Рішення

від 19.04.2017 по справі 908/545/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/41/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2017 Справа № 908/545/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 УКРАЇНА» , (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, корпус літера 3)

до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175)

про стягнення 14 015,67 грн. пені, 1 419, 62 грн. 3 % річних та 16 248, 05 грн. втрат від інфляції грошових коштів

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 10.04.2017 р.;

від відповідача - не з'явився.

20.03.2017 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 УКРАЇНА» , м. Київ з позовною заявою до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Агропромислова компанія» , Запорізька область, м. Мелітополь про стягнення 14 015,67 грн. пені, 1 419, 62 грн. 3 % річних та 16 248, 05 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 20.03.2017 р. справу № 908/545/17 призначено до розгляду судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.03.2017 р. порушено провадження у справі № 908/545/17, справі присвоєно номер провадження 4/41/17, судове засідання призначено на 19.04.2017 р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору по суті.

В судовому засіданні 19.04.2017 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на ст., ст. 526, 549, 550, 625, 629, 638 ЦК України, і полягають в наступному. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.10.2016 року по справі № 908/2331/16 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 УКРАЇНА» , стягнуто основну заборгованість за договором поставки №260814 від 26.08.2014р. у розмірі 236 000, 00 грн., 17 660 грн. 65 коп. пені, 1635 24 коп. річних відсотків. Відповідач з 26.09.2016р. по 21.11.2016р. сплатив основну заборгованість за договором поставки №260814 від 26.08.2014р. у розмірі 236 000, 00 грн. У зв'язку з прострочкою оплати за основним грошовим зобов'язанням позивач просить стягнути з відповідача 14 015,67 грн. пені, за період з 31.08.2016р. по 20.11.2016р., 1 419, 62 грн. 3 % річних, за період з 31.08.2016р. по 20.11.2016р. та 16 248, 05 грн. втрат від інфляції грошових коштів, за період з липня 2016р. по листопад 2016р.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребувані ухвалою суду по справі від 20.03.2017 р. документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд не попереджав.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що про дату, час та місце розгляду справи № 908/545/17 відповідач був повідомлений належним чином ухвалою суду від 20.03.2017 р. про порушення провадження у справі № 908/545/17, яка 24.03.2017 р. була отримана уповноваженою особою ПАТ «Агропромислова компанія» , про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення (штрих-код 6900115984996).

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що вся відповідальність за несвоєчасне повідомлення органів реєстрації про зміну місцезнаходження покладається на юридичну особу, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

26.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 УКРАЇНА» (позивачем у справі) та ОСОБА_2 акціонерним товариством «Агропромислова компанія» (відповідачем у справі) був укладений договір поставки №260814 (надалі за текстом - Договір).

Відповідно до п.1.1. договору позивач (постачальник) зобов'язався передати у власність Покупцеві: - кормові домішки далі (за текстом - Товар), а відповідач (Покупець) зобов'язується прийняти Товар та сплатити його вартість в строк та на умовах, що вказуються в Специфікаціях, які додаються до цього Договору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.10.2016 року по справі №908/2331/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 УКРАЇНА» , м. Київ до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Агропромислова компанія» , Запорізька область, м. Мелітополь встановлено, що відповідач має заборгованість за договором поставки №260814 від 26.08.2014р. Вказаним рішенням стягнуто з відповідача на користь ТОВ «ОСОБА_1 УКРАЇНА» основну заборгованість в розмірі 236 000, 00 грн., 17 660 грн. 65 коп. пені, 1635 24 коп. річних відсотків та 3 829 грн. 44 коп. В частині позовних вимог про стягнення 30000, 00грн. заборгованості провадження у справі припинено. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

01.11.2016р. на виконання рішення господарського суду Запорізької області по справі № 908/2331/16 видано наказ.

