Рішення

від 10.04.2017 по справі 910/3289/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2017Справа № 910/3289/17

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомКомунального підприємства "Київський метрополітен" доПриватного підприємства "Ельбрус" простягнення 54 370 грн 26 коп. Представники сторін: від позивача:Кравченко Т.В. - представник за довіреністю; від відповідача: не з'явились, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.02.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Київський метрополітен" з вимогами про стягнення з Приватного підприємства "Ельбрус" 54 370 грн 26 коп. заборгованості за договором про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011, в тому числі: 50 199 грн 93 коп. основного боргу, 457 грн 70 коп. 3 % річних та 3 712 грн 63 коп. пені.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати орендних платежів за період з січня 2016 року по 20.12.2016 у розмірі: 50 199 грн 93 коп., крім того, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 457 грн 70 коп. 3 % річних та 3 712 грн 63 коп. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 порушено провадження у справі № 910/3289/17, розгляд справи призначений на 10.04.2017.

10.04.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача у судове засідання 10.04.2017 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою, зазначеною на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за адресою https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch.

У судове засідання 10.04.2017 з'явився представник позивача, надав документи на виконання вимог суду та пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 10.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

18.10.2011 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (орендодавець за договором) та Приватним підприємством "Ельбрус" (орендар за договором) укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 25.03.2010 № 459/3897 передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (частину переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 34,81 кв. м., згідно з викопіюванням зі схем тимчасового розташування МАФ за адресою: місто Київ, станція метро "Тараса Шевченка".

В подальшому між сторонами були підписані додаткові угоди якими було внесено зміни та доповнення до договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011.

За умовами пункту 2.4 договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі комунального підприємства "Київський метрополітен".

Відповідно до пункту 3.1 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 03.08.2012 за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунку орендної плати за користування майно територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 346250, та на дату підписання додаткової угоди,згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди становить без ПДВ: 107 грн 29 коп. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає 3 734 грн 80 коп.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.2. договору).

Згідно з пунктом 3.5 договору оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

У відповідності до пункту 3.6 договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Відповідно до умов пунктів 9.1. та 9.3 договору даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 25.03.2010 № 459/3897 дії з 18.10.2011 до 17.10.2013 (два роки). Після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (пункт 9.5 договору).

З пункту 4.14 договору вбачається, що орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14 в силу вступає рішення Київради. При цьому оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України та статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.

До обов'язків орендаря згідно з нормами частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, статей 285, 286 Господарського кодексу України відноситься, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Пунктом 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з пунктами 1, 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем 25.11.2011 було підписано акт приймання-передачі майна в оренду, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду частину переходу станції метро "Тараса Шевченка", визначену тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками), загальною площею 34,87 м 2 .

Судом встановлено, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 у справі № 910/27799/15, 20.12.2016 відповідача виселено з орендованого майна, а його тимчасові огороджуючи конструкції демонтовано, що підтверджується відповідними актами державного виконавця.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати орендних платежів за період з січня 2016 року по 20.12.2016 включно, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 50 199 грн 93 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати орендних платежів за період з січня 2016 року по 20.12.2016 на суму 50 199 грн 93 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати орендних платежів за період з січня 2016 року по 20.12.2016 включно за договором про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011 на загальну суму 50 199 грн 93 коп. вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 199 грн 93 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 457 грн 70 коп. 3 % річних та 3 712 грн 63 коп. пені, нарахованих за період з 11.02.2016 по 16.01.2017.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення пені за загальний період з 11.02.2016 по 16.01.2017 за договором про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011 позивач посилається на положення пункту 6.2 договору, відповідно до якого передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5 % від розміру несплачених платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 у справі № 910/27799/15, що залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016, встановлено, що дія договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011, укладеного між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Приватним підприємством "Ельбрус", припинилася з 17.10.2013.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням вищевикладеного, строк дії договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011 припинився з 17.10.2013, при цьому сторони не узгодили, що договір в частині нарахування пені діє до повного виконання позичальником зобов'язань за договором. Також, суду не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо забезпечення неустойкою (штрафом, пенею) виконання відповідачем обов'язку після закінчення строку дії договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011.

Таким чином, враховуючи те, що строк дії договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011, в тому числі і положень щодо застосування відповідальності за його порушення, закінчився 17.10.2013, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені нарахованих за період прострочення з 11.02.2016 по 16.01.2017, визнається судом не обґрунтованими, оскільки були нараховані за період, коли умови договору щодо їх застосування вже не діяли.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки 3 % річних позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту невиконання грошового зобов'язання за договором про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 239-У(Ор)-11 від 18.10.2011, вимоги позивача про стягнення з відповідача 457 грн 70 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з з 11.02.2016 по 16.01.2017, підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Ельбрус" (03124, м. Київ, вул. Радіщева, буд. 3, ідентифікаційний код 24586571) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 35, ідентифікаційний код 03328913) заборгованість у розмірі 50 199 (п'ятдесят тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн 93 коп., 3 % річних у розмірі 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн 70 коп. та судовий збір у розмірі 1 490 (одна тисяча чотириста дев'яносто) грн 75 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 18.04.2017

Суддя Н.Б. Плотницька