Постанова

від 12.04.2017 по справі 922/4383/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р. Справа № 922/4383/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю прокурора: Ногіної О.М., службове посвідчення №032167 від 11 лютого 2015 року;

за участю представників сторін:

першого відповідача: не з'явився;

другого відповідача: Писаковського О.Г., довіреність від 10 січня 2017 року;

3-ої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного АТ "Плодовод" (вх. №539 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 25 січня 2017 року у справі № 922/4383/16

за позовом Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Лозова,

до 1) Близнюківської Райдержадміністрації Харківської області смт. Близнюки ,

2) Приватного АТ "Плодовод" с. Садове,

3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів - Близнюківська селищна рада, смт Близнюки,

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 січня 2017 року у справі № 922/4383/16 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір б/н від 15.12.2007, укладений між Близнюківською районною державною адміністрацією (64801, Харківська область, Близнюківський район, смт. Близнюки, вул. Незалежності, 39, код ЄДРПОУ 04059533) та Приватним акціонерним товариством "Плодовод" (64809. Харківська область, Близнюківський район, село Садове, вул. Леніна, буд. 63, код ЄДРПОУ 00412333) щодо оренди земельної ділянки кадастровий номер 6320655100:02:000:0001; стягнуто з Близнюківської районної державної адміністрації (64801, Харківська область, Близнюківський район, смт. Близнюки, вул. Незалежності, 39, код ЄДРПОУ 04059533) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 689,00 грн. судового збору; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Плодовод" (64809. Харківська область, Близнюківський район, село Садове, вул. Леніна, буд. 63, код ЄДРПОУ 00412333) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 689,00 грн. судового збору.

Приватне АТ "Плодовод" з вказаним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

24 березня 2017 року від Близнюківської Райдержадміністрації Харківської області надійшло клопотання про розгляд справи №922/4383/15 за їх відсутності (вх.№3269).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27 березня 2017 року, враховуючи необхідність надання учасниками процесу додаткових пояснень, задля формування об'єктивних і повних висновків відносно матеріалів справи та фактичних обставин спору, з метою винесення законного та обгрунтованого рішення у справі, судовою колегією відкладено розгляд справи. Одночасно вказаною ухвалою суду було запропоновано Приватному АТ "Плодовод" надати письмове обгрунтування позиції щодо можливості непроведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки при визначенні суми орендної плати станом на дату укладення договору оренди землі від 15 грудня 2007 року; Прокурору Лозівської місцевої прокуратури Харківської області пояснення з приводу 1)дослідження органами прокуратури дійсності договору оренди землі від 15 грудня 2007 року в ході розгляду спору по справі №54/72-09; 2)підстав позову, які були покладені прокуратурою Близнюківського району в основу позову по справі №54/72-09.

10 квітня 2017 року від Приватного АТ "Плодовод" надійшли додаткові пояснення по суті спору (вх.№3954).

У судове засідання, яке відбулось 12 квітня 2017 року, з'явився прокурор та представник другого відповідача. Інші учасники спору своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

15 грудня 2007 року між Близнюківською районною державною адміністрацією та ПрАТ "Плодовод" укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6320655100:02:000:0001 площею 182,074 га на території Близнюківської селищної ради Близнюківського району.

Лозівською місцевою прокуратурою в ході вивчення стану законності рішень, прийнятих органами державної влади та місцевого врядування при розпорядженні землями сільськогосподарського призначення, встановлено, що вказаний договір укладено сторонами з порушенням приписів статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). За твердженням Лозівської місцевої прокуратури на момент укладення спірного договору сторонами не було проведено нормативно грошову оцінку земельної ділянки, що є порушенням відповідних положень Закону.

Суд першої інстанції зазначив про правомірність позовних вимог, встановивши факт не проведення відповідачами нормативної грошової оцінки земельної ділянки на момент укладення договору оренди, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Поряд з цим судом було відмовлено в задоволенні заяви відповідачів про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, виходячи з триваючого характеру правопорушення та обізнаності прокурора про порушення вимог чинного законодавства лише починаючи з липня 2016 року.

