Рішення

від 12.04.2017 по справі 910/1459/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017Справа №910/1459/17

За позовомПриватного підприємства Ейван до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаПриватного підприємства Видавництво Сучасний письменник провизнання недійсним договору оренди нерухомого майна Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Констянчук С.П. від відповідача 1:не з'явився від відповідача 2: не з'явився від третьої особи:не з'явився

Обставини справи:

Приватне підприємство Ейван (надалі - Підприємство ) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (надалі - РВ ФДМУ по Київській області) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1707 від 18.06.2015 р., укладений між відповідачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, є недійсним, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме: спірний договір укладено з порушеннями приписів Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2017 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 22.02.2017 р., залучено до участі у справі Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

21.02.2017 р. представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на встановлення постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі №826/12275/15 відсутності порушення прав та законних інтересів позивача як учасника конкурсу на укладення договору оренди.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2017 р. розгляд справи відкладено на 13.03.2017 р. у зв'язку із неявкою представника третьої особи та неподанням витребуваних доказів.

10.03.2017 р. представником Приватного підприємства Видавництво Сучасний письменник до канцелярії суду подано клопотання про залучення його до участі у справі в якості в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.03.2017 р. Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості відповідача 2, Приватне підприємство Видавництво Сучасний письменник - в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, розгляд справи відкладено на 27.03.2017 р.

27.03.2017 р. представником третьої особи подано до канцелярії суду письмові пояснення, в яких третя особа позовні вимоги Підприємства підтримала, позов просила задовольнити, а розгляд справи здійснювати за її відсутності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2017 р. розгляд справи відкладено на 12.04.2017 р. у зв'язку із неявкою представника третьої особи та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.

В судове засідання представник відповідача 1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а його пояснення по суті спору були заслухані судом в попередньому судовому засіданні.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду 12.04.2017 р. відповідач 2 подала відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на те, що оскаржуваний договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, а позивачем не наведено жодних підстав для визнання його недійсним.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, через канцелярію суду подав додаткові письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2015 р. між РВ ФДМУ по Київській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1707 (надалі - Договір ), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 148,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, реєстровий номер 240135.3.ААБАВ1517 (майно), та обліковується на балансі ПАТ Ірпіньмаш (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.12.2014 р. і становить за незалежною оцінкою 367 000,00 грн. без ПДВ.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення магазину продовольчих та непродовольчих товарів.

Згідно з п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

18.06.2015 р. між сторонами договору був підписаний акт №1 приймання-передачі державного майна.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, а також наявність його порушеного права внаслідок укладення такого договору.

Як на підставу для визнання недійсним Договору позивач вказує на те, що відповідачем 1 всупереч приписам Закону України Про оренду державного та комунального майна не було підписано договір оренди спірного майна з позивачем як єдиним претендентом, який виявив намір орендувати таке майно.

Зокрема позивач вказує, що 17.12.2014 р. у друкованому виданні Відомості приватизації №50 (847) було розміщене оголошення орендодавця - РВ ФДМУ по Київській області про намір передати в оренду об'єкт державного майна (нежитлове приміщення загальною площею 148,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі ПАТ Ірпіньмаш ).

Заявою від 29.12.2014 р. позивач звернувся до РВ ФДМУ по Київській області, в якій виявив бажання отримати в оренду вказане нерухоме майно.

За результатами вивчення попиту на об'єкти державної власності, оголошеного у газеті Відомості приватизації від 17.12.2014 р. №50 (847) відповідачем 1 був виданий наказ №04-5/1 від 05.01.2015 р. про затвердження результатів вивчення попиту, а також укладення договору оренди з особами, які єдині під час вивчення попиту виявили заінтересованість в укладення договору оренди державного майна. Щодо спірного нерухомого майна такою особою визначено Підприємство.

Заявами від 06.04.2015 р., 07.04.2015 р. та 23.04.2017 р. позивач звертався до відповідача, в яких містилася інформація про підписання з боку Підприємства примірників договорів оренди та акту приймання-передавання майна, а також прохання відповідача 1 підписати такі договори.

Позивач зазначає, що РВ ФДМУ по Київській області договори із ним не підписало, натомість опублікувало в газеті Відомості приватизації №18-19 (867-868) від 13.05.2015 р. нове оголошення про проведення конкурсу на укладення договору оренди того самого нерухомого майна.

За наслідками проведення такого конкурсу єдиною особою, яка виявила заінтересованість в укладенні договору оренди спірного майна згідно наказу РВ ФДМУ по Київській області №04-5/20 від 05.06.2015 р. стала ФОП ОСОБА_1. за якою вподальшому був укладений оспорюваний Договір.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення відповідачем 1 приписів Закону України Про оренду державного та комунального майна під час укладення Договору, що є підставою для визнання його недійсним.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються Законом України Про оренду державного та комунального майна .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що орендодавцями, в тому числі, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Частиною 1 статті 6 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Приписами ч. 1 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

Як встановлено судом, 17.12.2014 р. у друкованому виданні Відомості приватизації №50 (847) було розміщене оголошення орендодавця - РВ ФДМУ по Київській області про намір передати в оренду об'єкт державного майна (нежитлове приміщення загальною площею 148,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі ПАТ Ірпіньмаш ).

За результатами вивчення попиту на об'єкти державної власності, оголошеного у газеті Відомості приватизації від 17.12.2014 р. №50 (847) відповідачем 1 був виданий наказ №04-5/1 від 05.01.2015 р. про затвердження результатів вивчення попиту, а також укладення договору оренди з особами, які єдині під час вивчення попиту виявили заінтересованість в укладення договору оренди державного майна. Щодо спірного нерухомого майна такою особою визначено Підприємство.

