Ухвала

від 05.04.2017 по справі 132/59/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

5 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до фермерського господарства Україна , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держземагенства у Калинівському районі Вінницької області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійним, за касаційною скаргою фермерського господарства Україна на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2016 року,

встановила:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом до фермерського господарства Україна (далі - ФГ Україна ), мотивуючи тим, що є власником земельної ділянки, площею 1,9143 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області. У грудні 2014 року позивач дізнався, що 1 вересня 2008 року між ним та ФГ Україна було укладено договір оренди землі, який зареєстровано в установленому законом порядку. Даний договір оренди землі укладено на 15 років, хоча при складанні проекту договору сторони домовлялись укласти договір на 5 років.

Зазначав, що договір оренди землі від 1 вересня 2008 року та акт приймання-передачі об'єкта оренди він з ФГ Україна не укладав та не підписував. Повноважень на підписання від свого імені вищезазначених документів та своєї згоди на укладання договору оренди землі він нікому не надавав. Підписи в зазначених документах від його імені були підроблені зі сторони відповідальних працівників ФГ Україна .

Ураховуючи наведене, просив визнати недійсним договір оренди землі, який укладений 1 вересня 2008 року від його імені з ФГ Україна .

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від

20 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 1 вересня

2008 року між ОСОБА_3 та ФГ Україна . Зобов'язано

ФГ Україна повернути земельну ділянку загальною площею 1,9143 га, яка розташована на території Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акту.

У касаційній скарзі ФГ Україна просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки в оспореному правочині підпис від імені позивача вчинено не останнім, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача. Зазначав, що на час укладення договору позивач не був власником землі, а відтак не міг нею розпоряджатись.

Проте повністю з такими висновками погодитись не можна з огляду на наступне.

Установлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 30 вересня 2008 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 1,9143 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Підставою для видачі даного державного акту стало розпорядження Калинівської районної державної адміністрації від 14 березня 2008 року.

У грудні 2014 року ОСОБА_3 дізнався, що 1 вересня

2008 року між ним та ФГ Україна було укладено договір оренди землі, зареєстрований у відділі Держкомзему у Калинівському районі, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 16 лютого 2012 року.

Відповідно висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 21 липня 2015 року підпис від імені ОСОБА_3 в графі Орендодавець на третьому аркуші договору оренди землі від 1 вересня 2008 року, укладеному від імені

ОСОБА_3 та ФГ Україна , виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3

Суд вважав доведеним відсутність волевиявлення орендодавця на укладення правочину. Крім того, позивач не був власником землі, а відтак не мав право нею розпоряджатись.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Разом із тим, суд не дав належної оцінки доводам позовної заяви, згідно із якими, ОСОБА_3 мав намір передати в оренду спірну земельну ділянку строком на 5 років, однак договір було укладено на

15 років. Крім того, суд не перевірив, чи виконувався оспорений договір з моменту його укладення і до пред'явлення даного позову, 2009-2015 року, а саме, чи виплачувалась оренда плата.

За змістом статей 92, 95 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Мотивуючи касаційну скаргу, ФГ Україна посилається на порушення позивачем строку позовної давності.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(ст. 257 ЦК України).

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вирішуючи спір, суд на вказане уваги не звернув, не врахував, що

оспорений договір оренди укладено 1 вересня 2008 року, а із зазначеним позовом до суду ОСОБА_3 звернулася лише у січні 2015 року, тобто зі спливом 6 років. Суди також не врахували, що доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше .

Викладене свідчить, що судом у повному обсязі не встановлено фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалені у справі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу фермерського господарства Україна задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області

від 20 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО.С. Ткачук Судді:В.С. Висоцька О.В. Кафідова О.В. Умнова І.М. Фаловська