Рішення

від 20.04.2017 по справі 910/3597/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2017Справа №910/3597/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИСТРИБ'ЮТОРСЬКА КОМПАНІЯ "ДЕЛЬТА-КИЇВ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОРИТЕТ-2012"

про стягнення 181 172,27 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Куликов І.А. (довіреність б/н від 01.03.2017)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДИСТРИБ'ЮТОРСЬКА КОМПАНІЯ "ДЕЛЬТА-КИЇВ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОРИТЕТ-2012" (відповідач) 181172,27 грн., з яких: 117000,82 грн. - основний борг, 15974,84 грн. - пеня, 38996,37 грн. - штраф, 9200,24 грн. - інфляційні збитки.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки продукції №ДКбц-00073 (з наданням обладнання в користування) від 18.01.2016 в частині оплати за поставлену продукцію, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 117000,00 грн. Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні збитки у сумі 9200,24 грн., штраф у сумі 38996,37 грн. та 15974,84 грн. - пені.

В судове засідання 30.03.2017 з'явився представник позивача, надав суду письмові пояснення та документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 розгляд справи №910/3597/17 відкладено на 20.04.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 20.04.2017 надав суду довідку про стан боргу, надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 20.04.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п. п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Ухвала про порушення провадження у справі була повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку за закінченням встановленого строку зберігання.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 20.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДИСТРИБ'ЮТОРСЬКА КОМПАНІЯ "ДЕЛЬТА-КИЇВ" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОРИТЕТ-2012" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки продукції №ДКбц-00073 (з наданням обладнання в користування), (надалі - договір), відповідно до п. 2.1. якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупцю продукти харчування (в подальшому - продукція) та у разі необхідності, передавати у безоплатне користування обладнання, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати отриману продукцію у відповідності до умов договору.

Продукція за даним договором може передаватися як однією так і декількома окремими партіями (п. 1.2. договору).

Назва, асортимент та ціна продукції, що передається за даним договором вказується у видатковій накладній на продукцію (п. 1.4. договору).

Загальна кількість продукції, що підлягає постачанню визначається складанням кількості продукції, вказаної у заявках покупця та/чи відповідних накладних, що мали місце за період дії цього договору (п. 3.1.).

Згідно із п. 3.3 договору покупець зобов'язується сплачувати вартість кожної окремої партії продукції шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника протягом 21 календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що у випадку недотримання строків сплати за отриману продукцію, вказаних у п. 3.3 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості неоплаченої в строк продукції, за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від відшкодування збитків, нанесених постачальнику неналежним виконанням договору.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що у випадку, прострочення сплати поставленої продукції більш, ніж на 10 (десять) календарних днів, покупець сплачує протягом одного робочого дня, на користь постачальника штраф, в розмірі однієї третьої частини вартості неоплаченої вчасно продукції

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх проведення (п. 7.4 договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, у відповідача виникла заборгованість у сумі 117000,82 грн. за поставлену у період з 22.06.2016 по 21.09.2016 продукцію згідно із видатковими накладними: №ДКбц-000012000 від 22.06.2016, №ДКбц-000012006 від 22.06.2016, №ДКбц-000012007 від 22.06.2016, №ДКбц-000012008 від 22.06.2016, №ДКбц-000012069 від 22.06.2016, №ДКбц-000013411 від 01.07.2016, №ДКбц-000013412 від 01.07.2016, №ДКбц-000013413 від 01.07.2016, №ДКбц-000013596 від 02.07.2016, №ДКбц-000013597 від 02.07.2016, №ДКбц-000013598 від 02.07.2016, №ДКбц-000013599 від 02.07.2016, №ДКбц-000013601 від 02.07.2016, №ДКбц-000013602 від 02.07.2016, №ДКбц-000013619 від 02.07.2016, №ДКбц-000015707 від 19.07.2016, №ДКбц-000015708 від 19.07.2016, №ДКбц-000015730 від 19.07.2016, №ДКбц-000015731 від 19.07.2016, №ДКбц-000015732 від 19.07.2016, №ДКбц-000015733 від 19.07.2016, №ДКбц-000015734 від 19.07.2016, №ДКбц-000015737 від 19.07.2016, №ДКбц-00021187 від 21.09.2016, №ДКбц-00021188 від 21.09.2016, №ДКбц-00021198 від 21.09.2016, №ДКбц-00021200 від 21.09.2016, №ДКбц-00021201 від 21.09.2016, №ДКбц-00021202 від 21.09.2016, №ДКбц-00021203 від 21.09.2016.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 15974,84 грн. - пені, 38996,37 грн. - штрафу, 9200,24 грн. - інфляційних збитків.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 3.3. договору сторони погодили, що відповідач зобов'язаний здійснювати оплату поставленої позивачем продукції протягом 21 календарного дня з моменту поставки продукції.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем у період з 22.06.2016 по 21.09.2016 відповідачу продукції згідно із наявними в матеріалах справи видатковими накладними та наявність у відповідача заборгованості у сумі 117000,82 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 117000,82 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 117000,82 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні збитки у сумі 9200,24 грн., штраф у сумі 38996,37 грн. та 15974,84 грн. - пені.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, штрафу та інфляційних втрат.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлену продукцію передбачена у п. 5.2. договору. В пункті 5.4. договору сторони вирішили, що у випадку, прострочення сплати поставленої продукції більш, ніж на 10 (десять) календарних днів, відповідач сплачує протягом одного робочого дня, на користь позивача штраф, в розмірі однієї третьої частини вартості неоплаченої вчасно продукції

Розрахунок пені у сумі 15974,84 грн., нарахованої за періоди з 14.07.2016 по 14.01.2017, з 23.07.2016 по 23.01.2017, з 26.07.2016 по 26.01.2017, з 10.08.2016 по 10.02.2017, з 13.10.2016 по 01.03.2017, є арифметично вірним, у зв'язку із чим суд задовольняє позов у цій частині.

Як підтверджено матеріалами справи, мало місце прострочення оплати поставленої продукції понад 10 календарних днів, у зв'язку із чим, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф передбачений пунктом 5.4. договору. Розрахунок штрафу у сумі 38996,37 грн. є арифметично вірним, а тому вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розрахунок інфляційних збитків у сумі 9200,24 грн. є також арифметично вірним, а тому зазначені вимоги суд також задовольняє.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИСТРИБ'ЮТОРСЬКА КОМПАНІЯ "ДЕЛЬТА-КИЇВ".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОРИТЕТ-2012" (01013, м. Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 6, ідентифікаційний код 38650546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИСТРИБ'ЮТОРСЬКА КОМПАНІЯ "ДЕЛЬТА-КИЇВ" (08300, Київська обл., місто Бориспіль, вулиця Київський шлях, будинок 16, ідентифікаційний код 36312042) суму основного боргу у сумі 117000,82 грн., пеню у розмірі 15974,84 грн., штраф у розмірі 38996,37 грн., інфляційні збитки у розмірі 9200,24 грн. та судові витрати у розмірі 2717,58 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21.04.2017.

Суддя С.О. Турчин