Ухвала

від 06.04.2017 по справі 758/4657/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

СитнікО.М., Іваненко Ю.Г., Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Охоронної компанії Схід-Захід про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що за об'явою на сайті Slando з 09 січня 2014 року він влаштувався до Охоронної компанії Схід-Захід охоронником з графіком роботи 2/4 (дві доби роботи/чотири доби вихідних). Після двох діб роботи (з 10 на 11 січня 2014 року та з 11 на 12 січня 2014 року) на об'єкті по АДРЕСА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням від 14 січня 2014 року на ім'я генерального директора з додатком оригінала акта виконаних робіт. Проте начальник охорони ОСОБА_5 порвав документи, вимагав попередньо відпрацювати протягом двох тижнів.

16 січня 2014 року, відповідно до графіка 2/4, він вранці вийшов на об'єкт по АДРЕСА_2 але начальник охорони ОСОБА_5 не допустив його до роботи ні у той день, ні взагалі з підстав непроходження випробування та заявив, що з цих причин відпрацьовані ним дві доби не підлягають оплаті, у тому числі, нібито з наявності не факту роботи, а присутності на роботі.

17 січня 2014 року він знову надіслав на ім'я генерального директора Охоронної компанії Схід-Захід заяву про звільнення за власним бажанням, проведення розрахунку за виконану ним роботи та оплату вимушеного прогулу, проте ні розрахунку, ні відповіді на лист до цього часу не отримав.

Просив стягнути з відповідача заробітну плату у розмірі 400 грн та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, в€' також документ про освіту, про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з роз 'ясненнями, викладеними у п. 7 ч. 4 ст. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Частиною першою статті 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається, які на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів в силу вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України на підтвердження того, що сторони перебували у трудових в відносинах.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

СитнікО.М. Іваненко Ю.Г., Ступак О.В.