Рішення

від 26.11.2015 по справі 910/26989/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2015Справа №910/26989/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастророк"

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясокомбінат № 1"

про стягнення 23 351,93 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Григоренко В.І. - представник, довіреність б/н від 02.09.2015;

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастророк" про стягнення 23 351,93 грн., а саме 1074,59 грн. основного боргу, 4721,99 грн. пені, 3022,38 грн. штрафу, 302,24 грн. процентів річних, 5230,73 грн. втрат від інфляції, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 218,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №27/12-2013/0107 від 01.01.2014 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних, штраф та втрати від інфляції в зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/26989/15 та призначено до розгляду на 12.11.2015. Також цією ухвалою за ініціативою суду до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясокомбінат № 1".

Ухвалою суду від 12.11.15 р. розгляд справи відкладався на 26.11.15 р..

У судові засідання 12.11.2015 та 26.11.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважені представники відповідача та третьої особи у судові засідання 12.11.2015 та 26.11.2015 не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 12.11.15 р. відповідач та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення: № 0103035311525, № 0103035311533.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 26.11.15 р. відповідач та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №№ 0103036153036, 0103036153028.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 12.11.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва уповноваженим представником позивача подані наступні документи:

- письмові пояснення по суті справи б/н б/д;

- заява б/н б/д про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній повідомляє про сплату відповідачем основної заборгованості 30.04.15 р. та просить стягнути на свою користь пеню у розмірі 1568,78 грн., штраф у розмірі 3022,38 грн., 3 % річних у розмірі 156,86 грн., інфляційні втрати у розмірі 4558,09 грн. та судових витрат у розмірі 1218,00 грн. Вище перелічені документи долучені судом до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 12.11.15 р. представник позивача подав клопотання б/н від 12.11.2015 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 26.11.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли додаткові пояснення б/н б/д по суті справи, які долучені судом до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У відповідності до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Дослідивши в судовому засіданні 26.11.15 р. зміст позовної заяви та подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, судом розцінено останню як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині пені до 1568,78 грн., процентів річних до 156,86 грн. та інфляційних втрат до 4558,09 грн., а також виключення з позовних вимог основного боргу в сумі 10074,59 грн..

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 26.11.15 р. суду не надано.

Від відповідача та третьої особи заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 12.11.2015 та 26.11.2015 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 19.10.2015, 12.11.2015 та 26.11.2015 відповідачем та третьою особою суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача та третьої особи суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників відповідача та третьої особи в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач та третя особа не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, третьою особою не надано будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача та третьої особи на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників відповідача та третьої особи, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 26.11.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 січня 2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясокомбінат № 1" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гастророк" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки №27/12-2013/0107 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується систематично доставляти і передавати у власність покупцю м'ясну сировину (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору предметом поставки є: м'ясо свинини та яловичини охолоджене та заморожене, а також субпродукти першої, другої категорії та інші м'ясопродукти.

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили умови поставки, ціну та загальну суму договору, умови оплати, обов'язки та відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 10.1 Договору даний договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до його повного виконання сторонами.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2.1. Договору товар поставляється партіями згідно замовлень покупця, в яких зазначається асортимент, кількість, ціна, строк та умови поставки. Замовлення на суму, що не перевищує 100 000,00 грн. приймається в усній формі (при особистій зустрічі або телефоном). Замовлення на суму, що перевищує 100 000,00 грн. приймається виключно у письмовому вигляді. Письмове замовлення складається покупцем в 2-х примірниках і підписується сторонами або уповноваженими на це особами. Письмове замовлення складається покупцем в 2-х примірниках і підписується сторонами або уповноваженими оформлене та передане сторонами за допомогою факсимільного зв'язку має юридичну силу і тягне за собою усі правові наслідки.

Пунктом 2.4. Договору постачання товару покупцю здійснюється постачальником за умовами поставки СРТ згідно Міжнародних правил по тлумаченню комерційних термінів Інкотерс в редакції 2000; місце поставки товару: м. Київ, вул. Воздвиженська, 10 б, ресторан "Гастророк" або інше місце, вказане в замовленні.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами п. 2.3 Договору товар поставляється в супроводі належним чином оформлених документів.

При цьому як визначено п. 5.2 Договору зобов'язання постачальника щодо термінів поставки, дотримання номенклатури, кількості та якості товару вважаються виконаними з моменту одержання покупцем товару і підписання видаткової накладної чи оформлення інших аналогічних документів, що засвідчують факт поставки представниками постачальника і покупця.

Судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов Договору позивачем було здійснено поставку відповідачу товару (вирізки яловичої) на загальну суму 11211,60 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками постачальника та покупця видатковими накладними № 7994 від 29.09.2014 на суму 5816,70 грн. та №8675 від 15.10.2014 на суму 5394,90 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Товар, який постачається ,якщо інше не передбачено у замовленнях (п.п. 2.1, 2.2 Договору) приймається по кількості та якості на склад покупця (п. 2.4 Договору) повноважними представниками покупця та постачальника (п. 6.1 Договору).

