Рішення

від 21.03.2017 по справі 910/1616/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2017Справа №910/1616/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лін Беккер"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК"

про визнання недійсними договорів

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Давидова О.М.- за довіреністю від 18.01.2017 року;

від відповідача: Соколова К.П. - за довіреністю №398 від 23.08.2016 року.

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лін Беккер" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" про визнання недійсним договорів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Договори, якими несені зміни до Договору пору №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року, а саме: №4 від 14.11.2013 року, №5 від 13.03.2014 року, №6 від 28.04.2014 року, №7 від 29.07.2014 року, №8 від 12.09.2014 року, №9 від 06.10.2014 року, №10 від 26.11.2014 року суперечать ч. 5 ст. 203 ЦК України, так, як вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки сторонами було внесено зміни у зобов'язання, яке припинилось.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов та визнати недійсним наступні договори, які укладені між позивачем та відповідачем, а саме:

- Договір №4 від 14.11.2013 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року;

- Договір №5 від 13.03.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року;

- Договір №6 від 28.04.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року;

- Договір №7 від 29.07.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року;

- Договір №8 від 12.09.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року;

- Договір №9 від 06.10.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року;

- Договір №10 від 26.11.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року;

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 28.02.2017 року.

27.02.2017 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

В судовому засіданні 28.02.2017 року оголошено перерву до 21.03.2017 року.

09.03.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 21.03.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 21.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.05.207 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство "ВТБ БАНК"; далі по тексту - відповідач, Банк, кредитор) та Закритим акціонерним товариством ФОЗЗІ (далі по тексту - позичальник, ЗАТ ФОЗЗІ ) укладено Кредитний договір №24ВД (далі по тексту - Кредитний договір), відповідно до умов якого Кредитор надав Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в сумі 7 975 000,00 доларів США (Кредит), а Позичальник зобов'язався повернути Кредит в термін, передбачений Кредитним договором та сплатити суму процентів, передбачених Кредитним договором.

Правонаступниками ЗАТ ФОЗЗІ у зв'язку із реорганізаціями були ПрАТ ФОЗЗІ , ТОВ ФОЗЗІ , ТОВ ФОЗЗІ КРЕДИТ , ТОВ ФОЗЗІ-ФУД , які відповідно набували статусу Позичальника за Кредитним договором.

У подальшому між Банком, як Кредитором, та Позичальником були укладені Договори про внесення змін до Кредитного договору, в тому числі й в частині зміни розміру процентів за користування та строку користування кредитними коштами.

13.09.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (далі по тексту - ТОВ Лін Беккер , поручитель, позивач) та Банком укладено Договір поруки №24ВД/П-04 (далі по тексту - Договір поруки), за умовами якого позивач поручився перед Відповідачем за виконання Позичальником зобов'язань по Кредитному договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору поруки (з урахуванням внесених змін) сторони визначили, що у випадку порушення Позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором Поручитель та Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі зобов'язань Позичальника за Кредитним договором включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань Позичальником.

Отже, Поручитель за цим договором поруки несе солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі за всіма видами зобов'язань, включаючи сплату штрафних/договірних санкцій за невиконання Позичальником його зобов'язань за Кредитним договором.

Пунктами 7.1. - 7.10. Кредитного договору, в редакції Договору про внесення змін № 11 від 20.07.2012 року Банк та Позичальник визначили перелік обставин, за яких до Позичальника, і як наслідок, в силу Договору поруки до Поручителя, будуть застосовані пені, штрафи та договірні санкції.

Зокрема, згідно з пунктом 7.4. Кредитного договору Банк та Позичальник узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником більш, ніж на 10% (десять) відсотків зобов'язання, визначеного п.4.3.11. цього Договору, Банк має право застосувати до Позичальника договірну санкцію, а Позичальник зобов'язаний сплатити її Банку у розмірі 0.00278% (нуль цілих двісті сімдесят вісім стотисячних) відсотків від Заборгованості за Кредитом на кожну дату розрахункового періоду проведення чистих кредитових оборотів (за кожен календарний день) періоду невиконання відповідно до умов п. 4.3.11.2 цього Договору. При цьому розмір зобов'язань Позичальника, визначений п. 4.3.11. цього Договору, приймається для розрахунку як 100% (сто) відсотків. Сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ в період для-застосування договірної санкції.

У пункті 7.12. Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін №11 від 20.07.2012 року) Сторони погодили, що позовна давність до вимог про сплату Штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених пп. 7.1. - 7.10. цього Договору, становить 1 (один) рік.

Суд звертає увагу, що Договір поруки (в редакції станом на 20.07.2012 року) не містив умов щодо встановлення договірного строку позовної давності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що Договори, якими несені зміни до Договору пору №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року, а саме: №4 від 14.11.2013 року, №5 від 13.03.2014 року, №6 від 28.04.2014 року, №7 від 29.07.2014 року, №8 від 12.09.2014 року, №9 від 06.10.2014 року, №10 від 26.11.2014 року (далі по тексту - спірні договори про внесення змін до Договору поруки) суперечать ч. 5 ст. 203 ЦК України, так, як вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки сторонами було внесено зміни у зобов'язання, яке припинилось. В зв'язку з чим позивач просить суд визнати вищевказані договори недійсними.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 5.1 договору поруки передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку і поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення.

