Постанова

від 27.04.2007 по справі 15/79-07-1474а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/79-07-1474А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "27" квітня 2007 р. Справа  № 15/79-07-1474А

     12 год. 30 хв.                                                                            м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді -                     Петрова В.С.

При секретарі                                Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача –       Чикригін О.В.,

         від відповідачів:

1)          ДПІ у Київському районі м. Одеси –Коболева І.В., Старинець Л.В.,

     Насирова К.В.;

2)          ГУДКУ в Одеській області –не з'явився,

         від прокуратури -    не з'явився,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Малого приватного підприємства „Альтаір-Атаргатіс” до Головного Управління Державного казначейства України в Одеській області та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси за участю прокуратури Київського району м. Одеси про визнання дій незаконними та стягнення 25 005 753,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство „Альтаір-Атаргатіс” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Головного Управління Державного казначейства України в Одеській області та ДПІ у Київському районі м. Одеси про визнання незаконними дій ДПІ у Київському районі м. Одеси, стосовно неприйняття уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2004 року, січень та лютий 2005 року, визнання вказаних розрахунків поданими, а також про стягнення з відповідачів в розмірі 25 005 753,00 грн. бюджетної заборгованості за деклараціями з податку на додану вартість та уточнюючими  розрахунками податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з  виправленням самостійно виявлених помилок за  грудень 2004 року, січень та лютий 2005 року.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.02.2007 р. відкрито провадження  в адміністративній справі № 15/79-07-1474А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.03.2007 р. закінчено підготовче провадження у справі № 15/79-07-1474А та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

В засіданні суду від 06.04.2007 р. за заявою Заступника прокурора Київського району м. Одеси до участі у справі допущено прокуратуру Київського району м. Одеси з метою захисту інтересів держави.  

Відповідач –ГУДКУ в Одеській області позовні вимоги вважає необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 36-37), та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач –ДПІ у Київському районі м. Одеси з позовними вимогами не згоден та вважає їх незаконними з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 32-34), та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог МПП „Альтаір-Атаргатіс”.

У зв'язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

Малим приватним підприємством „Альтаір-Атаргатіс” були подані до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси податкові декларації з податку на додану вартість за грудень 2004 року, січень 2005 року та лютий 2005 року з нульовими показниками.

У грудні 2005 року Малим приватним підприємством „Альтаір-Атаргатіс” були подані  до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно  виявлених помилок за грудень 2004 року, січень 2005 року та лютий 2005 року, в яких позивачем зазначені суми податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з бюджету на рахунок позивача в банку.

Відповідно до п. 5.1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені (що і було зроблено позивачем). Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Так, строк давності згідно п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” складає 1095 днів.

Однак, як встановлено судом, відповідачем –ДПІ у Київському районі м. Одеси зазначені вище уточнюючі розрахунки не прийняті, про що позивачу було надіслано повідомлення № 3297/28-02 від 23.02.2006 р. про визнання неприйнятою звітності на підставі п. 4.5 та п. 4.7 Наказу ДПА України № 691 „Про порядок приймання та комп'ютерної обробки звітних документів платників податків”.

Проте, на думку суду, такі дії відповідача –ДПІ у Київському районі м. Одеси є неправомірними, виходячи з наступного.

Так, згідно п. 4.5 Порядку приймання та комп'ютерної обробки звітних документів платників податків у ДПІ районного рівня та СДПІ по роботі з ВПП, затверджений наказом ДПА України від 02 грудня 2004 року № 691, якщо податкова звітність, що надана органу ДПС платником податків, заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, або електронні підписи, що накладені на електронний варіант податкової звітності, втратили свою актуальність (автентичність) або взагалі відсутні в базі сертифікатів відкритих ключів податкового органу, то вона може бути не визнана органом ДПС як податкова звітність. До таких відноситься звітність:

- без обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків, електронні підписи керівників та підприємства відсутні в базі ОДПС або втратили актуальність (автентичність);

- без ідентифікаційних кодів із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року N 118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України";

- у якій текст або цифри неможливо прочитати внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом, потерті, які не пройшли перевірки XSD та ін.) або невідповідності формату файла, визначеного наказом ДПА України від 01.07.2004 р. N 357 "Про затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків";

- з порваними аркушами;

- у вигляді ксерокопії оригіналів звітних документів;

- уточнюючі розрахунки (звіти), що подаються платниками до ДПІ в період перевірки державним податковим органом у разі заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів;

- з порушенням загальних вимог оформлення документів податкової звітності;

- з порушенням вимог порядку підписання файла (у разі подання звітності в електронному вигляді). У таких випадках працівники підрозділів обробки та ведення податкових документів повинні попередити платника податків про виявлені недоліки і про наслідки прийняття органами ДПС такої податкової звітності та запропонувати надати нову. Якщо платник наполягає на прийнятті такої звітності, то звітність приймається, реєструється та складається в окрему папку з листування з платниками податків (назва та номер папки за номенклатурою справ у підрозділах обробки та ведення податкових документів). Платнику в триденний термін (але не пізніше граничного терміну подання) надсилається повідомлення про визнання органом ДПС звітності не прийнятою із зазначенням підстав неприйняття та пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками.

