Рішення

від 11.04.2017 по справі 910/2860/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.04.2017Справа №910/2860/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт КНК» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Світ Лайн» Про стягнення 208  999,82  грн.                                                                                                                  Суддя  Ващенко Т.М.                                                                                                                       Представники сторін: Від позивача: не з'явився Від відповідача: не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агростандарт КНК» (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Світ Лайн»  (далі – відповідач) про стягнення 208  999,82  грн. Крім того, позивачем 21.02.17. через відділ діловодства суду було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.17. порушено провадження у справі № 910/2860/17 та призначено її до розгляду на 06.03.17. За результатами судового засідання 06.03.17. розгляд справи було відкладено на 11.04.17., про що судом було прийнято відповідну ухвалу. Позивач в судове засідання 11.04.17. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Відповідач в судове засідання 11.04.17. не з'явився, вимоги ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”). Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи. Розглянувши в судовому засіданні 11.04.17. заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти у розмірі ціни позову (208  999,82 грн.) та судового збору (3  134,99 грн., 800,00 грн.), які обліковуються на вказаному позивачем розрахунковому рахунку відповідача, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наведене далі. Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.06. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи  з характеру  обставин  справи,  що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення  виконання  рішення  суду  у  випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.08. Дослідивши збалансованість  інтересів сторін, суд виходить з того, що необхідність накладення арешту на грошові кошти не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, заявником не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвокати та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі вищевикладеного, враховуючи положення ст. 49 ГПК України та Закону України "Про судовий збір", так як заяву про забезпечення позову судом розглянуто, тому витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі  800,00 грн. за розгляд заяви про забезпечення позову, відшкодуванню та поверненню не підлягають. За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/2860/17. В судовому засіданні 11.04.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі ст. 626  Цивільного кодексу України договором   є   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 30.09.16. між позивачем (далі – Покупець) та відповідачем (далі – Постачальник) було укладено Договір поставки № 1478 (далі – Договір), за умовами якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві продукцію (далі - товар), номенклатура, обсяги, строк поставки та ціни якої вказані у специфікаціях, доданих до цього Договору, які є його невід'ємною частиною. Постачальник гарантує, що товар, який поставляється, не був раніше у використанні. Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 з моменту підписання до 31.12.16. З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір  як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару. За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм  статті 712 Цивільного кодексу України    та    статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми    Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України). За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України). Ціна товару узгоджується Сторонами в специфікаціях та оплачується згідно виставленого рахунку. Ціна договору визначається сумою укладених Сторонами специфікацій (п. 4.1 Договору). Відповідно до п. 4.2 Договору у разі здійснення Покупцем попередньої оплати товару, що поставляється за договором, подальша зміна ціни такого товару не допускається. Положеннями п. 4.3 Договору сторони погодили, що оплата товару, що поставляється, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на умовах 100% передплати. Специфікацією № 1 до Договору, яка скріплена підписами та печатками сторін, сторони погодили, що Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві Сульфоамофос NPS 16 20:12 (біг бег) Росія у кількості 22,000т, вартістю 208  999,82 грн. з ПДВ. Умови оплати: шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника на умовах 100% передплати. Відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0001822 від 30.08.16. на суму 208  999,82 грн., який позивачем було оплачено платіжним дорученням № 57 від 05.09.16. на суму 208  999,82 грн. з призначенням платежу: «за сульфоамофос, згідно рахунку № 1822 від 30.08.2016 року, в т.ч. ПДВ 20% 34833,30 грн.». Зважаючи на викладені вище обставини та   виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлене позивачем платіжне доручення є належним доказом сплати грошових коштів відповідачу в порядку 100% передплати, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з оплати товару за Договором на суму 208  999,82 грн. здійснено належним чином. Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Поставка товару здійснюється зі складу Постачальника згідно «ІНКОТЕРМС-2010», якщо інше не передбачено сторонами у відповідній специфікації. Строк поставки товару здійснюється Продавцем протягом п'яти робочих днів, з моменту отримання 100% передплати від Покупця (п. п. 2.1, 2.3 Договору). Отже, відповідач повинен був поставити позивачу товар на суму 208  999,82 грн. не пізніше 12.09.16., проте такої поставки не здійснив. В зв'язку з вказаним Покупець звернувся до Постачальника з претензією № 2/205 від 12.09.16., в якій відмовився від поставки та вимагав повернути позивачу суму попередньої оплати за товар в зв'язку з його не поставкою. Отже, оскільки в порушення умов Договору відповідач не поставив позивачу оплачений Покупцем товар та не повернув сплачені Покупцем грошові кошти за товар, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції в даній справі не надав. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне. За змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві. Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого Договором товару у визначені строки, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним товару згідно з умовами укладеного Договору, Специфікації № 1 до нього, та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини. Також, відповідачем не доведено існування обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні відповідного зобов'язання, як то форс-мажорних обставин, що завадили здійснити поставку товару (надзвичайної і непереборної за наявних умов сили, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, аварія), що призводять до порушення умов укладених контрактів. Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі про стягнення суми попередньої оплати за товар в розмірі 208  999,82 грн. При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи. Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Світ Лайн» (03039, м. Київ, пров. Червоноармійський, 14; ідентифікаційний код 36184160) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт КНК» (75701, Херсонська область, Скадовський район, м. Скадовськ, вул. Сергіївська, 12; ідентифікаційний код 36838934) 208  999 (двісті вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 82 коп. - суму попередньої оплати за товар та 3  135 (три тисячі сто тридцять п'ять) грн. 00 коп. - судового збору. 3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 18.04.17. Суддя                                                                                                                  Т.М. Ващенко