Не погоджуючись з вказаною позицією місцевого господарського суду Приватне АТ "Плодовод" в апеляційній скарзі вказує про можливість не проведення нормативно грошової оцінки земельної ділянки саме на момент укладення договору оренди від 15 грудня 2007 року, оскільки згідно до додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 року № 1724 "Деякі питання оренди земель" затверджено форму розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, та встановлено можливість розрахунку розміру орендної плати виходячи з розміру нормативно грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, Автономній Республіці Крим на 01 липня 1995 року. За таких обставин, на думку апелянта, розрахунок розміру орендної плати за договором оренди від 15 грудня 2007 року здійснено у відповідності до вимог законодавства, виходячи з розміру нормативно грошової оцінки 1 гектара ріллі по Харківській області, розрахованого станом на 01 липня 1995 року. Поряд з цим апелянт вказує про необхідність застосування в даному випадку практики Європейського суду з прав людини та наслідків спливу позовної давності до позовних вимог прокурора.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи Приватного АТ "Плодовод", перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, 15 грудня 2007 року між Близнюківською районною державною адміністрацією та Приватним АТ "Плодовод" укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6320655100:02:000:0001 площею 182,074 га на території Близнюківської селищної ради Близнюківського району (Том 1, а.с.48-57).

Згідно до пункту 8 договору, строк дії договору складає 10 років.

Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 1792717,85 гривень (пункт 5)

В той же час, Лозівською місцевою прокуратурою в ході вивчення стану законності рішень, прийнятих органами державної влади та місцевого врядування при розпорядженні землями сільськогосподарського призначення, встановлено, що вказаний договір укладено сторонами з порушенням приписів статті 13 Закону України "Про оцінку земель", оскільки на момент укладення даного правочину сторонами не проводилась нормативно-грошова оцінка даної земельної ділянки. Вказана обставина підтверджується з боку прокуратури листом Близнюківської районної ради Харківської області від 19 липня 2016 року за №01-53/34 у відповідь на запит органів прокуратури №04-29/57/34 вих.16 від 13 липня 2016 року (Том 1, а.с.21).

Зазначена обставина, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 15 грудня 2007 року в порядку статті 215 Цивільного кодексу України.

За змістом п. 2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Вимогами ч. З ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі, порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон повязує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Матеріалами справи підтверджується, що правовідносини з користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення були оформлені сторонами шляхом укладення договору оренди 15 грудня 2007 року.

У відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Орендна плата відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Вимогами ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій"; склад осіб, що можуть бути замовниками та розробниками документації із землеустрою, визначено статтею 26 Закону України "Про землеустрій". Статтею 22 зазначеного Закону передбачено, що підставами здійснення землеустрою можуть бути як рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо проведення робіт з землеустрою, так і договори, укладені між землевласниками (землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою. Земельно-оціночні роботи при здійсненні землеустрою виконуються з метою визначення якісних характеристик, економічної цінності та вартості земель у порядку, встановленому законом. Оцінка земель проводиться для порівняльного аналізу і прогнозу ефективності використання землі як природного ресурсу та основного засобу виробництва, а також при здійсненні цивільно-правових угод, для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, справляння державного мита та в інших випадках, визначених законом (стаття 38 Закону).

З наведених вище положень вбачається, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 Цивільного кодексу України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин; порушення цього порядку суперечить частині 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

Отже, попереднє проведення нормативно грошової оцінки земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності при укладенні договору оренди землі.

В той же час, матеріалами справи підтверджується відсутність проведення сторонами нормативно грошової оцінки станом на час укладення договору оренди землі, що підтверджується наданою Близнюківською районною радою та Близнюківською селищною радою інформацією про не затвердження районною радою ПрАТ "Плодовод" нормативно-грошової оцінки земельної ділянки (Том 1, а.с.21).