Відповідно до п. 4.7 вказаного Порядку документи податкової звітності, що подаються на паперових носіях, мають бути:

- повністю заповненими, а саме: всі реєстраційні дані повинні бути правильно заповнені, значення показників, що не заповнюються через відсутність інформації, мають бути прокреслені;

- заповнені чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів, засобів механізації або інших засобів, які забезпечують збереження цих записів протягом установленого терміну зберігання звітності;

- без підчисток, помарок, малопомітних виправлень. У разі наявності виправлень помилок у документах вони мають бути оформлені з дотриманням Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704;

- завірені підписами керівника підприємства і головного бухгалтера, а за відсутності на підприємстві бухгалтерської служби –спеціаліста, який веде облік, а також наявності печатки, що засвідчує підписи;

- надані до ДПІ за формами встановленого зразка, що діють на момент подання документа;

- з вказуванням звітного періоду та дати подання. Дата подання документів податкової звітності має відповідати поточній даті, а вказаний період відповідати звітному;

- заповнені у одиницях виміру числових показників, що встановлені для документів відповідними нормативними документами;

- надані з усіма додатками, які повинні подаватись з податковим звітом відповідно до порядків заповнення відповідних звітних документів.

Слід зазначити, що у повідомленні № 3297/28-02 від 23.02.2006 р.  податковим органом не зазначено, який саме пункт вищенаведених положень Порядку порушено позивачем при подачі уточнюючих розрахунків.     

Крім того, наказ ДПА України від 02 грудня 2004 року № 691 „Про затвердження нової редакції Порядку приймання та комп'ютерної обробки звітних документів платників податків у ДПІ районного рівня та СДПІ по роботі з ВПП” не є нормативно-правовим актом та не зареєстрований в Міністерстві юстиції України.

Таким чином, вказані ДПІ у Київському районі м. Одеси  у повідомленні №  3297/28-02 від 23.02.2006 р. підстави для неприйняття поданих позивачем уточнюючих розрахунків є необґрунтованими, а відмова податкової інспекції у прийнятті уточнюючих розрахунків позивача з вказаних підстав неправомірною.   

При цьому під час розгляду справи відповідач –ДПІ у Київському районі м. Одеси послався на інші підстави неприйняття уточнюючих розрахунків позивача, а саме: на те, що позивачем самостійно змінено напрямок відшкодування. Однак, судом до уваги такі посилання відповідача не приймаються, оскільки на момент відмовити у прийнятті уточнюючих розрахунків позивача відповідачем такі підстави не були зазначені.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що згідно чинного законодавства, в тому числі згідно з Законами України „Про податок на додану вартість”, „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” затверджені ДПА України форма декларації з податку на додану вартість (з додатками), в тому числі встановлені ними методики визначення відповідних показників, є обов'язковими для всіх платників податків в Україні. Згідно з підпунктом „ї” пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” форма податкової декларації (розрахунку) встановлюється центральним (керівним) органом контролюючого органу (до яких, з урахуванням положень ст. 2 цього Закону відноситься ДПА України) за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики. У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій (розрахунків) з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Також відповідно до абзацу другого підпункту „з” пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звітності, визначена центральним (керівним) органом контролюючого органу, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам закону з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Такий звіт за іншою формою подається разом із поясненням мотивів його складення.

Згідно п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом. Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується. Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Відтак, виходячи з вищевикладеного, при прийнятті уточнюючих розрахунків позивача податковий орган повинен був перевірити факт дотримання позивачем форми уточнюючих розрахунків при їх прийнятті та вияснити причини подачі позивачем податкової звітності за іншою формою, і у разі встановлення необґрунтованості подачі позивачем податкової звітності за іншою формою надіслати відповідачу обґрунтоване письмове повідомлення з посиланням на діючі нормативно-правові акти. У зв'язку з цим посилання відповідача на виявлені пізніше зовсім інші підстави неприйняття податкової звітності позивача не можуть бути доказами правомірності відмови відповідача у прийнятті уточнюючих розрахунків позивача згідно повідомлення № 3297/28-02 від 23.02.2006 р.       

Таким чином, відповідач –ДПІ у Київському районі м. Одеси, заперечуючи проти позову, не довів суду правомірність своїх дій щодо відмови у прийнятті уточнюючих розрахунків позивача по ПДВ. Адже частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

За таких обставин, вимоги позивача про визнання незаконними дій податкової інспекції  щодо неприйняття уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2004 року, січень та лютий 2005 року є цілком обґрунтованими.

Щодо вимог позивача про стягнення 25 005 753, 00 грн. бюджетної заборгованості за деклараціями з податку на додану вартість за уточнюючими розрахунками податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2004 року, січень 2005 року, лютий 2005 року суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 7.7.4. п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. 

Так, як встановлено судом, позивач вказані у п.п. 7.7.4. Закону України „Про податок на додану вартість” документи до податкової інспекції не подавав.

Крім того, частиною ч. 1 п.п. 7.7.5. п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Згідно ч. 2 п.п. 7.7.5. п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Також відповідно до п.п 7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Отже, у зв'язку з порушенням позивачем порядку, передбаченого п.п. 7.7.4. п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, внаслідок чого податковий орган не міг видати органу Держказанчейства відповідний висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, підстави для відшкодування з бюджету суми ПДВ в розмірі 25 005753 грн. відсутні. При цьому слід зазначити, що вимоги про стягнення з відповідачів зазначеної вище суми бюджетної заборгованості позивачем взагалі не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу, що передбачає підстави для звільнення від доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює  наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх  представників, показань свідків, письмових  і речових  доказів,  висновків експертів.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює  докази,  які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною  3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.    

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи усе вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Малого приватного підприємства „Альтаір-Атаргатіс” частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Малого приватного підприємства „Альтаір-Атаргатіс” до Малого приватного підприємства „Альтаір-Атаргатіс” до Головного Управління Державного казначейства України в Одеській області та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси за участю прокуратури Київського району м. Одеси про визнання дій незаконними та стягнення 25 005 753,00 грн.  задовольнити частково.

2.          Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси щодо неприйняття уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2004 року, січень та лютий 2005 року.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 23.05.2007 р.

                           Суддя