Рішення

від 12.04.2017 по справі 910/2797/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017Справа №910/2797/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Трансмаш-Сервіс"

про стягнення заборгованості за договором

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Тюрдьо В.П. - за довіреністю б/н від 31.01.2017 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Трансмаш-Сервіс" про стягнення заборгованості за договором №Л/М-161123/НЮ від 22.09.2016 р., а саме 2568,65 грн. пені та 5451,60 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору №Л/М-161123/НЮ від 22.09.2016 р. в частині своєчасного виконання своїх зобов'язань з надання послуг з поточного ремонту електродвигунів, у зв'язку з чим позивачем нараховано штраф та пеню у зазначених вище розмірах, а також заявлено вимоги про повернення переданого відповідачу на ремонт устаткування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/2797/17 та призначено її розгляд на 22.03.2017 року.

В судове засідання 22.03.2017 року з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.

Про день та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103041591068.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2017 року розгляд справи відкладено на 12.04.17 о 10:20.

22.03.2017 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 року клопотання Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції судом задоволено, призначено розгляд справи на 12.04.2017 року о 9:30, забезпечення проведення судового засідання у режимі відеоконференції доручено Господарському суду Львівської області.

В судове засідання 12.04.2017 року з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.

Про день та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103042303457.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В судовому засіданні 22.03.2017 року представник позивача подав клопотання б/н від 22.03.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 12.04.2017 року позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 22.02.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

З огляду на вищевикладене, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судових засіданнях 22.03.2017 року та 12.04.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 11.04.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 22 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (позивач у справі, замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Трансмаш-Сервіс" (відповідач у справі, виконавець за договором) укладено Договір на №Л/М-161123/НЮ (далі по тексту - Договір), за умовами п.1.1 замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню послуг: ДК 016:2010 - 33.14.1 ремонтування та технічне обслуговування іншого електричного устаткування (ДК 021:2015 - 50532100-4 послуги з ремонту і технічного обслуговування електродвигунів) (Ремонт електродвигунів)): Поточний ремонт електродвигунів підрозділу Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт .

Договір укладається для потреб підрозділу Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії Львівська залізниця публічного акціонерного товариства Укрзалізниця , який знаходиться за адресою м. Львів, вул. Чернівецька, 11. Місце надання послуг: територія виконавця за адресою м. Київ, вул. Сирецька, буд.5 (п.п.1.2, 1.3 Договору).

Додатком 1 до Договору сторонами узгоджене Технічне завдання щодо надання послуг з поточного ремонту електродвигунів: МТН 412-8, 22 кВт/750 об/хв. - 3 штуки; МТF 412-6, 30 кВт/1000 об/хв. - 2 штуки; МТН 280-10, 45 кВт/600 об/хв. - 1 штука.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно п.4.1 Договору 4.1. Загальна вартість послуг визначається калькуляцією з розшифровками матеріальних та трудових витрат (Додаток № 2) та становить 77880,00 грн. з ПДВ (сімдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят гривень), в тому числі 20% ПДВ 12980,00 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят гривень), 64900,00 грн. без ПДВ (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот гривень).

Окрім цього, сторонами узгоджено та підписано Додатки №№ 2-4 до Договору - калькуляції вартості послуг електродвигунів окремо по кожному виду послуг, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як визначено в п.п.5.1 - 5.3 Договору передача в ремонт здійснюється на території виконавця; виконавець зобов'язується розпочати та закінчити надання послуг у строк, що не перевищує 50 календарних днів з моменту отримання письмової заявки від замовника та передачі обладнання виконавцю; технічний стан та комплектність обладнання, що передається для надання послуг, визначається у акті приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками обох сторін договору.

Так, відповідно до вищевказаних умов Договору позивачем надіслано відповідачу заявку №МЧ-18/564 від 30.09.2016 року на виконання ремонту вищезазначених електродвигунів в кількості 6 штук, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 7901819884741, та отримано відповідачем 06.10.2016 року.

Окрім того, 09.11.2016 представниками позивача та ТОВ "НВП "ТРАНСМАШ-СЕРВІС" підписано акт здачі електродвигунів МТН 412-8, 22 кВт/750 об/хв. - 3 шт.; МТF 412-6, 30 кВт/1000 об/хв. - 2 шт.; МТН 280-10, 45 кВт/600 об/хв. - 1 шт. в ремонт, копія якого наявна в матеріалах справи.

