Рішення

від 12.04.2017 по справі 544/144/17

ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 544/144/17

пров. № 2/544/177/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 квітня 2017 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді - Сайко О.О.

за участі секретаря - Костенко Т.В.

позивача - ОСОБА_1 (фізичної особи),представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду по вул. Соборна, 41 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до гаражного кооперативу Автомобіль про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

у с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся у лютому 2017 року до суду з позовом до гаражного кооперативу Автомобіль про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що він з 01 квітня 2015 по 01 вересня 2016 року працював на посаді голови гаражного кооперативу Автомобіль . В порушення вимог ст. 116 КЗпП України , адміністрацією кооперативу при звільненні з ним не був проведений розрахунок по заробітній платі. Його неодноразові усні звернення про виплату належних йому коштів позитивних результатів не дали, тому він був змушений письмово звернутися до адміністрації кооперативу. Проте дотепер адміністрація належні йому при звільненні суми не виплатила. Просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 01 вересня 2016 року по день фактичного розрахунку. Вказує, що в результаті невиплати йому заробітної плати, він вимушений був просити кошти в борг для організації життєдіяльності та забезпечення себе та своєї сім'ї, що завдало йому моральних страждань та спричинено моральну шкоду, яку він оцінив у 3000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, пояснив, що був обраний зборами членів гаражного кооперативу головою кооперативу Автомобіль , свої обов'язки виконував добросовісно та в повному обсязі. Проте рішенням загальних зборів членів кооперативу його було звільнено з посади голови, а в трудовій книжці зазначено про звільнення за власним бажанням, хоча заяви про звільнення він не подавав. При звільненні з ним не був повністю проведений розрахунок по заробітній платі, хоча він до дня звільнення був постійно на роботі та виконував свої безпосередні обов'язки.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, зазначивши, що позивач був звільнений з посади голови за невихід на роботу без поважних причин та зловживання алкогольними напоями. Розрахунок по заробітній платі був проведений з ним відповідно до табеля виходу на роботу, за липень місяць позивач отримав 0.5 посадового окладу в сумі 609 грн, за серпень нарахування не проводилися у зв'язку з повною відсутністю позивача на роботі, що не давало можливості провести передачу товарно-матеріальних цінностей. Погоджується виплатити позивачу заборгованість по заробітній платі за липень 2016 року по 09.08.2016 - часу, коли за рішенням правління його було відсторонено від виконання посадових обов'язків та призначено тимчасово виконувати обов'язки голови іншу особу. В іншій частині позовних вимог просив відмовити.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що працювала в кооперативі із позивачем з 2013 року. Вона працювала секретарем кооперативу, натепер ця посада називається заступник голови кооперативу. Коли позивач після звільнення прийшов до неї з трудовою книжкою, щоб внести запис про його звільнення, то повідомив, що йому все одно яку ми там укажемо підставу для звільнення. Позивачу у серпні 2016 року була виплачена заробітна плата за пів місяця липня 2016 року. Коли він приходив з трудовою книжкою для внесення запису про звільнення, то вимоги про виплату йому зарплати за серпень місяць не заявляв.

Свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що працює бухгалтером кооперативу, з липня місяця 2016 року позивач внаслідок зловживання спиртними напоями не виконував свої обов'язки голови правління, а у серпні взагалі не з'являвся на роботі. Табель обліку робочого часу вони почали вести з липня 2016 року. З 09.08.2016 рішенням правління позивача було відсторонено від виконання обов'язків голови правління та призначено тимчасового виконувати обов'язки голови ОСОБА_3 Позивач на засідання правління не з'явився. Формулювання звільнення позивача за власним бажанням було проведено за ініціативи адміністрації, заяви він не писав, оскільки не з'являвся в кооператив та уникав спілкування. Трудова книжка знаходилася у позивача.

Свідок ОСОБА_5, член гаражного кооперативу, у судовому засіданні пояснив, що неодноразово бачив позивача на робочому місці у нетверезому стані. Він як голова кооперативу його не влаштовував, тому було ініційовано перевибори голови кооперативу.

Свідок ОСОБА_6 , член гаражного кооперативу, у судовому засіданні пояснив, що з 02.08.2016 позивач перестав виконувати свої обов'язки голови кооперативу, оскільки весь час перебував у стані алкогольного сп'яніння, тому було прийнято рішення про його відсторонення, а у вересні 2016 року переобрано на зборах членів кооперативу нового голову. Позивач присутнім на зборах не був.

Як зазначено у ст. 10 , 11 ЦПК України , сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено:

Загальними зборами членів гаражного кооперативу Автомобіль , які відбулись 27.10.2012 позивача було обрано головою кооперативу, наказ про його призначення головою правління був виданий 01.04.2015 (а.с.37).

Відповідно до наказу №11 від 01.09.2016 позивач звільнений з посади за власним бажанням з 01.09.2016 (а.с.37).

