сертифікат якості товару не є первинним документом в розумінні положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки він не містить відомості про господарську операцію, а містить інформацію про товар та його якість, а відтак відсутність вказаного документа не може бути підставою для визнання господарських операцій.

Крім того, відповідно до ст. 21 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні (в редакції, яка діяла на момент виконання договірних зобов'язань між позивачем та ТОВ Право , ФГ Агромир , ТОВ Черняхів Агротрейд , ТОВ Агрофірма Сокільське , ТОВ Дельта В.В.В. , ПП Продекс , ПП Агрофірма Хлібодар , ТОВ ПАП , ТОВ Вторметекспорт , ФГ Лукра ) експортно-імпортні операції із зерном та продуктами його переробки, крім хлібобулочних і макаронних виробів, проводяться за наявності сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, який видається на платній основі територіальними органами спеціально уповноваженого державного органу у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, наявність сертифіката якості зерна та його надання були обов'язкові лише у випадках експортно-імпортних операцій.

З приводу доводів щодо обов'язку перевіряти повноваження контрагента судом апеляційної інстанції зазначено, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Прийняті судом першої інстанції посилання відповідача на встановлені досудовим розслідуванням обставини про те, що директор ТОВ Дельта-В.В.В. з метою зменшення податкового навантаження незаконно формував податковий кредит, використовував реквізити підприємств, які фактично фінансово-господарську діяльність не ведуть, є безпідставними, з огляду на таке.

Наявність в слідчому управлінні фінансових розслідувань Міндоходів кримінального провадження № 32012050000000065 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою ст. 212 Кримінального кодексу України, за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ Дельта-В.В.В. за результатами господарської діяльності з іншими контрагентами, не може слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності позивача та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Таке кримінальне провадження вказує тільки на можливе ухилення від податків відповідними службовими особами ТОВ Дельта-В.В.В. . Відомостей про ознаки фіктивного підприємництва відповідного контрагента чи щодо заперечення його посадовими особами оформлення та підпису документів, виданих позивачу, не надано.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що документи, якими оформлено господарські операції позивача із зазначеними вище контрагентами ТОВ Право , ФГ Агромир , ТОВ Черняхів Агротрейд , ТОВ Агрофірма Сокільське , ТОВ Дельта В.В.В. , ПП Продекс , ПП Агрофірма Хлібодар , ТОВ ПАП , ТОВ Вторметекспорт , ФГ Лукра , ТОВ Чугуєво , ТОВ Агрометал Трейд , ФГ Бона ДЕА , СТОВ Агрос , ТОВ Арсана щодо поставки сільськогосподарської продукції, підтверджують фактичне отримання ним товару.

Доводи касаційної скарги щодо наявності карантинної зони в смт Єрки Катеринопільського району не спростовують реальності господарських операцій, оскільки відповідно до розпорядження Про запровадження карантинного режиму на території Єрківської селищної ради , територія ТОВ Катеринопільський елеватор від 21.09.2009 року № 210 відноситься до регульованої зони, на яку заборонено вивезення та ввезення заражених карантинними організмами об'єктів регулювання. Таким чином, відповідні доводи є безпідставними, оскільки доказів щодо ввезення на територію позивача заражених карантинними організмами об'єктів регулювання відповідачем не надано .

Посилання у касаційній скарзі на відсутність ПІБ осіб, які підписали ряд договорів, є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 06.12.2016 року у справі № 826/3939/15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

В свою чергу, з наявних у матеріалах справи копій договорів вбачається, що сторонами у них є юридичні особи, вступна частина договорів містить прізвище, ім'я, по-батькові особи, що підписує договір, докладну назву посади на відповідному підприємстві, а також назву документу, з якого випливають її повноваження на підписання договору.

При цьому наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Адміністративне судочинство вирішує спори особи проти держави і діє у сфері специфічних публічно-правових відносин, де стороною є особа, яка протистоїть державі - її владним інститутам, захищаючи свої права, свободи та інтереси. В адміністративному судочинстві діє презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (стаття 71 КАС України), який зобов'язаний у порядку визначеної процесуальним законом судової процедури довести суду їх правомірність.

З огляду на вищезазначене, позиція відповідача, з якою погодився суд першої інстанції, ґрунтується на сумнівах щодо реальності відповідних господарських операціях, однак конкретних фактів з цього приводу не наведено, обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень не виконано.

Крім того, слід зазначити, що операції, за наслідками яких прийнято податкові повідомлення-рішення, не суперечать меті здійснюваної господарської діяльності позивача, основними видами діяльності якого є виробництво кормів для тварин, виробництво нерафінованих олії та жирів, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом ПП Сапфір і К , оскільки, як вбачається із матеріалів справи, вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.03.2014 року у справі № 490/2697/14-к, який набрав законної сили 08.04.2014 року, ОСОБА_5, засновника ПП Сапфір і К , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою ст. 205 Кримінального кодексу України та затверджено угоду про визнання винуватості.

За позицією колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (зокрема у справі 826/11397/14) статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

За таких обставин, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 21.02.2014 року № 0000202200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 675 322, 50 грн., в тому числі 450 215, 00 грн. - за основним платежем та 225 107, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тож в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підстави для направлення справи на новий судовий розгляд, враховуючи повноту наданих первинних документів, є відсутніми.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

3

ухвалив:

Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року у справі № 823/576/14 в частині скасування податкового повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 21.02.2014 року № 0000202200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 675 322, 50 грн., в тому числі 450 215, 00 грн. - за основним платежем та 225 107, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, скасувати.

В цій частині залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року у справі № 823/576/14.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року у справі № 823/576/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Є.А.Усенко