Рішення

від 15.03.2017 по справі 344/1000/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/1000/17

Провадження № 2/344/1641/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

15 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ ТрансКомСервіс Плюс про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (надалі - Позивач ) звернулась до ТзОВ ТрансКомСервіс Плюс (надалі - Відповідач ) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в якому просила стягнути з ТзОВ ТрансКомСервіс Плюс на її користь заробітну плату в розмірі 185359,9 грн.

Представником Позивача подано заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не сповістив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи конвертом з повідомленням про вручення поштового відправлення, який повернувся на адресу суду з відміткою поштового органу «за закінченням терміну зберігання» .

Частиною 4 статті 169 ЦПК України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до частини 1 статті 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відтак, виходячи зі змісту частини 4 статті 169 та частини1 статті 224 ЦПК України, а також того, що Відповідач про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не подано, зважаючи на заяву Позивача, в якій він не заперечував проти винесення заочного рішення, з огляду на подання Позивачем достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін, Суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Відповідно до частини 2 статті 197 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши викладені в позовній заяві пояснення Позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, ОСОБА_3 встановлено наступне.

Як зазначила Позивач в позовній заяві, всупереч вимогам чинного законодавства України Відповідачем, при звільненні Позивача з роботи не було виплачено в повному обсязі належної їй до виплати заробітної плати, чим порушено трудові права Позивача.

Враховуючи вищевикладене, Позивач також просила стягнути з з ТзОВ ТрансКомСервіс Плюс на її користь заробітну плату в розмірі 185359,9 грн.

В жовтні 2006 року Позивач влаштувалася на роботу бухгалтером у ТзОВ «Транскомсервіс Плюс» .

У жовтні 2010 року Позивач звільнена з займаної посади за власним бажанням. ( а.с.4).

Із початку виконання своїх професійних обов»язків Позивачем, засновником ТзОВ «ТрансКомСервіс Плюс» ОСОБА_4 повідомляв Позивача про те, що підприємство перебуває у складному матеріальному становищі і всі прибутки необхідно спрямувати для розвитку підприємства, а при закінченні виконання віх робіт з нею буде проведений повний розрахунок по заборгованості по заробітній платі та нарахувано компенсацію із преміальними виплатами.

Окрім даного підприємства, Позивач працювала на інших підприємствах і мала фінансову можливість утримувати свою сім»ю.

Відповідач здійснював нарахування заробітної плати Позивачу з моменту прийняття на роботу та до часу звільнення, що підтверджується випискою із індивідуальних відомостей про застраховану особу, де зазначені розміри нарахованої заробітної плати. Боргів зі сплати страхових внесків та податків на нараховану заробітну плату у Відповідача немає.

Після звільнення Позивач неодноразово зверталась до Відповідача про виплату нарахованої заробітної плати, однак представники Відповідача постійно обіцяли, що здійснять виплату, однак заборгованість по заробітній платі не погасили.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що розмір невиплаченої заробітної плати становить 185359,9 грн. із розрахунку: 900 грн. (за листопад-грудень 2006 року)+28645,81 грн. ( за січень-грудень2007 року)+58360,02 грн. (за січень-грудень 2008 року) +47803,40 грн. (за січень-грудень 2009 року) + 49650,67 грн. (за січень-жовтень 2010 року)= 185359,90 грн.

Відповідно до частини 4 та 7 статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (стаття 94 Кодексу законів про працю України).

Строки виплати заробітної плати визначено статтею 115 Кодексу законів про працю України.

Зокрема, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ).

Відповідно до статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Як встановлено ОСОБА_3, з розрахунку заборгованості по заробітній платі, який розписаний у позовній заяві, випливає, що заборгованість ТзОВ ТрансКомСервіс Плюс по заробітній платі ОСОБА_2 складає 185359,90 грн.

Таким чином, за розрахунком Позивача, наданим ОСОБА_3, станом на час розгляду справи загальна сума заборгованості Відповідача по виплаті заробітної плати становить 185359,90 грн.

Належних доказів, які б спростовували вищевказаний розрахунок, здійснений Позивачем та перевірений ОСОБА_3, представником Відповідача ОСОБА_3 надано не було.

Крім того, статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Належних доказів, які б спростовували вищевказаний розрахунок, або би свідчили про його невірність чи некоректність, представником Відповідача ОСОБА_3 надано не було, а ОСОБА_3 таких обставин не встановлено.

Відтак, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми чинного трудового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також матеріали справи, Суд дійшов висновку про те, що станом на час розгляду справи з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в розмірі 185359,90 грн. за періоди: листопад-грудень 2006 року, січень-грудень 2007 року, січень-грудень 2008 року, січень-грудень 2009 року, січень-жовтень 2010 року).

Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Однозначний висновок зроблено також і КСУ рішеннями №4-рп від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст..233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст..117, 237-1 цього кодексу, а також в рішенні КСУ від 15.10.2013р. №9-рп щодо офіційного тлумачення положень ст..233 КЗпП України з положеннями ст.34 Закону України Про оплату праці .

Отже, реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

У частині першій статті 233 Кодексу передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: а саме три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Вказана норма стосується виплати працівникові заробітної плати.

При цьому, Конституційний Суд України у вищезгадуваному рішенні дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Також, відповідно до статті 33 Закону України Про оплату праці в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України Про індексацію грошових доходів населення" зі змінами). Положенням статті 34 Закону передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року N 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

Як встановлено ОСОБА_3, Позивач була звільнена з роботи 31 жовтня 2010 року.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, саме в день звільнення з нею повинен бути проведений повних розрахунок по належних виплатах.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; а згідно з частинами 1 та 3 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відтак, проаналізувавши матеріали справи, враховуючи вимоги чинного законодавства України, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 94, 115-117, 233 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 1-3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , керуючись ст.ст. 209, 213- 215 ЦПК України, Суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_2 до ТзОВ ТрансКомСервіс Плюс про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -- задовольнити.

2. Стягнути з ТзОВ ТрансКомСервіс Плюс , код 34519563, м. Івано-Франківськ, вул. Українських Декабристів, 45А, офіс 2 на користь ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1 заробітну плату в розмірі 185359,9 грн.

3. Стягнути з ТзОВ ТрансКомСервіс Плюс , код 34519563, м. Івано-Франківськ, вул. Українських Декабристів, 45А, офіс 2 в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДКСУ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693, судові витрати в розмірі 1853,60 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою Відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Домбровська Г.В.