Рішення

від 27.03.2017 по справі 911/518/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2017 р. Справа № 911/518/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич", м. Київ,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія ОСОБА_1",

с. Хотів Києво-Святошинського району,

про стягнення 37 476,42 грн.

Суддя О.В. Конюх

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич", м. Київ, звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 17.02.2017 до товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія ОСОБА_1" с.Хотів Києво-Святошинського району про стягнення 37 476,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.05.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" та товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія ОСОБА_1" було укладено договір поставки №6547. На виконання умов договору в період з грудня 2015 по лютий 2016 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 25 640,97 грн., а відповідач прийняв товар, проте, за отриманий товар розрахувався частково. Позивач вказує, що 19.02.2016 відповідач перерахував позивачу 6 000,00 грн., якими погасив попередню заборгованість та частково оплатив поставлений товар за видатковою накладною від 23.12.2015, в результаті чого у відповідача за період грудень 2015 - лютий 2016 виникла заборгованість в сумі 24 136,81 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача нараховані у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання 5 038,08 грн. 20% річних, 3 893,44 грн. інфляційних втрат та пеню у розмірі 4 408,09 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.02.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/518/17 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 13.03.2017.

10.03.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" до господарського суду Київської області надійшов супровідний лист з додатками від 10.03.2017.

Ухвалою суду від 13.03.2017 розгляд справи №911/518/17 відкладено на 27.03.2017.

22.03.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" до господарського суду Київської області надійшов супровідний лист з додатками.

В судове засідання 27.03.2017 представники позивача та відповідача не з'явились, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлялись судом належним чином.

Суд, у відповідності до вимог ст. 64, 87 ГПК України, направляв відповідачу на належну адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, копію ухвали господарського суду від 21.02.2017 про порушення провадження у справі №911/518/17 та копію ухвали про відкладення розгляду справи від 13.03.2017.

Рекомендоване повідомлення з копією ухвали про порушення провадження від 21.02.2017 повернуте підприємством зв'язку з посиланням на не розшук адресата. Копію ухвали про відкладення розгляду справи від 13.03.2017 отримано відповідачем 21.03.2017, що підтверджується залученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно підпункту 3.9.2. пункту 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич", м. Київ (далі - ТОВ "ДК "Славутич") до товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія ОСОБА_1", с. Хотів Києво-Святошинського району (далі - ТОВ "Вікторія ОСОБА_1"), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків сторін у справі є укладений між ТОВ "ДК "Славутич" (постачальник) та ТОВ "Вікторія ОСОБА_1" (покупець) 24.05.2011 договір поставки продукції, відповідно до умов якого:

- постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору (пункт 1.1 договору);

- сторони застосовують до даного договору умови DDP - доставка продавцем товару в пункт, вказаний покупцем (редакція "Інкотермс" 2000 року) (пункт 1.2 договору);

- право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару (пункт 1.3 договору);

- найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього договору (пункт 2.1 договору);

- ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів постачальника, що є додатками до цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України (пункт 3.1 договору);

- покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 7 календарних днів з моменту передачі такої партії товару. В разі порушення покупцем строку оплати товару вказаного в цьому пункті, постачальник вправі зупинити наступні поставки, аж до моменту повного погашення покупцем заборгованості за поставлений раніше товар (пункт 3.3 договору);

- поставка товару постачальником покупцю здійснюється окремими партіями відповідно до заявок покупця виходячи з наявного товару на складі постачальника. В разі відсутності товару на складі постачальника, постачальник повинен повідомити про це покупця на протязі 2 календарних днів, або відмовити у поставці з інших причин. Товар повинен бути переданий покупцю у строк не більше 2 календарних днів з моменту отримання заявки (пункт 4.1 договору);

- заявка передається у письмовій формі через факс, поштою або через представника постачальника (пункт 4.3 договору);

- у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу (пункт 5.3 товару);

- даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 календарних днів до закінчення терміну дії даного договору не заявить про наміри його розірвання, цей договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на один календарний рік (пункт 8.5 договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як стверджує позивач, протягом грудня 2015 по лютий 2016 позивачем здійснена поставка товару всього на суму 25 640,97 грн., про що свідчать копії підписаних повноважними представниками та засвідчених печатками обох сторін видаткових накладних, а саме: видаткова накладна №ВДС-074921 від 23.12.2015 на суму 8 685,26 грн. ; видаткова накладна №ВДС-080039 від 27.01.2016 на суму 2842,90 грн.; видаткова накладна №ВДС-080040 від 27.01.2016 на суму 420,00 грн.; видаткова накладна №ВДС-084292 від 17.02.2016 на суму 1 035,00 грн.; видаткова накладна №ВДС-084293 від 17.02.2016 на суму 4 014,06 грн.; видаткова накладна №ВДС-084299 від 17.02.2016 на суму 994,58 грн.; видаткова накладна №ВДС-084303 від 17.02.2016 на суму 1 310,38 грн.; видаткова накладна №ВДС-085094 від 20.02.2016 на суму 1 698,23 грн.; видаткова накладна №ВДС-084301 від 17.02.2016 на суму 1 310,57 грн., видаткова накладна №ВДС-085095 від 20.02.2016 на суму 3 329,99 грн.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що видаткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір поставки від 24.05.2011 №6547, та інші необхідні реквізити та прийшов до висновку, що вони відповідають вимогам зазначеного закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого закону та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Також, позивачем надано суду копію банківської виписки за період з 31.10.2014 по 19.02.2016, з якої вбачається, що 19.02.2016 відповідачем здійснено оплату поставленого товару в сумі 6000,00 грн.

Позивач твердив, а відповідач не спростував, що вказана проплата в сумі 6 000,00 грн. закрила попередню заборгованість за поставлений товар та частково оплатила товар згідно видаткової накладної №ВДС-074921 від 23.12.2015 в розмірі 1 504,16 грн.

Отже, проаналізувавши подані позивачем первинні документи та здійснивши повторний розрахунок заборгованості, суд встановив, що вартість поставленого та неоплаченого відповідачем товару складає 25 640,97 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як н підставу своїх вимог і заперечень. За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Суд двічі ухвалами від 21.02.2017 та від 13.03.2017 зобов'язував відповідача подати суду документи, що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів за видатковими накладними згідно Договору. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за Договором та сплати коштів за поставлений товар не представив, доказів пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару, суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував.

Згідно частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 7 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

За таких обставин, суд встановив, що строк оплати заборгованості за отриманий від позивача товар є таким, що настав.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 24 136,81 грн. підлягає задоволенню повністю в заявленій сумі.

Крім того, у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 4 408,09 грн., та згідно ст. 625 ЦК України 5 038,08 грн. 20% річних та 3 893,44 грн. інфляційних втрат. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони в пункті 5.3 договору погодили, що розмір пені у разі несвоєчасної оплати партії товару, яку покупець зобов'язаний сплатити на користь позивача складає подвійну облікову ставку НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися наступного дня після спливу передбаченого договором терміну оплати (по кожній накладній окремо) та припинитися або в день виконання грошового зобов'язання або через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого строку оплати.

Однак, при розрахунку пені позивачем невірно визначено період нарахування пені за видатковою накладною №ВДС-074921 від 23.12.2015, зокрема кінцевою датою в розрахунку зазначено 01.07.2016, в той час як вірний період нарахування пені становить 6 місяців з 31.12.2015 до 30.06.2015. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 51 Господарського процесуального кодексу України строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця .

Щодо періодів нарахування пені по решті видаткових накладних, то суд зазначає, що вони позивачем визначені вірно, у відповідності до вимог законодавства України.

Крім того, у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить суд стягнути з відповідача 20 процентів річних в сумі 5 038,08 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 893,44 грн.

Відповідно до положень частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Позивач твердить, що договором поставки продукції №6547 від 24.05.2011 встановлено інший розмір процентів річних та вказує, що пунктом 5.3 договору передбачено, що боржник зобов'язаний сплатити на користь покупця 20% річних.

Однак, суд зазначає, що ані п.5.3 договору поставки продукції №6547 від 24.05.2011, ані в інших положеннях даного договору, сторонами не узгоджено інший розмір процентів річних, зокрема - 20% річних, як зазначає позивач. Відтак, суд прийшов до висновку, що позивач має право на нарахування 3% річних від простроченої суми згідно імперативних положень ст. 625 ЦК УКраїни.

Щодо періоду нарахування інфляційних втрат визначених позивачем, суд вказує, що він визначений вірно та у відповідності до вимог законодавства України.

Відповідно до пункту 1.12 Вказаної Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин, враховуючи:

- наявність у відповідача простроченого боргового зобов'язання перед позивачем;

- строк та порядок оплати товару встановлені Договором;

- відповідальність за порушення грошового зобов'язання, визначені пунктом 5.3. Договору та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також встановлені постановами Правління НБУ "Про регулювання грошово-кредитного ринку" розміри облікової ставки НБУ;

- спосіб захисту майнового права передбачений статтею 625 ЦК України;

- встановлений судом належний строк оплати за видатковими накладними;

суд самостійно здійснив повторний розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, та встановив, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення пеня в сумі 4 772,02 грн., 3% річних в сумі 754,03 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 755,58 грн.

Позивачем заявлено до стягнення проценти річних в сумі 5 038,08 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 893,44 грн., від так вказані вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивачем заявлено до стягнення пеня в сумі 4 408,09 грн., суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню повністю в заявленій сумі 4 408,09 грн.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" частково, приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія ОСОБА_1" 24 136,81 грн. основного боргу, 4 408,09 грн. пені, 2 755,58 грн. інфляційних втрат, 754,03 грн. 3% річних.

Оскільки спір виник в результаті неправомірних дій відповідача, суд, у відповідності до частини другої статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в мінімальному встановленому законом розмірі покладає на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, , суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія" Славутич " задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія ОСОБА_1" (08171, Київська область, Києво-Святошинський район, село Хотів, площа Паширова, будинок 2-А, ідентифікаційний код 37474117)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" (04053, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, будинок 21, ідентифікаційний код 33403739)

24 136,81 грн. (двадцять чотири тисячі сто тридцять шість гривень вісімдесят одна копійка) основного боргу,

2 755,58 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят п'ять гривень п'ятдесят вісім копійок) інфляційних втрат ,

754,03 грн. (сімсот п'ятдесят чотири гривні три копійки) 3% річних ,

4 408,09 грн. (чотири тисячі чотириста вісім гривень дев'ять копійок) пені та

1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 21.04.2017

Суддя О.В. Конюх