Рішення

від 10.04.2017 по справі 910/2070/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2017Справа №910/2070/17

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Донбас Трединг" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрексимнруп" простягнення 815 103 грн 80 коп. Представники: від позивача: Зоз О.А - представник за довіреністю; від відповідача: Кобцева М.О. - представник за довіреністю,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.02.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас Трединг" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрексимнруп" про стягнення 815 103 грн 80 коп. заборгованості за договором поставки № 67 від 01.03.2014, в тому числі: 405 845 грн 47 коп. основного боргу, 28 320 грн 00 коп. 3 % річних та 380 938 грн 33 коп. пені.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 67 від 01.03.2014 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати отриманого товару у розмірі 405 845 грн 47 коп., крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 28 320 грн 00 коп. 3 % річних та 380 938 грн 33 коп. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2070/17, розгляд справи призначений на 20.03.2017.

02.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

15.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

16.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

20.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

20.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 розгляд справи відкладено на 10.04.2017, у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів.

03.04.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 10.04.2017 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору.

Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, а також надав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

У судовому засіданні 10.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас Трейдинг" (продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрексимгруп" (покупець за договором) укладено договір поставки № 67, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця бітум нафтовий дорожний БНД 60/90 (надалі - товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Строк дії цього договору починає свій перебіг з моменту підписання його сторонами та закінчується 31.12.2014, а в частині розрахунків та виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Договір може бути пролонгований шляхом підписання сторонами додаткових угод (пункту 6.9. договору).

Згідно з пунктом 1.2. договору найменування, марочний асортимент, загальна кількість, ціна за одиницю товару визначаються у додатках (специфікаціях) до даного договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору ціна, терміни, порядок оплати кожної партії товару, а також оплата транспортних витрат по доставці товару покупцеві узгоджується у додатках (специфікаціях) до даного договору.

У відповідності до пункту 2.2 договору покупець зобов'язаний здійснювати оплату за товар та інші супутні послуги продавця в безготівкову порядку на підставі виставленого рахунку. Покупець проводить 100% передоплати за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, якщо інші умови не будуть зазначені сторонами у додатках (специфікаціях) до даного договору.

Датою поставки вважається дата приймання товару покупцем від продавця за кількістю за якістю, про що зазначається у відповідному акті приймання - передачі/видатковій накладній (пункт 3.1 договору).

Відповідно до підписаних між сторонами специфікацій № 1 від 02.04.2014, № 2 від 16.04.2014, № 3 від 30.04.2014 та № 4 від 29.05.2014 сторонами було погоджено найменування товару, загальну кількість товару, ціна за одиницю товару, умови поставки та умови оплати, а саме сторони погоджено, що покупець сплачує продавцю поставлений товар упродовж 1 банківського дня з моменту прийняття цього товару за кількістю та якістю.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки № 67 від 01.03.2014 позивач поставив, а відповідачем прийняв товар на загальну суму 1 959 109 грн 54 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними представниками сторін та скріпленими відтисками печаток сторін видатковими накладними № РН0000038 від 09.07.2014 на суму 148 800 грн 07 коп., № РН0000037 від 09.07.2014 на суму 154 280 грн 08 коп., № РН0000036 від 09.07.2014 на суму 160 000 грн 08 коп., № РН0000032 від 24.06.2014 на суму 4 155 грн 00 коп., № РН0000031 від 24.06.2014 на суму 143 220 грн 07 коп., № РН0000030 від 24.06.2014 на суму 154 924 грн 08 коп., № РН0000029 від 24.06.2014 на суму 161 700 грн 08 коп., № РН0000028 від 24.06.2014 на суму 154 000 грн 08 коп., № РН0000027 від 19.06.2014 на суму 4 147 грн 50 коп., № РН0000024 від 11.06.2014 на суму 4 462 грн 50 коп., № РН0000019 від 29.05.2014 на суму 150 750 грн 00 коп., № РН0000013 від 16.05.2014 на суму 191 970 грн 00 коп., № РН0000009 від 30.04.2014 на суму 194 400 грн 00 коп., № РН0000005 від 16.04.2014 на суму 186 300 грн 00 коп., № РН0000004 від 02.04.2014 на суму 146 000 грн 00 коп.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 405 845 грн 47 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 405 845 грн 47 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором поставки № 67 від 01.03.2014 та факту наявності заборгованості у розмірі 405 845 грн 47 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 405 845 грн 47 коп

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 28 320 грн 00 коп. 3 % річних та 380 938 грн 33 коп. пені, нарахованих за загальний період прострочення з 10.07.2014 по 05.11.2017.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" викладено рекомендації, щодо того, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 2.3 договору у разі невиконання покупцем грошових зобов'язань, Покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 2.3 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом встановлено, що з урахуванням положень пункту 5 специфікацій № 1 від 02.04.2014, № 2 від 16.04.2014, № 3 від 30.04.2014 та № 4 від 29.05.2014 до договору та частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, позивач має право на нарахування пені за прострочення оплати товару поставленого за накладними № 36 від 09.07.2014, № 37 від 09.07.2014 та № 38 від 09.07.2014 - за період з 10.07.2014 по 10.01.2015.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 328 011 грн 64 коп., нарахованої за період з 11.01.2015 по 05.11.2016 визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, у судовому засіданні 10.04.2017 представником відповідача заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені. Суд, розглянувши зазначене клопотання зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" стосовно того, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені починаючи з 10.07.2014, а звернувся з позовом до суду 03.02.2017 (відповідно до дати поштового штемпеля підприємства зв'язку), вимоги позивача про нарахування відповідача пені за період з 10.07.2014 по 10.01.2015 (з урахуванням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України) включно, не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних позивача та встановлено його правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 67 від 01.03.2014, вимоги позивача про стягнення з відповідача 28 320 грн 00 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 10.07.2017 по 05.11.2016, підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрексимгруп" (01159, м. Київ, вул. Лейпцігська, буд. 15А, ідентифікаційний код 37254872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас Трейдинг" (93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Ворошилова, буд. 5, ідентифікаційний код 37294098) заборгованість у розмірі 405 845 (чотириста п'ять тисяч вісімсот сорок п'ять) грн 47 коп., 3 % річних у розмірі 28 320 (двадцять вісім тисяч триста двадцять) грн 00 коп. та витрати по сплати судового збору у розмірі 6 512 (шість тисяч п'ятсот дванадцять) грн 48 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 21.04.2017

Суддя Н.Б. Плотницька