Таким чином, позиція місцевого господарського суду, що спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", ст. ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, узгоджується з вимогами законодавства.

Оскільки орендну плату встановлено без проведення нормативної грошової оцінки, договір оренди земельних ділянок підлягають визнанню недійсним у зв'язку із недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

Аналогічну позицію висвітлено Верховним Судом України у постанові по справі №3-297гс15, в якій зазначено, що спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", ст. ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а також постановах від 08 квітня 2015 року у справі № 3-41гс15, від 20 травня 2015 року у справі № 3-70гс15, від 01 липня 2015 року у справі № 916/1736/14, від 22 травня 2013 року № 6-11цс13.

Посилання відповідача стосовно можливості не проведення нормативно грошової оцінки саме на момент укладення договору оренди від 15 грудня 2007 року, з огляду на зміст постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 року № 1724 "Деякі питання оренди земель", якою було встановлено можливість розрахунку розміру орендної плати виходячи з розміру нормативно грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, Автономній Республіці Крим на 01 липня 1995 року, не спростовують правомірність заявлених позовних вимог, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статті 26 Закону України "Про землеустрій", які встановлюють обов'язок з проведення нормативно грошової оцінки земельних ділянок станом на момент укладення договору оренди, наділяючи обох сторін договору правом на замовлення розробки даної оцінки. З огляду на вказані приписи Законів постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 року № 1724 "Деякі питання оренди земель" була спрямована на нормативне врегулювання випадків неможливості проведення нормативно грошової оцінки з підстав незалежних від сторін договору. Втім в даному спорі відповідачами не було надано жодних доказів неможливості проведення нормативно грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6320655100:02:000:0001 площею 182,074 га на території Близнюківської селищної ради Близнюківського району станом на 15 грудня 2007 року.

Колегія суддів вважає недоцільне посилання апелянта щодо необхідності застосування при вирішенні даного спору практики Європейського суду з прав людини з наступних обставин.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положеннями ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ вказану Конвенцію і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові №6-92цс13 від 18 вересня 2013 року основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden") від 23.09.1982 р., "Новоселецький проти України" від 11.03.2003 р., "Федоренко проти України" від 01.06.2006 р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 зазначеного Першого протоколу. Зокрема, необхідно щоби була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку свавілля полягає у недотриманні відповідачами під час оформлення правовідносин з користування земельною ділянкою вимог земельного законодавства, в той час як останні зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

У даному випадку при укладенні оскаржуваного договору якраз і не було дотримано вимог чинного законодавства.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з доводами Приватного АТ "Плодовод" стосовно необхідності застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачами в ході розгляду справи у суді першої інстанції було надано заяву про застосування строків позовної давності при розгляді справи (вх. № 565 від 10.01.2017), (вх. № 169 від 23.01.2017 на електронну адресу та вх. №2506 від 25.01.2017 до канцелярії суду).

Судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні заяви відповідачів про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, виходячи з триваючого характеру правопорушення та обізнаності прокурора про порушення вимог чинного законодавства з липня 2016 року. Втім, колегія суддів не погоджується з такою позицією суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зі змісту постанов Верховного Суду України від 01 липня 2015 року №6-178цс15 та від 16 грудня 2015 року№3-1100гс15 можна дійти до висновку, що в разі звернення прокурора із "самостійним" позовом позовна давність може обчислюватися з дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідалась або мала довідатися прокуратура. При цьому практика Вищого господарського суду України свідчить про дотримання позиції, відповідно до якої в разі обізнаності прокурора, стосовно порушення вимог законодавства при вчиненні правочину, слід уважати обізнаними всі інші органи прокуратури як складові єдиної централізованої системи (постанова ВГС від 16 березня 2016 року № 922/5011/15).

