Рішення

від 11.04.2017 по справі 910/4492/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2017Справа №910/4492/17 За позовом Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Алкон

про стягнення 5075 грн. 99 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Новицька Т.І. - представник за довіреністю № 10/04 від 10.04.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.03.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Алкон про стягнення 5075 грн. 99 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014 не у повному обсязі відшкодував позивачу вартість спожитої електричної енергії у червні 2015 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5075 грн. 99 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4492/17, розгляд справи призначено на 11.04.2017.

У судовому засіданні 11.04.2017 представник позивача подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що обсяг та вартість електричної енергії, зазначена в акті про використану електричну енергію від 30.06.2015 є обсягом та вартістю електричної енергії, фактично використаної відповідачем у травні 2015 року (з 15.05.2015 по 31.05.2015). Крім того, позивач зазначив, що в акті про використану електричну енергію від 30.06.2015 зазначені реквізити попереднього договору на компенсацію електричної енергії, укладеного з відповідачем, примірник якого позивач не може надати суду, оскільки строк його зберігання закінчився.

Представник позивача у судовому засіданні 11.04.2017 подав документи на виконання вимог ухвали суду, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 11.04.2017 не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1002378694, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 31.03.2017 поштове відправлення надійшло до відділення зв'язку та 31.03.2017 не було вручено під час доставки (з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958).

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 11.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.05.2012 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Алкон (орендар) укладено Договір оренди № 122 нерухомого майна, що знаходиться у віданні НАН України та обліковується на балансі Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно - приміщення в корпусі № 2, ліве крило 1 поверху 6-ти поверхової частини будівлі та пропорційну частину площі загального користування (коридор), загальною площею 184,16 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 2 на 1 поверсі, в приміщеннях 1, 2 - частково та № 3 - № 13, № 15, № 16, що перебуває на балансі Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України.

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди № 122 від 01.05.2012 крім орендної плати орендар сплачує орендодавцю по розрахункам орендодавця: відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за окремими договорами про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Відповідно до п. 10.1 Договору оренди № 122 від 01.05.2012 цей договір діє з 01.05.2012 до 29.04.2015 включно.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Судом встановлено, що 01.05.2012 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - приміщення в корпусі № 2, ліве крило 1 поверху 6-ти поверхової частини будівлі та пропорційну частину площі загального користування (коридор), загальною площею 184,16 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 2 на 1 поверсі, в приміщеннях 1, 2 - частково та № 3 - № 13, № 15, № 16, що перебуває на балансі Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України, що підтверджується актом приймання-передачі, копія якого долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 11.04.2017.

Судом встановлено, що за актом повернення-приймання приміщень за Договором оренди № 122 від 01.05.2012 відповідач повернув об'єкт оренди позивачу (копія акту долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 11.04.2017).

При цьому, сторони у вказаному акті повернення об'єкта оренди зазначили, що орендар (відповідач) повертає орендодавцю (позивачу) об'єкт оренди у зв'язку із закінченням строку дії Договору оренди № 122 від 01.05.2012 - 29.04.2015 та фактичним звільненням приміщень 31.05.2015.

Таким чином, відповідач фактично користувався об'єктом оренди за Договором оренди № 122 від 01.05.2012 у період з 01.05.2012 по 31.05.2015 та, враховуючи умови п. 3.1 договору оренди, повинен відшкодовувати позивачу комунальні платежі, інші витрати на утримання орендованого нерухомого майна.

Судом встановлено, що 01.04.2014 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Алкон (сторона 2) укладено Договір № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію, відповідно до умов якого сторона 1 є споживачем електроенергії на підставі укладеного договору а ПАТ Київенерго для забезпечення статутної діяльності інституту, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 2; сторона 2 зобов'язується компенсувати стороні 1 витрати на оплату спожитої електричної енергії, що буде використана стороною 2.

Відповідно до п. 1.2 Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014 предметом цього договору не є постачання чи продаж електроенергії або надання послуг будь-якою стороною; компенсації за цим договором підлягають фактичні витрати за спожиту електроенергію згідно з показниками лічильників, з урахуванням втрат на силових трансформаторах та кабельних лініях по діючим тарифом ПАТ Київенерго .

Згідно з п. 2.1 Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014 розрахунок витрат на оплату спожитої електроенергії ґрунтується на основі обліку обсягу використаної електроенергії, здійсненої ДП Інженерно-виробничим центром НТАК Алкон .

Відповідно до п. 2.2 Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014 компенсації підлягають витрати сторони 1 на оплату спожитої електроенергії, що фактично було використано, з врахуванням втрат електроенергії на трансформаторах електроживлення і кабельних мережах, також частки витрат електроенергії на холосту роботу трансформаторів, що живлять його мережі, а також враховуються питомі витрати електроенергії на освітлення території, охорону і охоронну сигналізацію, згідно з діючими тарифами ПАТ Київенерго .

Відповідно до п. 3.1 Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014 сторона 2 відшкодовує стороні 1 витрати за фактично використану електроенергію, що зазначено у рахунку, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про відшкодування вартості спожитої електроенергії.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 7.1 Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014 цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014, а у фінансовій частині - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір вважається продовженим на наступні календарні роки, якщо сторони не вжили дій до його розірвання.

Відповідно до п. 7.2 Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014 даний договір може бути розірвано достроково за спільною згодою сторін або за ініціативою однієї із сторін, з письмовим попередженням іншої сторони за 30 календарних днів до моменту розірвання.

Судом встановлено, 31.05.2015 між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014, в якій сторони вирішили припинити дію вказаного договору за взаємною згодою з 31.05.2015 (копія додаткової угоди долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 11.04.2017).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з компенсації спожитої електричної енергії у травні 2015 року на суму 5075 грн. 99 коп. (з урахуванням письмових пояснень, долучених позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 11.04.2017).

Так, позивачем долучено до позовної заяви копію акту про використану електричну енергію від 30.06.2015 на суму 5075 грн. 99 коп ., який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача і відповідача.

У судовому засіданні 11.04.2017 представник позивача подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що обсяг та вартість електричної енергії, зазначена в акті про використану електричну енергію від 30.06.2015 є обсягом та вартістю електричної енергії, фактично використаної відповідачем у травні 2015 року (з 15.05.2015 по 31.05.2015).

Вказані обставини не були спростовані відповідачем.

При цьому, судом встановлено, що в акті про використану електричну енергію від 30.06.2015 на суму 5075 грн. 99 коп. міститься посилання на Договір № 17 від 01.02.2012.

У судовому засіданні 11.04.2017 позивач подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що в акті про використану електричну енергію від 30.06.2015 зазначені реквізити попереднього договору на компенсацію електричної енергії, укладеного з відповідачем, примірник якого позивач не може надати суду, оскільки строк його зберігання закінчився.

Відповідачем не були спростовані належними та допустимими доказами вказані пояснення позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у травні 2015 року відповідачем було фактично спожито електричну енергію обсягом 2957кВт та вартістю 5075 грн. 99 коп. (відповідно до інформації, зазначеної у складеному сторонами акті про використану електричну енергію від 30.06.2015) та відповідач повинен компенсувати (відшкодувати) позивачу вартість спожитої ним електричної енергії відповідно до умов чинного у вказаний період Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.1 Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014 сторона 2 відшкодовує стороні 1 витрати за фактично використану електроенергію, що зазначено у рахунку, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Таким чином, відповідач повинен був відшкодувати позивачу вартість спожитої ним електричної енергії у травні 2015 року у сумі 5075 грн. 99 коп. у строк до 15.06.2015 включно.

Однак, станом на дату розгляду справи у суді відповідач не відшкодував позивачу вартість спожитої електричної енергії у травні 2015 року у сумі 5075 грн. 99 коп., що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 5075 грн. 99 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, у травні 2015 року відповідачем було спожиту електричну енергію у розмірі 5075 грн. 99 коп., вартість якої він повинен був відшкодувати позивачу у строк до 15.06.2015 включно на підставі Договору № 65 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.04.2014.

Як встановлено судом, відповідач не відшкодував позивачу вартість спожитої у травні 2015 року електричної енергії на суму 5075 грн. 99 коп., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5075 грн. 99 коп.

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Алкон у розмірі 5075 грн. 99 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Алкон про стягнення 5075 грн. 99 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв'язку із задоволенням позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, ст. ст. 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Алкон (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, корпус 2; ідентифікаційний код: 34538550) на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2; ідентифікаційний код: 05417377) грошові кошти у розмірі 5075 (п'ять тисяч сімдесят п'ять) грн. 99 коп. та судовий збір у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 19.04.2017

Суддя І.М. Отрош