Заперечень щодо факту передачі електрообладнання для ремонту за вказаним актом ТОВ "НВП "ТРАНСМАШ-СЕРВІС" суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ Українська залізниця умов Договору з боку виконавця - ТОВ "НВП "ТРАНСМАШ-СЕРВІС" відсутні.

Докази того, що сторони узгодили інший строк надання послуг з поточного ремонту електродвигунів за Договором, ніж передбачено у вказаному пункті 5.2 Договору, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до 5.8. Договору датою завершення надання послуг вважається дата прийняття замовником обладнання в експлуатацію і підписання акту приймання - передачі наданих послуг.

Згідно з п. 3.2.1 Договору замовник має право контролювати надання послуг у строки, встановлені даним Договором, контролювати якість надання послуг.

Враховуючи факт надсилання позивачем відповідачу заявки №МЧ-18/564 від 30.09.2016 року на виконання ремонту вищезазначених електродвигунів та підписання 09.11.2016 представниками позивача та ТОВ "НВП "ТРАНСМАШ-СЕРВІС" акту здачі вказаних електродвигунів в ремонт, а також положення п. 5.2 Договору щодо строку закінчення надання послуг, відповідач був зобов'язаний закінчити надання послуг за вищезгаданим Договором до 29.12.2016 року (включно).

Як свідчать матеріали справи, листом №М-1/3192 від 12.12.2016 позивач просив виконавця повідомити про стан виконання ремонту та якнайшвидше повернути підписані акти приймання - передачі електродвигунів в ремонт.

Факт надсилання вказаного листа та отримання відповідачем 22.12.2016 року підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 7900046914208. Проте вказаний лист залишений відповідачем без відповіді.

Окрім того, в зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору в частині надання послуг з ремонту електродвигунів позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія №НЮ-22 від 11.01.2017 року з вимогою щодо сплати пені та повернення замовнику переданих для ремонту електродвигунів в кількості шість штук, що підтверджується наданими позивачем копіями фіскального чеку від 11.01.2017 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 7900047131916, згідно якого претензію отримано відповідачем 19.01.2017 року.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, докази сплати нарахованих позивачем санкцій, надання послуг з ремонту або повернення переданого для ремонту електроустаткування в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 7.3 Договору за порушення строків виконання зобов'язань виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості послуг.

При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з надання послуг з поточного ремонту вказаного вище електричного устаткування в строки, які були обумовлені умовами спірного Договору не виконані, в зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 2568,65 грн. за період з 30.12.2016 року по 10.02.2017 року та штраф 7% в сумі 5451,60 грн., які позивач просив суд стягнути з відповідача в подані суду позовній заяві згідно наданого розрахунку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що спір у даній справі стосується порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині своєчасного надання послуг з поточного ремонту електродвигунів.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Зокрема, строк надання послуг передбачений умовами розділу 5 Договору.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав обладнання для надання послуг виконавцю згідно умов Договору та технічного завдання, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не надав послуги з поточного ремонту переданих позивачем електродвигунів в кількості шість штук, та має перед позивачем заборгованість з оплати нарахованих останнім пені та штрафу в розмірі 2568,65 грн. та 5451,60 грн. відповідно.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № Л/М-161123/НЮ від 22.09.2016 року та/або його окремих положень суду не надано.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичного ремонту електроустаткування в строк, визначений умовами Договору.

Як передбачено приписами ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, за висновками суду умови Договору в частині визначеного сторонами строку надання послуг з ремонту не містять жодних відкладальних обставин у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, а також чітко вказують на відсутність будь - яких підстав для невчинення дій з надання послуг/вчасного надання послуг.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно - правовими актами.

Пунктом 10.1 Договору передбачено строк його дії до 31 грудня 2016 року, а в частині проведення розрахунків до повного виконання зобов'язань.

Всі зміни і доповнення до Договору, як визначено п. 15.3 Договору, складаються тільки у письмовій формі і вважаються дійсними після їх підписання представниками обох сторін.

При цьому, оскільки доказів укладення між сторонами Додаткових угод про зміну та/або продовження строку дії спірного Договору, а також можливості автоматичного продовження останнього матеріали справи не містять, за висновками суду Договір припинив свою дію 31 грудня 2016 року.