В даному випадку суд приймає до уваги, що 19 березня 2009 року прокуратурою Близнюківського району Харківської області було подано позов до Господарського суду Харківської області про стягнення з ВАТ "Плодовод" 18967,02 грн, як суми заборгованості з виплати орендної плати за договором оренди землі від 15 грудня 2007 року. Поданий прокуратурою позов було прийнято Господарським судом Харківської області до провадження (номер справи №54/72-09) та вирішено по суті 09 червня 2009 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокуратурою Близнюківського району Харківської області в якості додаткових матеріалів було подано договір оренди земельної ділянки від 15 грудня 2007 року разом з додатками, включаючи Розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена на 15 грудня 2007 року. Вказаний розрахунок, являє собою додаток № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 року № 1724 "Деякі питання оренди земель" та є формою розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена. При цьому в самій назві "Розрахунку" міститься посилання з приводу не проведення грошової оцінки на 15 грудня 2007 року.

Таким чином, прокуратура Близнюківського району Харківської області при зверненні з позовною заявою (вих. 03 березня 2009 року) була обізнана з приводу розрахунку суми орендної плати на підставі додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 року № 1724 "Деякі питання оренди земель", з огляду на не проведення нормативно грошової оцінки земель станом на 15 грудня 2007 року.

Відтак, з наданих сторонами доказів вбачається, що прокуратура Близнюківського району Харківської області була обізнана з обставиною не проведення грошової оцінки 15 грудня 2007 року ще 19 березня 2009 року. Втім позов, про визнання недійсним договору оренди з підстав не проведення сторонами грошової оцінки 15 грудня 2007 року, було подано прокурором 18 грудня 2016 року.

Одночасно колегія суддів зазначає, що за загальним правилом, триваючим визнається однократне порушення, що характеризується безперервністю його учинення протягом певного часу. Таке порушення безперервно зберігається невизначено тривалий час з початку його вчинення.

В даному випадку, порушення відповідачами вимог цивільного законодавства відбулось тільки 15 грудня 2007 року, що зумовило в подальшому виникнення між сторонами договірних правовідносин з користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 182,074 га на території Близнюківської селищної ради Близнюківського району. Зазначене виключає триваючий характер вчиненого відповідачами правопорушення.

Оскільки прокурор під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції не пояснив і документально не підтвердив причини зволікання із поданням даної позовної заяви; доказів, які б підтверджували наявність підстав для незастосування строків позовної давності, колегія суддів констатує про звернення прокурора до суду з даною позовною після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, невирішення питання про можливість застосування позовної давності може свідчити про порушення права на справедливий суд, закріпленого у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так визначальною в питанні застосування позовної давності в контексті ст.6 конвенції є справа "Grafescolo S.R.L. проти Молдови". В ній компанія-заявник стверджувала, що судовий розгляд був несправедливим, оскільки національні суди не взяли до уваги положення цивільного кодексу країни стосовно позовної давності, які були чинними на момент укладення договору. Уряд стверджував, що строк позовної давності не міг бути застосований, оскільки національні суди визнали абсолютну недійсність договору купівлі-продажу. У цій справі Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Відзначалося, що роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство закону, що є обов'язковим для країн, котрі підписали конвенцію. Далі Суд повторює, що ст.6 документа зобов'язує суди обгрунтовувати свої рішення. (У справі "Руїз Торія проти Іспанії" (рішення від 09 грудня 1994 року) ЄСПЛ установив, що відмова національного суду обгрунтувати відхилення заперечення стосовно спливу строку давності є порушенням цього положення). Суд відзначив у цьому контексті, що строк позовної давності був важливим аргументом, і якщо б він був узятий до уваги, то це, можливо, привело до відмови в позові. У світлі викладеного ЄСПЛ дійшов до висновку, що судовий розгляд не був справедливим, а отже, мало місце порушення ст.6 конвенції.

Окрім цього Європейський суд з прав людини, наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 25 січня 2017 року у справі № 922/4383/16 скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного АТ "Плодовод" задовольнити.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 січня 2017 року у справі № 922/4383/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя П.В.Тихий