Рішенням загальних зборів членів кооперативу від 11.09.2016 року ОСОБА_1 звільнено від обов'язків голови та обрано нового голову кооперативу (а.с.50-58).

Приписами ч. 2 ст. 3 КЗпП України передбачено, що особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами.

Верховний Суд України в п. 3 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 року роз'яснив, що особливості оплати праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством про ці суб'єкти господарювання, їх статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1 та 2 статті 15 Закону України Про кооперацію передбачено, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу, визначення розміру оплати праці голови правління, а також інші повноваження.

Загальними зборами кооперативу було встановлено розмір заробітної плати голови правління, що у 2016 році склав 1218 грн (а.с.43).

Відповідно до ст. 34 Закону України Про кооперацію трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку. Для здійснення мети і статутних завдань кооперативна організація може залучати до роботи за трудовим договором осіб, які не є її членами. Кооперативна організація самостійно визначає форми і систему оплати праці своїх членів і найманих працівників з урахуванням вимог, встановлених законодавством.

Відповідно до ст. 115 Кодексу законів про працю ( далі - КЗпП ) України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За приписами ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен в день звільнення видати працівнику належним чином оформлену трудову книжку та провести з ним розрахунки у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП Ураїни.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому до виплати від підприємства проводиться в день звільнення.

Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 не був проведений розрахунок по виплаті належних йому від підприємства сум.

Відповідно до відомості №115 виплати заробітної плати працівникам гаражного кооперативу за липень 2016 року позивачу була виплачена заробітна плата в сумі 609 грн. Виплату позивачу заробітної плати за липень 2016 року у розмірі 50% представник відповідача пояснив відсутністю позивача на роботі у другій половині липня 2016 року. Разом з тим відповідачем надано суду суперечливі докази відсутності позивача на робочому місці за вказаний період. В табелі обліку робочого часу є відмітки про перебування позивача на робочому місці протягом 4 год щодня, тоді як акт від 29.07.2016 містить дані про те, що ОСОБА_1 був відсутній повний день на роботі з 18 по 29 липня 2016 року (а.с.42, 41,21).

Крім того, з пояснень сторін та свідків судом встановлено той факт, що чіткий режим робочого часу працівникам кооперативу встановлений не був, табель обліку робочого часу вівся формально, кожен працівник виконував покладені на нього зборами членів кооперативу обов'язки за вільним графіком.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення з гаражного кооперативу заборгованості по заробітній платі за липень та з 01 по 09 серпня 2016 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що відповідно до рішення правління кооперативу від 09.08.2016 ОСОБА_1 було відсторонено від виконання посадових обов'язків голови правління та призначено тимчасово виконувати обов'язки голови іншу особу (а.с.15,17), про що виданий відповідний наказ (а.с.40).

Відповідно до п.11.10. Статуту гаражного кооперативу Автомобіль , у випадку відсутності голови кооперативу, або за інших обставин, за яких голова кооперативу не може виконувати або не виконує свої обов'язки, правління може призначити тимчасово виконуючого обов'язки голови кооперативу на період відсутності або на період неможливості виконання чи невиконання головою кооперативу своїх обов'язків.

Оскільки позивача було відсторонено від роботи у передбаченому законодавством порядку, а збереження за ним заробітної плати в такому випадку чинним законодавством не передбачено, він не міг виконувати роботу і не виконував її, то відсутні підстави для проведення йому виплат у зв'язку із відстороненням.

Свідчення у судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 про те, що вони бачили позивача у серпні 2016 року на його робочому місці не є належним доказом його зайнятості та виконання обов'язків голови правління.

З огляду на викладене, суд не має підстав для стягнення на користь позивача з відповідача коштів на оплату заробітної плати за час його відсторонення від виконання покладених на нього обов'язків з 9 серпня 2016 по 01 вересня 2016 року.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за липень 2016 року в сумі 609 грн та за 6 робочих днів серпня 2016 року в сумі 332,18, а всього підлягає до стягнення заборгованість в сумі 941,18 грн .

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно з приписами ч.2 ст. 116 КЗпП України , якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що заробітна плата позивачу в день звільнення виплачена не була.

При вирішенні спору в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує наступне.

В ході судового розгляду встановлено, що позивач в день звільнення не працював, оскільки був відсторонений від виконання своїх обов'язків, письмову вимогу про виплату йому заборгованості по зарплаті подав відповідачу 02.12.2016 (а.с.7).

Доказів того, що в період з часу звільнення і до 02.12.2016 він звертався до відповідача з вимогою про виплату належної йому суми розрахунку, як того вимагає закон, позивач не надав.

Таким чином, оскільки повного фактичного розрахунку роботодавцем проведено не було, у зв'язку з чим порушувалися права позивача, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню за період із 02 грудня 2016 року по день винесення рішення суду.

Середньомісячний заробіток позивача складає 1218 грн.

