Рішення

від 11.04.2017 по справі 910/3062/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2017Справа №910/3062/17 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бігтур"

до публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-3"

про стягнення грошових коштів 71 731,29 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кобилінський Б.О. - представник за довіреністю № б/н від 15.02.2017 р.;

від відповідача: Шипоша В.М. - представник за довіреністю № 6 від 17.02.2017 р..

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Бігтур" до публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-3" про стягнення грошових коштів 71 731,29 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.10.2013 року між ним та відповідачем укладеного договір компенсації витрат за спожиту електроенергію №А0716103001.

Строк дії договору завершився 14.01.2014 року.

07.04.2015 року позивач звернувся до відповідача з прохання повернути передплату в розмірі 151 731,29 грн.

Відповідач частково погасив заборгованість в розмірі 80 000,00 грн.

У зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся в суд про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 71 731,29 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.02.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.03.2017 р.

15.03.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі , на виконання вимог ухвали суду від 28.02.2017 р.

В судове засідання 21.03.2017 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 28.02.2017 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 39292533, але 20.03.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.03.2017 року розгляд справи відкладено на 11.04.2017 року.

В судовому засіданні 11.04.2017 року представник відповідача надав письмові пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

16.10.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Бігтур" (сторона 2) та публічним акціонерним товариства "Трест "Київміськбуд-3" Будівельне Укправління №7 (сторона 1) укладено договір №А0716103001 компенсації витрат на спожиту електроенергію.

Відповідно до п.1.1 договору, у відповідності до цього договору сторона 1, як балансоутримувач КТП, зобов'язується надати доступ (місце підключення) до джерел електропостачання за рахунок ліміту ПАТ Трест Київміськбуд-3 встановленого йому ПАТ Київенерго в необхідних обсягах, заявлених стороною 2, а сторона 2 зобов'язується компенсувати стороні 1 фактично понесені витрати за спожиту електроенергію в межах показань лічильника та за тарифами, що визначені енергопостачальною організацією, що виникли при реконструкції торгово-побутового комплексу по проспекту Червонозоряний,4-Д у Солом'янському районі міста Києва (об'єкт).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що він діє до 14 січня 2014 року.

Сторони погодили, що ціна договору становить суму усіх рахунків, що направлені стороною 1 стороні 2 та оплачені останньою (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.2 договору, щомісячний розмір компенсації визначається стороною 1 шляхом множення показань лічильнику обліку спожитої електроенергії на вартість однієї кіловат години за відповідними тарифами ПАТ Київенерго .

Щомісячно, до 25-го числа звітного місяця сторона 1 направляє стороні 2 рахунок-фактуру із зазначенням обсягу та вартості спожитої електроенергії, вартість якої підлягає компенсації (п.3.1 договору).

Згідно з п.3.2 договору, розрахунки за даним договором здійснюються з безготівковій формі, один раз на місяць, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок сторони 1, визначений в даному договорі або зазначений у відповідному рахунку-фактурі, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання стороною 2 відповідного рахунку-фактури.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем позивачу виставлені рахунки на оплату, а саме:

- № 594 від 25.10.2013 року на суму 359 275,20 грн. (компенсація витрат за ел.енергію листопад 2013р. (предоплата));

- № 651 від 25.11.2013 року на суму 63 781,68 грн. (компенсація витрат за ел.енергію листопад 2013р., компенсація витрат за ре акт елю енергію).

Вищезазначені рахунки оплачені позивачем на загальну суму 423 056,88 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- №235 від 28.10.2013 року на суму 359 275,20 грн. з призначенням платежу: компенсація витрат за ел.енергію за листопад зг. рах. №594 ;

- № 30 від 23.11.2013 року на суму 63 781,68 грн. з призначення платежу: плата за компен витрат за акт.електрон. зг. рах. №651 від 25.11.13р. .

На виконання умов договору між сторонами складено акти надання послуг на загальну суму 271 325,59 грн., а саме:

- №2087 від 25.11.2013 року на суму 63 781,68 грн.;

- №2327 від 25.12.2013 року на суму 207 543,91 грн.

Листом №1 від 07.04.2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення передплати, згідно платіжного доручення №235 від 28.10.2013 року в сумі 151 731,29 грн.

У відповідь, листом №3/83-1 від 22.05.2015 року відповідач зазначив, що признає цю переплату та готові її повернути, проте враховуючи складний фінансовий стан підприємства запропонував графік повернення коштів: до 15 червня 2015р. - 35 000,00 грн., до 15 липня 2015р. - 35 000,00 грн., до 15 серпня 2015р. - 40 000,00 грн., до 15 вересня 2015р. - 41 731,29 грн.

Як зазначено позивачем, протягом червня-серпня 2015 року відповідач частково погасив заборгованість на суму 80 000,00 грн. трьома платежами: 20 000,00 грн. за платіжним дорученням №518 від 16.06.2015р., на суму 50 000,00 грн. за платіжним дорученням №581 від 21.07.2015р., на суму 10 000,00 грн. за платіжним дорученням №2542 від 04.08.2015р.

23.11.2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів вих.. №01 від 21.11.2016 року в якій просив повернути грошові кошти в розмірі 71 731,29 грн.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що позивач не врахував період з 01.01.2014 року по 14.01.2014 року протягом якого позивач ще продовжував користуватися електроенергією на підставі договору №А0716103001 від 16.10.2013 року. Позивач не надав документів, що підтверджували би відсутність споживання електроенергії за вищевказаний період на підставі договору №А0716103001 від 16.10.2013 року.

Проте, суд зазначає, що відповідачем будь-яких доказів, зокрема актів надання послуг, договору №А0716103001 від 16.10.2013 року не надано.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо посилання позивача на застосування до даних правовідносин ч.1 статті 1212 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено договір компенсації витрат за спожиту електроенергію №А0716103001 від 16.10.2013 року, а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплата за надані послуги, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс14, від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100цс15 зазначено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що судом встановлено факт переплати сплачених позивачем відповідачу коштів за договором №А0716103001 від 16.10.2013 року, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів в розмірі 71 731,29 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-3" (03058, м. Київ, вулиця Леваневського, будинок 5; ідентифікаційний код: 04012678) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бігтур" (04112, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 52; ідентифікаційний код: 35481190) кошти в розмірі 71 731 (сімдесят ода тисяча сімсот тридцять одна) грн. 29 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 18.04.2015 року.

Суддя С.М.Мудрий