За умовами п. 6.2. Договору у випадку розбіжностей даних по кількості та якості товару представники постачальника і покупця складають Акт, відповідно до якого проводяться взаєморозрахунки за фактично поставлений товар.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними накладними сторонами суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару та актів про розбіжності від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясокомбінат № 1 умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору третьою особою виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю Гастророк , а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Як зазначено в п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна на товар, який постачається, є договірною і встановлюється відповідно до погоджених покупцем та постачальником замовлень. Погоджена ціна на товар вказується в накладних на кожну партію і містить у собі податок на додану вартість. Загальна вартість договору складається з вартостей усіх поставок за період дії договору.

За умовами п. 4.1. Договору оплата кожної партії товару здійснюється на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.

В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окрім цього, як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясокомбінат №1" (цедент за договором, третя особа у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" (цесіонарій за договором, позивач у справі) укладено договір уступки вимоги №4 від 08.04.2015 (далі - Договір уступки), відповідно до якого цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором поставки №27/12-2013/0107 від 01 січня 2014 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясокомбінат №1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гастророк" (боржник за договором, відповідач у справі).

Відповідно до п. 2 Договору уступки Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" набуває право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастророк" належного виконання зобов'язань щодо сплати боргу в сумі 10 074,59 грн. відповідно до договору поставки № 27/12-2013/0107 від 01.01.2014.

Згідно п. 12 Договору уступки цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У відповідності до положень ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Таким чином, внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, внаслідок чого первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним, а отже до нового кредитора переходять весь обсяг прав первісного кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом. Обсяг прав, які передаються у випадку відступлення (сума заборгованості, право на стягнення штрафних санкцій тощо) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Тобто, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" отримало право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю Гастророк як до боржника за Договором поставки № 27/12-2013/0107 від 01.01.14 р. укладеним між ТОВ Миргородський М'ясокомбінат № 1" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Гастророк (покупцем за договором).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" звернулось із Заявою-вимогою №52 від 21.08.2015 до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастророк", в якій повідомляв про зміну кредитора за договором уступки №4 від 08.04.2015 та вимагав погасити заборгованість у розмірі 10074,59 грн..

Факт надсилання заяви - вимоги на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 6415 від 26.05.15 р. та опису вкладення від 26.8.15 р..

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання зі сплати грошових коштів в сумі 10 074,59 грн. у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, внаслідок чого у останнього обліковувалась заборгованість перед позивачем в розмірі 10 074,59 грн., які позивач просив суд стягнути з відповідача в поданій позовній заяві.

Проте, як встановлено судом згідно матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідачем платіжним дорученням № 232 від 30.04.15 р. було перераховано на рахунок позивача 10074,59 грн. в якості оплати основного боргу за Договором поставки № 27/12-2013/0107 від 01.01.14 р., в зв'язку з чим позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Окрім цього, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.5 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення поставки, але не більше ніж вартість товару за замовленням.

Окрім того, згідно п.7.6 Договору за прострочення оплати товару, який поставлений, більше ніж на 10 календарних днів з моменту настання платежу, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30 % від суми неоплаченого у строк товару.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначив Верховний суд України у постановах від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38 застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11 р. № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п. 7.5, 7.6 Договору.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню у розмірі 1568,78 грн. за період з 14.10.14 р. по 29.04.15 р., штраф у розмірі 3022,38 грн., 3 % річних у розмірі 156,86 грн. за період з 14.10.14 р. по 29.04.15 р.,, інфляційних витрат у розмірі 4558,09 грн. за жовтень 2014 - квітень 2015 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно листа Верховного Суду України №62-97 р. від 03.04.1997 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5. Постанови №14 зазначено щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення п. 7.5. Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постановою №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, що при визначенні періоду прострочення та відповідно нарахування пені, процентів річних та інфляції позивачем невірно визначено період можливого нарахування пені, який враховуючи приписи ч.6 ст. 232 ГК України закінчується 14.04.15 р., отже ця дата є останнім днем можливого нарахування пені.

Розмір пені перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є більшим, ніж заявлено позивачем, і становить 1618,17 грн.. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 1568,78 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми пені за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 1568,78 грн. пені.

Розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до вимог законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду враховуючи помилкове нарахування позивачем втрат від інфляції починаючи з жовтня 2014 р., який є місяцем, в якому видаткова накладна № 7994 від 29.09.14 р. підлягає оплаті, становить 4396,51 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 4396,51 грн..

Окрім того, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем процентів річних та 30% штрафу судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу в сумі 3022,38 грн. та 156,86 грн. процентів річних відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 3022,38 грн. та 156,86 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження своєчасного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсними чи розірвання вищезгаданих Договорів або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки та Договором уступки у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, відповідно вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастророк" (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 28/2, нежиле приміщення 43; код ЄДРПОУ 38103696) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" (03150, м.Київ, вул. Казимира Малевича, 86-Е; код ЄДРПОУ 39452776) 1568 (одну тисячу п'ятсот шістдесят вісім) грн. 78 коп. пені, 3022 (три тисячі двадцять дві) грн. 38 коп. штрафу, 156 (сто п'ятдесят шість) грн. 86 коп. 3 % річних, 4396 (чотири тисячі триста дев'яносто шість) грн. 51 коп. інфляційних втрат та 1196 (одну тисячу сто дев'яносто шість) грн. 15 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 23 грудня 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон