Ухвала

від 10.04.2017 по справі 820/5860/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 р.Справа № 820/5860/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2016р. по справі № 820/5860/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВІС"

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю ОВІС (далі за текстом - ТОВ ОВІС , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі за текстом - Центральна ОДПІ м. Харкова, відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.10.2016 року № 00001381402, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 52400,0 грн. та № 00001391402, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 47160,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2016 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.10.2016 року № 00001381402 та № 00001391402.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, ст. 200 Податкового Кодексу України, ст.ст. 72, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Центральна ОДПІ м. Харкова зазначає, що ТОВ ОВІС за господарськими операціями з ТОВ Верфест занижено фінансовий результат до оподаткування, внаслідок завищення витрат, а також завищено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, з огляду на неправомірне формування податкового кредиту, та обґрунтовує вказане порушення відсутністю підтвердження відвантаження придбаного товару, тобто відсутністю реальності здійснення господарських операцій з вказаним постачальником.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Центральної ОДПІ м. Харкова проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ОВІС з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ Верфест за листопад 2015 року.

За результатами перевірки складено акт № 3722/20-30-22-03/23320500 від 27.09.2016 року, яким контролюючим органом встановлено наступні порушення:

- п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме занижено фінансовий результат за 2015 рік всього в сумі 262000,0 грн., що призвело до заниження сум податку на прибуток у розмірі 47160,0 грн.

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено суму залишку від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного періоду у розмірі 52400,0 грн. за листопад 2015 року.

На підставі вказаних висновків акту перевірки Центральною ОДПІ м. Харкова 13.10.2016 року були прийняті податкові повідомлення-рішення № 00001381402, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 52400,0 грн. та № 00001391402, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 47160,0 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості висновків контролюючого органу про відсутність реальності здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ Верфест , з огляду на наявність всіх первинних документів, які свідчать про правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою не визнано податкові наслідки операцій з придбання позивачем у ТОВ Верфест рекламних послуг.

За висновком контролюючого органу, між позивачем та ТОВ Верфест не відбулось реальних фінансово-господарських правовідносин; дійсний зміст задекларованих операцій полягав лише в документальному оформленні операцій з постачання послуг, що призвело до одержання платником необґрунтованої податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ та зменшення фінансового результату до оподаткування з податку на прибуток.

Відповідач зазначає, що до перевірки не було надано документи, в яких зазначено умови наданих послуг - період і місце проведення, вимоги, їх дотримання, вартість, додаткові витрати, якщо такі були, і їх обґрунтування, фото-звіти, скрін-шоти сторінок (якщо реклама розміщувалась в мережі Інтернет), ефірні довідки про розміщення рекламного аудіоролика, медіа-план про розміщення рекламного ролика в рекламному блоці радіостанції радіостанції інші наявні звітні матеріали, що підтверджують дійсне надання послуг. Крім того, не надано підтвердження економічної доцільності укладання договору з ТОВ Верфест , а саме отримання економічної вигоди від рекламних послуг.

Колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, законодавцем визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення економічної господарської операції, здійснення договірних відносин за результатами яких відбулась зміна майнового стану платника податків та змінились показники податкового зобов'язання такого платника. Первинні документи мають підтвердити укладання договору між платниками податків, у даному випадку позивачем та його контрагентом, виконання договору, використання отриманих послуг у власній діяльності, здійснення оплати за договором, тобто передача коштів від покупця (замовника) на рахунок постачальника (виконавця). Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків. Головною ознакою по комерційній корисності від отриманого товару, є отримання прибутку шляхом використання такого товару у власній діяльності або перепродажу для отримання комерційної вигоди.

Відповідно до п.п. а п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11. ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1. ст. 200 Податкового Кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно п.п. «в» п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума зараховується до складу податкового періоду наступного звітного (податкового) періоду.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції з 01.01.2015 року) об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III ПКУ.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (П(С)БУ 16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П(С)БУ 16 Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно з абз. 5 п. 19. Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), як витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення Звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Відповідно до п. 44.2 ст. 42 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Отже, формування витрат обумовлено фактичним придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ ОВІС та ТОВ Верфест було укладено договір про надання рекламних послуг № 12 від 14.10.2015 року.

На підтвердження виконання господарських зобов'язань, що були обумовлені договором № 12 від 14.10.2015 року, сторонами були складені наступні первинні та інші документи, що містяться в матеріалах справи, а саме: звіт за витратами на рекламні послуги, який включає медіа-план, фото-звіти, ефірні довідки, платіжне доручення № 867 від 21.12.2015р., акт надання послуг № 301115/41 від 30.11.2015 року, податкова накладна, картка по рахунку 631.

Колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити передбачені положеннями ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що спірні господарські операції позивача з придбання рекламних послуг у перевіреному періоді мали реальний характер, були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості нарахування грошових зобов'язань позивачу, оскільки здійснення господарських операцій з ТОВ Верфест підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів, відхиляє доводи Центральної ОДПІ м. Харкова, щодо непідтвердження позивачем економічної доцільності укладання договору з ТОВ Верфест , а саме отримання економічної вигоди від рекламних послуг, з огляду на наступне.

Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про рекламу» реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Відповідно ст. 1 Угоди про співробітництво держав - учасниць СНД у сфері регулювання рекламної діяльності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2004 року № 1654 реклама - розповсюджувана в будь-якій формі, за допомогою будь-яких засобів інформація про фізичну або юридичну особу, товари, ідеї чи починання, що призначена для невизначеного кола споживачів і покликана формувати або підтримувати інтерес до фізичної або юридичної особи, товарів, ідей чи починань і сприяти реалізації товарів, ідей та починань.

З пояснень позивача вбачається, що предметом договору № 12 від 14.10.2015 року було розміщення інформації щодо товарів, поставка/продаж яких є господарською діяльністю позивача, товари виготовлялись під торговими марками/знаками для товарів і послуг ОВІС , належними позивачу на праві власності. Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності позивача з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. На підтвердження того, що обсяги товарообігу та дохід позивача збільшився є наявна в матеріалах справи податкова звітність за жовтень, листопад 2015р.

Таким чином колегія суддів зазначає, що отримання рекламних послуг за договором № 12 від 14.10.2015 року пов'язане з господарською діяльністю позивача та спрямоване на отримання доходу, тобто економічної вигоди.

Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність документального підтвердження витрат за договором № 12 від 14.10.2015 року, оскільки до перевірки не були надані документи на підтвердження дійсного надання послуг, умов їх виконання, розміру витрат тощо.

Так, з матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що відповідачу були надані договір про надання рекламних послуг № 12 від 14.10.2015 року, платіжне доручення № 867 від 21.12.2015 року, акт надання послуг № 301115/41 від 30.11.2015 року, податкова накладна. Оскільки звіт за витратами на рекламні послуги, який містить медіа-план, фото-звіти, ефірні довідки є додатком до договору № 12 від 14.10.2015 року, доводи про документальне непідтвердження дійсного надання послуг, умов їх виконання, розміру витрат, є безпідставними та не доведеними.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи Центральної ОДПІ м. Харкова, що відсутність реальності здійснення спірної господарської операції підтверджується даними аналізу бази даних АІС «Промінь» , згідно якої ТОВ «Верфест» у листопаді 2015 року, на надані позивачу послуги, не виписував податкові накладні та не декларував податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Вказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини у справі "БУЛВЕС проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факт порушення ТОВ ОВІС вимог податкового законодавства та правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 13.10.2016 року № 00001381402 та № 00001391402.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2016р. по справі № 820/5860/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 18.04.2017 р.