Постанова

від 12.04.2017 по справі 904/1071/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017 року Справа № 904/1071/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А.(доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреністьб/н від 28.02.2017 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 21.02.2017 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропрокат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі № 904/1071/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьгідробуд", м.Миколаїв

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропрокат", м.Дніпро

про стягнення передоплати за непоставлений товар,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі № 904/1071/17 (суддя Петренко І.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропрокат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьгідробуд" 138 990,25 грн. основної заборгованості, 2 084,85 грн. судового збору.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем умов замовлення на поставку товару - комплекту спортивного обладнання, за який позивач повністю сплатив грошові кошти у розмірі 138 990,25 грн.

Суд вважав, що відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України вказані грошові кошти є безпідставно отриманим відповідачем майном та підлягають стягненню на користь позивача.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права в частині можливості для відповідача ознайомитись з матеріалами справи, скористатись іншими правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Також апелянт зазначає, що відповідно до укладеного сторонами договору поставки №12/08-15 від 12.08.2015 року відповідач повідомив позивача про готовність товару до відвантаження, необхідність вивезти продукцію зі складу.

Скаржник вважає, що відповідач виконав свої зобов'язання за договором. Представнику позивача були передані оригінали договору поставки №12/08-15 від 12.08.2015 року, товаро-транспортної накладної №08/10-1 від 08.10.2015 року, видаткової накладної №95 від 08.10.2015 року та видаткової накладної №102 від 09.11.2015 року.

Також апелянт посилається на наявність у нього довіреності на отримання товару відповідною особою позивача і докази використання позивачем поставленого спортивного обладнання.

Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі № 904/1071/17, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника.

Зауважує на те, 12.08.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки товару у спрощений спосіб, відповідно до ст.181 Господарського кодексу України. На підставі замовлення покупця постачальником було виставлено рахунок на оплату товару № 132 від 12.08.2015 року, який позивачем оплачено. На неодноразові звернення покупця продавець товар не поставив, передоплату не повернув.

Позивач вважає, що суд надав вірну оцінку обставинам справи та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1,2 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З обставин справи та наявних у ній доказів - рахунку на оплату №132 від 12.08.2015 року (а.с.19) вбачається, що у даному випадку сторони досягли домовленості про поставку товару - комплекту спортивного обладнання на суму 138 990,25 грн. та попередню оплату покупцем товару. При цьому, покупець фактично вчинив дії по виконанню умов договору, що підтверджується банківською випискою про оплату вказаної суми на користь відповідача (а.с.20).

Доводи апелянта про те, що сторонами було укладено договір поставки в письмовій формі, належними та допустимими доказами не підтверджено.

В судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги судом оглянуто оригінал відповідного договору, який, на думку скаржника, є укладеним.

Вказаний документ не містить печатки підприємства позивача та підпису уповноваженої особи.

Також судом оглянуті судом оригінали товарно- транспортних накладних №08/10-1 від 08.10.2015 року (а.с.75), №09/11-1 від 09.11.2015 року (а.с.89), якими скаржник підтверджує факт отримання позивачем товару, довіреність, які також не містять підпису повноважної особи позивача та печатки підприємства.

Щодо долученої до справи копії фотографій спортивного обладнання, які на думку апелянта підтверджують факт використання позивачем спортивного обладнянн, то такий доказ не є належним та допустимим в силу вимог ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, посилання апелянта на отримання товару покупцем безпідставні.

Таким чином, між сторонами укладено усний договір, який виконано з боку покупця.

Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Уклавши його у спрощеній формі, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 Цивільного кодексу України).

Визначений товар продавець не поставив, докази на спростування вказаного відсутні.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення передбачено і ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Питання відповідальності продавця та покупця у випадку попередньої оплати вартості товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У даному випадку строк передачі товару сторонами не встановлено.

Позивач надав суду копію заяви-претензії до відповідача про розірвання договору поставки та повернення передоплати (а.с.17). Факт її отримання відповідачем підтверджується квитанцією про направлення та поштовим повідомленням про вручення 29.10.2015 року (а.с.18).

Відповідно до змісту заяви-претензії слідує, що позивач відмовляється від укладеного з відповідачем договору, вважає його розірваним та вимагає повернути попередню оплату.

Колегія суддів вважає, що висновок оскаржуваного рішення про те, що договір між сторонами розірвано, є помилковим.

Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу визначено підстави для розірвання договору. У даному випадку, на думку колегії суддів, договір не можна вважати розірваним. До правовідносин сторін слід застосувати положення ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України.

Саме заяву-претензію слід вважати вимогою на виконання зобов'язання відповідачем. Її невиконання є підставою для застосування ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

В пункті 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову)

Позивачем у його позовній заяві підставою позову було зазначено -стягнення передоплати за не отриманий товар.

Суд першої інстанції помилково зазначивши, що грошові кошти у розмірі 138 990,25 грн. є безпідставно отриманим майном відповідача.

Однак, такі обґрунтування суду для стягнення суми не впливають на вирішення справи по суті на користь позивача.

Щодо доводів скаржника про порушення процесуальних норм, зокрема ст.22 Господарського процесуального кодексу України, то такі обставини також не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги.

З протоколу судового засідання від 23.02.2017 року (а.с.91) вбачається, що представник відповідача був присутній у судовому засіданні. Йому роз'яснено судом процесуальні права, якими він міг скористатися на свій розсуд.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України). Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів факт порушення відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару, а тому стягнення суми попередньої оплати правомірне.

Висновки оскаржуваного судового рішення відповідачем не спростовано, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі № 904/1071/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Повний текст постанови складено 14.04.2017 року.