Також суд зауважує, що згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України , ст. 202 Господарського кодексу України ). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601 , 604- 609 ЦК України .

Системний аналіз зазначених норм приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, враховуючи системний аналіз вказаних норм суд доходить висновку, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожним.

Саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину, зокрема, щодо надання послуг та не звільняє сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі №904/5381/14 та постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі №910/5187/15-г.

Окрім цього суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України ).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України ).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546 , ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу ).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Так у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.3 Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов'язань Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості послуг.

В свою чергу сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов'язань за договором (п. 7.8 Договору).

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування іншого, ніж пеня, виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Також згідно правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 2568,65 грн. пені та 5451,60 грн. штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з надання послуг з поточного ремонту електродвигунів за Договором відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача пені та штрафу підлягають задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме 2568,65 грн. пені та 5451,60 грн. штрафу.

Також суд зазначає, що предметом даного предметом даного позову виступають вимоги як майнового характеру - про стягнення суми нарахованих пені та штрафу, так і немайнового характеру - повернення переданого за Договором виконавцю послуг майна (електродвигунів) з ремонту.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положенням чинного законодавства про надання послуг та інститутом правових норм про набуття збереженого майна без достатньої правової підстави.

Як свідчать матеріали справи, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом та проведення судового засідання по розгляду даної справи 12.04.2017 року, ремонт електродвигунів МТН 412-8, 22 кВт/750 об/хв. - 3 шт.; МТF 412-6, 30 кВт/1000 об/хв. - 2 шт.; МТН 280-10, 45 кВт/600 об/хв. - 1 шт., переданих замовником виконавцю за актом від 09.11.2016 року. всупереч умовам укладеного між сторонами Договору відповідачем не здійснено.

Наразі відповідачем не надано суду доказів, які вказують на виконання ним зобов'язань за Договором №Л/М-161123/НЮ від 22.09.2016 року.

При цьому відповідно до викладених вище висновків суду вказаний Договір припинив свою дію в зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та за умови відсутності будь - яких доказів його продовження сторонами.

За приписами ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п.3 ч.3 цієї норми положення глави про набуття, зберігання майна без достатньої правової підстави застосовується також до вимог про повернення виконаного однієї із сторін у зобов'язанні.

Надані позивачем суду докази свідчать, що останній згідно акту здачі електродвигунів в ремонт від 09.11.2016 року передав відповідачу як виконавцю за Договором в ремонт електродвигуни в кількості шість штук в повній комплектності.

Відповідачем вказаний факт не заперечувався та поряд із цим не спростовано відсутність надання послуг з поточного ремонту електродвигунів на суму 77880,00 грн., також суду не надано доказів щодо належного виконання претензії позивача, скерованої 11.01.2017 року, щодо поверненню останньому переданих ПАТ Укрзалізниця для виконання ремонту електродвигунів.

Враховуючи викладене, за висновками суду на даний час має місце безпідставне збереження відповідачем майна позивача у вигляді електродвигунів МТН 412-8, 22 кВт/750 об/хв. - 3 шт.; МТF 412-6, 30 кВт/1000 об/хв. - 2 шт.; МТН 280-10, 45 кВт/600 об/хв. - 1 шт., оскільки підстави, на якій вони були набуті, відпали, отже право вимоги позивача повернення від відповідача переданого за Договором устаткування в даних спірних відносинах є цілком законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачами, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 22, 32, 33, 49, 75, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "ТРАНСМАШ-СЕРВІС" (04070, м. Київ, вул. Спаська, 39, літ. А, офіс 3, код ЄДРПОУ 39460719) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 40081195) 2568 (дві тисячі п'ятсот шістдесят вісім) грн. 65 коп. - пені, 5451 (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят одну) грн. 60 коп. - штрафу, 3 200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю ''Науково - виробниче підприємство "ТРАНСМАШ-СЕРВІС" (04070, м. Київ, вул. Спаська, 39, літ. А, офіс 3, код ЄДРПОУ 39460719) повернути Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 40081195) електродвигуни: МТН 412-8, 22 кВт/750 об/хв. - 3 шт.; МТF 412-6, 30 кВт/1000 об/хв. - 2 шт.; МТН 280-10, 45 кВт/600 об/хв. - 1 шт., які були передані за Договором №Л/М-161123/НЮ від 22.09.2016.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 21.04.2017 року.