При цьому, така подія повинна відповідати критерію неминучості , тобто настання якої є невідворотнім та не залежить від волі сторін.

Таким чином, виходячи з положень статей 251, 252 ЦК України виконання зобов'язання не може розумітись ні як встановлення строку (не відповідає порядку визначення строку, встановленому у статті 252 вказаного Кодексу), ні як визначення терміну, оскільки настання вказаної події напряму залежить від волі боржника та настання якої є швидше ймовірним, однак не неминучим (вказаного правового висновку притримується Верховний Суд України у постановах №6- 53цс14 від 17.09.2014, №6-6цс14 від 17.09.2014, №6-68цс11 від 21.05.2012).

Отже, посилання сторін у Договорі поруки про його дію до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором, не є встановленням строку або терміну дії такого договору.

У відповідності до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем листом №1393/1-2 від 25.02.2013 направлено позичальнику (ТОВ ФОЗЗІ-ФУД ) вимогу про повне повернення отриманого згідно Кредитного договору кредиту.

Відтак, кредитором на підставі пункту 5.3 Кредитного договору змінено строк виконання боржником основного зобов'язання.

Так, у листі Банку №1393/1-2 від 25.02.2013 встановлена вимога погасити заборгованість за Кредитним договором не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Вказана вимога отримана боржником 06.03.2013, що підтверджується вхідною відміткою ТОВ Фоззі-Фуд на вказаному листі №684-08/13.

Відтак позичальник повинен був сплатити кредит до 06.06.2013. Тобто, строк виконання зобов'язання за Кредитним договором був змінений та кредитором встановлено обов'язок боржника повернути кредит та сплатити штрафні санкції до 06.06.2013.

Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України , або із дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України №6-53цс14 від 17.09.2014.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються , а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може (постанова Верховного Суду України №6-2662цс15 від 20.04.2016).

Отже, оскільки, починаючи з 07.06.2013, кредитор не звернувся до поручителя з позовом протягом шестимісячного терміну, то, починаючи з 07.12.2013, Договір поруки є таким, що припинився.

Правові висновки про припинення поруки у разі якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не звернувся до поручителя із вимогою, викладені у постановах Верховного Суду України №6-155цс13 від 29.01.2014, №6-170цс14 від 17.09.2014, №6-1451цс16 від 14.09.2016, №6-2662цс15 від 20.04.2016.

Відтак, спірними Договорами про внесення змін до Договору поруки вносились зміни у неіснуюче зобов'язання.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням (аналогічний правовий висновок міститься у постановах Вищого господарського суду України від 13.01.2016 у справі №910/11920/15 та від 23.06.2014 у справі №910/22121/13).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Частиною п'ятою статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Оскільки спірні договори про внесення змін до Договору поруки не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов договору поруки, який припинений 07.12.2013, то вимоги позивача щодо визнання їх недійсними є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суддя -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір №4 від 14.11.2013 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" (01004, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА/ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 8/26; код ЄДРПОУ 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (02090, м. Київ, ВУЛ. БУТЛЕРОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 35181499).

3. Визнати недійсним Договір №5 від 13.03.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" (01004, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА/ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 8/26; код ЄДРПОУ 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (02090, м. Київ, ВУЛ. БУТЛЕРОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 35181499).

4. Визнати недійсним Договір №6 від 28.04.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" (01004, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА/ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 8/26; код ЄДРПОУ 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (02090, м. Київ, ВУЛ. БУТЛЕРОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 35181499).

5. Визнати недійсним Договір №7 від 29.07.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" (01004, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА/ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 8/26; код ЄДРПОУ 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (02090, м. Київ, ВУЛ. БУТЛЕРОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 35181499).

6. Визнати недійсним Договір №8 від 12.09.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" (01004, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА/ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 8/26; код ЄДРПОУ 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (02090, м. Київ, ВУЛ. БУТЛЕРОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 35181499).

7. Визнати недійсним Договір №9 від 06.10.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" (01004, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА/ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 8/26; код ЄДРПОУ 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (02090, м. Київ, ВУЛ. БУТЛЕРОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 35181499).

8. Визнати недійсним Договір №10 від 26.11.2014 року про внесення змін до Договору поруки №24ВД/П-04 від 13.09.2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" (01004, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА/ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 8/26; код ЄДРПОУ 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (02090, м. Київ, ВУЛ. БУТЛЕРОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 35181499).

9. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" (01004, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА/ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 8/26; код ЄДРПОУ 14359319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (02090, м. Київ, ВУЛ. БУТЛЕРОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 35181499) 9 646 (дев'ять тисяч шістсот сорок шість) грн. 00 коп. - судового збору.

10. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 21.04.2017 року.