Згідно з приписами ст. 35 ГПК України, не потребують доказуванню преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Предметом даного судового розгляду є сума нарахованої пені в розмірі 14 015,67 грн. за період з 31.08.2016р. по 20.11.2016р., 1 419, 62 грн. 3 % річних, за період з 31.08.2016р. по 20.11.2016р. та 16 248, 05 грн. втрат від інфляції грошових коштів, за період з липня 2016р. по листопад 2016р. за зобов'язанням по оплаті за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором поставки №260814 від 26.08.2014р. які виконані.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 6.1 Договору в якому встановлено, що у разі порушення покупцем терміну оплати товару, зазначеного в п.4.1 Договору, покупець за першою письмовою вимогою постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості отриманого і несплаченого товару, за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Строк виконання основного зобов'язання за договором поставки №260814 від 26.08.2014р. встановлено до 16.06.2016р.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичне виконання зобов'язань за договором поставки №260814 від 26.08.2014р. відбулося тільки: з 26.09.2016р. по 21.11.2016р. на суму 266 000, 00 грн., що підтверджуються виписками банку по особовому рахунку.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.10.2016 року по справі №908/2331/16 за невиконання грошових зобов'язання за Договором поставки №260814 від 26.08.2014р. з відповідача стягнута пеня за період з 17.06.2016р. по 30.08.2016р.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язання за Договором поставки №260814 від 26.08.2014р. позивачем пред'явлена до стягнення пеня в розмірі 14 015,67 грн., яка розрахована за період з 31.08.2016р. по 20.11.2016р.

Перевіривши в судовому засіданні наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що розрахунок пені позивачем виконаний не вірно, оскільки позивачем допущені арифметичні помилки при підрахунку розміру пені.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково, за період з 31.08.2016р. по 20.11.2016р. в сумі 13 977,37 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені судом відмовляється в задоволенні позову.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях. Після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки кредитор реально грошові кошти не отримав. Встановлені ст. 625 ЦК інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому зазначено, що згідно з статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Відповідно до п.1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі за текстом постанова Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р.), за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1., 4.1. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. визначено правову природу процентів річних та інфляційних нарахувань. Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові .

Відповідно до п. 3.4. зазначеної постанови до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до п.7.1. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р., за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Пунктом 5.1. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. встановлено, що Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з липня 2016р. по листопад 2016р., згідно розрахунку позивача, становить 16 248, 05 грн. (сума втрат від інфляції грошових коштів не була предметом розгляду справи №908/2331/16), а сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.08.2016р. по 20.11.2016р., згідно розрахунку позивача, складає 1 419, 62 грн., (рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.10.2016 року по справі №908/2331/16 за невиконання грошових зобов'язання за Договором поставки №260814 від 26.08.2014р. з відповідача стягнуто 3 % річних за період 17.06.2016р. по 30.08.2016р.).

Розрахунок втрат від інфляції грошових коштів судом перевірений та визнаний таким, що виконаний не вірно, виходячи з наступного.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін ).

Отже, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, стягненню з відповідача, за загальний період з липня 2016р. по жовтень 2016р., підлягає 7 832, 80 грн. втрат від інфляції грошових коштів. В іншій частині вимог про стягнення втрат від інфляції грошових коштів судом відмовляється в задоволенні позову.

Стосовно розрахунку 3 % річних, судом встановлено, що розрахунок позивачем здійснений невірно, оскільки позивачем допущені арифметичні помилки при розрахунку розміру 3 % річних. У заявлений період 3 % річних становлять 1415, 72 грн., тому саме ця сума стягується з відповідача на користь позивача. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних судом відмовляється в задоволенні позову.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Агропромислова компанія» , Запорізька область, м. Мелітополь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 УКРАЇНА» , м. Київ обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 УКРАЇНА» , м. Київ до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Агропромислова компанія» , Запорізька область, м. Мелітополь задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175, код ЄДРПОУ 31914947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 УКРАЇНА» , (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, корпус літера 3, код ЄДРПОУ 38997553) 13 977 (тринадцять тисяч дев'ятсот сімдесят сім) грн. 37 коп. пені, 1 415 (одну тисячу чотириста п'ятнадцять) грн. 72 коп. три відсотки річних, 7 832 (сім тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 80 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 1 172 (одну тисячу сто сімдесят дві) 90 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України « 20» квітня 2017 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.