Період затримки розрахунку склав 3 повних місяці та 7 робочих днів у квітні 2017 року та 20 робочих днів у грудні 2016 року.

Тому розрахунок середнього заробітку за указаний період складає: (1218 грн х 3 місяці)+(1218 грн /19 (кількість робочих днів у квітні 2017)х7 ( фактично відпрацьованих днів у квітні 2017) +(1218 грн /22 (кількість робочих днів у грудні 2016)х20 ( фактично відпрацьованих днів у грудні 2016)=3654+448,74+1107,27=5210,01 грн

При наявностi спору про розмiри належних звiльненому працiвниковi сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статтi 117 КЗпП України вiдшкодування в тому разi, коли спiр вирiшено на користь працiвника.

Якщо спiр вирiшено на користь працiвника частково, розмiр вiдшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рiшення по сутi спору.

Вирішуючи питання щодо можливості та обґрунтованості застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в заявленому позові, суд враховує правову позицiю викладену у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, відповідно до якої у разi непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмiр належних до виплати сум вимоги про вiдповiдальнiсть за затримку розрахунку пiдлягають задоволенню в повному обсязi, якщо спiр вирiшено на користь позивача або такого висновку дiйде суд, що розглядає справу. При частковому задоволеннi позову працiвника суд визначає розмiр вiдшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спiрної суми, на яку працiвник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, iстотностi цiєї частки порiвняно iз середнiм заробiтком та iнших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмiр середнього заробiтку, що має сплатити роботодавець працiвниковi за час затримки виплати з вини роботодавця належних звiльненому працiвниковi сум у строки, визначенi статтею 116 КЗпП України , залежить вiд таких чинникiв: наявнiсть спору мiж працiвником та роботодавцем з приводу розмiру належних до виплати працiвниковi сум за трудовим договором на день звiльнення; виникнення спору мiж роботодавцем та працiвником пiсля того, коли належнi до виплати працiвниковi суми за трудовим договором у звязку з його звiльненням повиннi бути сплаченi роботодавцем; прийняття судом рiшення щодо часткового задоволення вимог працiвника про виплату належних йому при звiльненнi сум у строки, визначенi статтею 116 цього Кодексу . Разом iз тим при розглядi даної справи необхiдно взяти до уваги i такi обставини, як розмiр недоплаченої суми, iстотнiсть цiєї частки порiвняно iз середнiм заробiтком працiвника, обставини за яких було встановлено наявнiсть заборгованостi, дiї вiдповiдача щодо її виплати.

Судом встановлено, що затримка з проведенням виплати позивачу належних йому при звільненні сум була пов'язана із наявністю спору між позивачем та адміністрацією кооперативу з приводу розміру указаних сум та наявності самої заборгованості по виплаті заробітної плати. При цьому розмір недоплаченої позивачу суми встановленої судом склав 941,18 грн, що не перевищує середнього заробітку позивача та складає близько 50% тієї суми, про стягнення якої заявив позивач.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про те, що при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку слiд застосувати принцип спiвмiрностi i визначити розмiр такого вiдшкодування в сумi 2000 грн.

Право на оплату праці гарантоване ст. 43 Конституції України . Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України , відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На думку суду позивачу діями відповідача завдана і моральна шкода, оскільки в результаті невиплати заробітної плати позивач змушений був у судовому порядку відстоювати свої порушені права, тобто заборгованість по виплаті заробітної плати призвела до моральних страждань позивача, втраті ним нормальних життєвих зв'язків, вимагала від нього додаткових зусиль для організації життя, стало наслідком погіршення його самопочуття та втрати спокою. Суд вважає, що неправомірними діями відповідача позивачу було заподіяно моральної шкоди, проте її розмір дещо перебільшений, тому суд, проаналізувавши надані позивачем докази, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 500 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. Саме такий її розмір, з урахуванням вищевикладених обставин, на думку суду, відповідає характеру та обсягу душевних та психічних страждань, яких зазнав позивач.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України , стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Тому з відповідача в дохід держави має бути стягнуто судовий збір у розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 47 , 115 , 116 , 117, 237-1 КЗпП України , керуючись ст.ст.10,60, 88, 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягти із гаражного кооперативу Автомобіль (ідентифікаційний код 37673358, м. Пирятин Полтавської області, вул..Європейська, 4Г) на користь ОСОБА_1 (народження 10.04.1959, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), заборгованість по заробітній платі у сумі 941(дев'ятсот сорок одна) грн 18 коп, 2000 (дві тисячі) грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, 500 (п'ятсот) грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього стягти 3441 ( три тисячі чотириста сорок одну) грн 18 коп.

Рішення в частині стягнення суми платежу в межах одного місяця підлягає негайному виконанню.

Стягти із гаражного кооперативу Автомобіль (ідентифікаційний код 37673358, м. Пирятин Полтавської області, вул..Європейська, 4Г) в дохід держави судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) грн.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Пирятинський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи.

Головуючий - Сайко О.О.