Рішення

від 20.04.2007 по справі 9/536-06-13955

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/536-06-13955

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" квітня 2007 р.Справа  № 9/536-06-13955

За позовом: Відкритого акціонерного товариства по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню „Вінницяоблагротехсервіс”

До відповідачів: Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, Відкритого акціонерного товариства „Котовський цукровий завод”   

Про визнання недійсним договору оренди  

                                                                                                                   Суддя  Бакланова Н.В.

Представники:

Від позивача Арустамян А.Е. дов. №7/10-9 від 23.01.2007р.

                    Венгелинська Н.П. дов. №7/10-01 від 23.01.2007р.

Від відповідачів: Білгород-Дністровської районної державної адміністрації –не з'явився

          ВАТ „Котовський цукровий завод” –Бімбас Ю.В. дов. 3018/50 від 22.01.2007р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач Відкрите акціонерне товариство по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню „Вінницяоблагротехсервіс” звернулось до відповідачів Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, Відкритого акціонерного товариства „Котовський цукровий завод” з позовом про визнання недійсним договору оренди, укладеного між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ВАТ „Котовський цукровий завод”,  від 20.06.2003р., в частині земельної ділянки, на якій розташована трансформаторна підстанція –літера „15”, та земельної ділянки, необхідної для обслуговування вказаної підстанції, загальною площею 0,0515га, зобов'язання відповідачів внести відповідні зміни до договору оренди та зобов'язання Білгород-Дністровську райдержадміністрацію передати земельну ділянку площею 0,0515 га в оренду ВАТ “Вінницяоблагротехсервіс”.

У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ВАТ „Котовський цукровий завод" від 20.06.2003р., в частині земельної ділянки, на якій розташована трансформаторна підстанція, літер „15" бази відпочинку «Реґіна» ВАТ «Вінницяоблагротехсервіс»та земельної ділянки, необхідної для її обслуговування, загальною площею 0,0426 га.

          Відповідач Білгород-Дністровської районної державної адміністрації позов не визнає.

          Відповідач ВАТ „Цукровий завод” позов не визнає з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 14.02.2007р. по 15.03.2007р. в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на підставі розпорядження Білгород-Дністровської райдержадміністрації № 1573/2003 від 17.11.2003р. позивач є власником трансформаторної підстанції  літ. „15".

Для реєстрації права власності на конкретний об'єкт нерухомості органи БТІ зобов'язані здійснити технічну інвентаризацію об'єкту нерухомості на замовлення зацікавленої особи у відповідності до вимог Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за № 582/5773.

Саме така технічна інвентаризація бази відпочинку „Реґіна”, яка є власністю позивача, була проведена 24.12.2001р. Згідно матеріалам технічної інвентаризації станом на 03.06.2003р. Білгород-Дністровське БТІ зафіксувало наявність об'єкту нерухомості - трансформаторної підстанції, розташованої на території Будацької коси, біля селища Затока, Білгород-Дністровського району, Одеської області, яка була побудована в 1995році.

Позивач стверджує, що незважаючи на наявність об'єкту нерухомості, належного позивачеві, 20.06.2003р. між ВАТ „Котовський цукровий завод" та Білгород - Дністровською районною державною адміністрацією був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,5024 га.

Про укладення даного договору оренди позивач дізнався із листа відповідача №018/925 від 12.09.2006р.

Позивач вважає, що внаслідок укладення договору оренди земельної ділянки обмежується його право вільного використання та обслуговування своєї земельної ділянки. Таке зумовлено тим, що належна позивачеві земельна ділянка використовується під базу відпочинку, а тому будівлі, що розташовані на ній, потребують електрозабезпечення, яке здійснюється із використанням трансформаторної підстанції.

В свою чергу експлуатація трансформаторної підстанції також потребує обслуговування працівниками позивача, що зумовлює необхідність використання земельної ділянки, належної відповідачеві, оскільки таке викликано місцерозташуванням трансформаторної підстанції.

В процесі складання технічної документації в порядку, встановленому „Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі", затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999р., зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 04.06.1999р. за № 354/3647, орендодавець - Білгород - Дністровська районна державна адміністрація зобов'язана була пересвідчитися у відсутності на земельній ділянці, яка передбачається для передачі в оренду, інших землекористувачів. Натомість, внаслідок нездійснення таких дій, в оренду ВАТ „Котовський цукровий завод” була передана земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомості, належний позивачеві.

Таким чином, на думку позивача, при укладенні оспорюваного договору були порушені права позивача, як власника будівлі, що й зумовило звернення позивача з даним позовом.

  Відповідач ВАТ „Котовський цукровий завод" позовні вимоги не визнає з наступних підстав.

З метою укладання договору оренди земельної ділянки ВАТ «Котовський цукровий завод»03.07.2002 року отримано Проект відведення земельної ділянки з комплектом всіх передбачених документів. Договір оренди вказаної в позові земельної ділянки був укладений 20.06.2003р. Як вбачається з тексту позовної заяви свідоцтво на право власності на нерухоме майно отримано позивачем лише 17.11.2003р. Під час складання договору оренди земельної ділянки будь - якої інформації щодо належності об'єктів нерухомості третім особам не існувало. Таким чином, договір оренди земельної ділянки укладено ВАТ «Котовський цукровий завод» законно. ВАТ “Котовський цукровий завод»є належним та добросовісним користувачем земельної ділянки, яка використовується за цільовим призначенням та за яку завод сплачує земельний податок в повному обсязі.