Підприємство неодноразово зверталося до відповідача 1 з заявами про укладення договору оренди, до яких було додано підписаний з його боку примірник договору.

Вказані обставини, на думку позивача, були передумовою для підписання із ним договору оренди такого нерухомого майна, проте відповідачем 1 такий дій вчинено не було.

Частиною 8 статті 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що у разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.

Вважаючи бездіяльність РВ ФДМУ по Київській області щодо не підписання із Підприємством договору оренди неправомірною, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з відповідним позовом.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі №826/12275/15, яка набрала законної сили, в задоволенні позовних вимог Підприємства відмовлено повністю.

Вказаною постановою встановлено відсутність порушених прав Приватного підприємства Ейван бездіяльністю РВ ФДМУ по Київській області в частині невжиття заходів щодо припинення фактичного користування ФОП ОСОБА_1 спірний нерухомим майном, а також зазначено, що бездіяльність РВ ФДМУ по Київській області щодо невжиття заходів щодо припинення фактичного користування ФОП ОСОБА_1 магазину за адресою: АДРЕСА_1 не порушує права Приватного підприємства Ейван як учасника конкурсу на укладення договору оренди на зазначене нежитлове приміщення.

Згідно із ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведене рішення (постанова) Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі №826/12275/15 набрало законної сили, а відтак, встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про незалежність судової влади від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (бездіяльності відповідача 1 у невжитті заходів щодо припинення фактичного користування відповідачем 2 спірним нерухомим майном), адже існування даних обставин підтверджують судове рішення, яке не може бути поставлене під сумнів.

Відтак, позивач скористався своїм правом на звернення до суду позовом, в якому вказував на протиправність надання відповідачем згоди на користування спірним нерухомим майном відповідачу 2 та не вжив заходів щодо припинення такого користування, проте судом порушених прав позивачем не було встановлено.

Також під час розгляду справи Окружним адміністративним судом міста Києва №826/12275/15 не було встановлено жодних порушень норм чинного законодавства України під час укладення між відповідачами оспорюваного Договору.

Вказані обставини свідчать про безпідставність тверджень позивача у даній справі про неправомірне ухилення РВ ФДМУ по Київській області від укладення із ним договору оренди спірного майна, а також протиправності користування відповідачем 2 таким нерухомим майном.

Стосовно тверджень позивача щодо неправомірності видачі відповідачем 1 наказу №04-5/20 від 05.06.2015 р. про визнання відповідача 2 єдиним претендентом на оренду спірного майна суд відзначає наступне.

Позивач вказує, що на момент видачі такого наказу існували підстави для укладення договору оренди з позивачем, і наказ РВ ФДМУ по Київській області №04-5/1 від 05.01.2015 р. не був скасований та залишався чинним.

В той же час, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту оскарження позивачем у встановленому чинним законодавством України порядку дій РВ ФДМУ по Київській області стосовно прийняття рішення про повторне оприлюднення пропозиції оренди спірного нерухомого майна, а також видачі наказу №04-5/1 від 05.01.2015 р. та затвердження результатів вивчення попиту та прийняття рішення про укладення договору оренди з ФОП ОСОБА_1

При цьому, саме вказані рішення і були підставою для укладення оспорюваного Договору оренди з відповідачем 2, і за відсутності доказів визнання таких дій неправомірними, суд вважає недоведеним твердження позивача про порушення процедури укладання Договору (зокрема, приписів Закону України Про оренду державного та комунального майна ).

Більш того, позовні вимоги у даній справі фактично ґрунтуються на допущених РВ ФДМУ по Київській області порушеннях чинного законодавства (зокрема, ст.ст. 179 та 181 Господарського кодексу України) в частині не укладення договору оренди з позивачем.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. При цьому, відповідно до частин 3, 4 названої статті, сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

В силу ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. За змістом ч. 7 цієї норми, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Отже, частини 3, 4, 5, 7 статті 181 Господарського кодексу України застосовуються у випадку, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов. При цьому, розбіжності до суду передаються лише якщо на це є згода обох сторін, за виключенням випадку, коли договір заснований на державному замовленні або укладання якого, є обов'язковим для сторін на підставі закону або виконавцем є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду, у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

З урахуванням викладеного, позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду із відповідним позовом про спонукання відповідача 1 до укладання договору оренди з метою захисту порушених, на його думку, прав та законних інтересів, чого Підприємством зроблено не було.

Суд відзначає, що під час розгляду даної справи за позовом Підприємства про визнання недійсним Договору господарський суд міста Києва позбавлений можливості давати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень щодо відмови Підприємству в укладенні договору оренди.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.

Одночасно з цим господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Разом з цим, за висновками суду, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсним Договору у розумінні положень Конвенції не може вважатися ефективним , оскільки такий спосіб не забезпечує відновлення прав позивача, а саме його права на оренду спірного нерухомого майна як єдиного претендента на укладення договору оренди згідно наказу РВ ФДМУ по Київській області №04-5/1 від 05.01.2015 р., оскільки станом на момент розгляду справи по суті власником спірного нерухомого майна стало Приватне підприємство Видавництво Сучасний письменник на підставі договору купівлі-продажу об'єкту державної власності №8-МП-ЗД від 26.12.2016 р.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства Ейван відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.04.2017 р.

Суддя В.П. Босий