Ствердження позивача про те, що про укладення договору оренди він дізнався з листа № 018/925 від 12.09.2006р., на думку відповідача, не відповідає дійсності, оскільки ще в вересні 2004 року ВАТ «Котовський цукровий завод»було направлено 2 листи на ім'я Голови правління ВАТ «Вінницяоблагротехсервіс», а саме листи № 1059 від  1.09.2004 р. та № 1079 від 06.09.2004 р. Таким чином, позивач знав про укладений договір оренди і не заперечував проти цього. Крім того, саме позивач своїм листом № 7-10/136 від 19.08.2004 р. виступив ініціатором переговорів про передачу йому земельної ділянки, вказаної в позові.

Згідно пояснювальної записки Білгород-Дністровської філії Одеського центру земельного кадастру  надана в користування ВАТ «Котовський цукровий завод»земельна ділянка на дату складання технічної документації не мала будь-яких обмежень та обтяжень (сервітутів). Це свідчить про відсутність прав чи вимог третіх осіб на земельну ділянку     вказану в позові.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх  з'ясування і доведеність, дійшов до висновку про  обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, юрисдикція судів поширюється  на всі правовідносини , що виникають у державі. Згідно ст. 2 Закону України „Про судоустрій”, суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. П.3 ст. 3 зазначеного закону встановлено, що  судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку встановленому Конституцією   України та законами. Відповідно до п. 1 ст. 6 Закону України „Про судоустрій”, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним та неупередженим судом. Відповідно до п. 3  ст. 6 зазначеного закону, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. по справі №1-2/2002 визначено, що частина 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичною особи  на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права будь-якими не забороненими засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Право на судовий захист своїх прав не може бути обмежене. Суб'єкти правовідносин у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх інтересів безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежено законом, іншими нормативно - правовими актами.

За змістом положень зазначених норм правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Верховний Суд України у своїх Постановах неодноразово зазначав, що якщо законом не визначено коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних із визнанням угод недійсними, слід виходити із правил ст.2 ГПК щодо права будь-якого підприємства звернутися до господарського суду із позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і залежно від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення угоди.

На момент укладення договору оренди діяв Цивільний кодекс України від 18.07.1963р., але оскільки договір оренди продовжує свою дію то згідно прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. та Господарського кодексу України від 16.01.2003р., що набрали чинності 01.01.2004р., до правовідносин слід застосувати положення цих кодексів та Земельного кодексу України.

Згідно Роз'яснень ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” (з подальшими змінами та доповненнями) вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд дає оцінку усім умовам договору, з'ясовує  законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст угоди, та обставинам їх виконання, приймаючи рішення, застосовує законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішує питання щодо законності  угоди або визнання її недійсною.

Згідно ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину, земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження  до  набувача переходить право  користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відносини, пов'язані із виникненням прав на земельну ділянку у зв'язку із виникненням прав на будівлі і споруди, що на ній знаходяться, врегульовані також ст.120 чинного Земельного кодексу. У зв'язку із переходом права власності на будівлі (споруди) за нормами ст.120 Земельного кодексу України, можливим є як перехід права власності на земельну ділянку, так і перехід права користування земельною ділянкою, який також вимагає самостійної договірно-правової регламентації. Договором, що регламентує перехід права користування ділянкою до набувача будівлі (споруди), частина 1 ст.120 Земельного кодексу України визнає лише договір оренди земельної ділянки.

Таким чином, не правомірною є відмова Білгород-Дністровської райдержадміністрації щодо надання у довгострокову оренду спірної земельної ділянки.

Крім того, з матеріалів наданих позивачем вбачається, що ВАТ “Котовський цукровий завод” не заперечував в 2004 році щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду позивачу при виконанні відповідних умов, але потім відкликав свої листи.

Позивачем до матеріалів справи надано Акт державної приймальної комісії про прийом до експлуатації закінченого будівництвом об'єкту від 31.05.1995р., з якого вбачається, що трансформаторна підстанція була збудована, ще в 1995 році, і знаходилась на земельній ділянці, наданій в оренду відповідачу. Тому відповідачі при оформленні земельної ділянки в оренду повинні були пересвідчитись в наявності власника будівлі.

Позивачем було замовлено План земельної ділянки для обслуговування трансформаторної підстанції, виконаний ТОВ “Регіональне агентство оцінки”, згідно якого розмір спірної земельної ділянки становить 0,0426 га.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.   

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Але в разі неможливості повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, такий правочин може бути визнаний судом недійсним на майбутнє.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судові витрати віднести  на рахунок відповідачів на підставі ст.44.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49,  82-85 ГПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки, укладений між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ВАТ „Котовський цукровий завод" від 20.06.2003р., в частині площі земельної ділянки, на якій розташована трансформаторна підстанція літер „15" бази відпочинку «Реґіна»ВАТ «Вінницяоблагротехсервіс»та земельної ділянки, необхідної для її обслуговування, загальною площею 0,0426 га.

3.          Стягнути з Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (67700 Одеська область м. Білгород-Дністровський вул. Л.Попова, 24) на користь Відкритого акціонерного товариства по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню „Вінницяоблагротехсервіс” (21034 м. Вінниця вул. К.Маркса, 38 код 00914591) витрати по сплаті державного мита в сумі 42 /сорок дві/ грн. 50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 /п'ятдесят дев'ять/ грн.

4.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Котовський цукровий завод” (66303 Одеська область м. Котовськ вул. Бочковича, 101, код 00372782)  на користь Відкритого акціонерного товариства по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню „Вінницяоблагротехсервіс” (21034 м. Вінниця вул. К.Маркса, 38 код 00914591) витрати по сплаті державного мита в сумі 42 /сорок дві/ грн. 50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 /п'ятдесят дев'ять/ грн.

Рішення підписано 22 травня 2007р.

Рішення набирає чинності в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя