Рішення

від 19.04.2017 по справі 916/578/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" квітня 2017 р.Справа № 916/578/17

За позовом : Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

До відповідача: ОСОБА_1 приватного підприємства СЕРОКС

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 - довіреність від 13.12.2016р.

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: 06.03.2017р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 приватного підприємства СЕРОКС про стягнення 69096,89 грн. неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.03.2017р. порушено провадження у справі №916/578/17.

Відповідач в засідання суду не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області направлялись відповідачу за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та безкоштовному запиті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Враховуючи викладене, справа розглядається без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 19.04.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

26.11.2014р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (позивач, Орендодавець) та Малим приватним підприємством СЕРОКС (відповідач, Орендар, МПП СЕРОКС ) укладено договір оренди нежитлового приміщення №61/50 (далі договір) за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 228,4кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Осипова, 50/52 з терміном строком до 12.10.2017р. (п.п.1.1.,1.3. договору).

Відповідно до п.3.2. договору Орендодавець має право контролювати стан, напрямки та ефективність використання приміщень, наданих в оренду.

Вказані у п.1.1. договору приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно під розміщення кафе, яке здійснює продаж товарів підакцизної групи (п.4.1. договору).

Орендар має право передавати частину орендованого приміщення в суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням Орендодавця (п.4.8. договору).

Відповідно до п.5.5. договору за невиконання або неналежне виконання Орендарем обов'язків, передбачених п.п.4.1 - 4.3., 4.8., 4.9., 4.13 договору, Орендодавець має право достроково вимагати розірвання договору оренди у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Пунктом 7.6. договору сторони передбачили, що договір може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.11.2014 по справі № 916/3711/15 позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено у повному обсязі, розірвано договір оренди нежитлового приміщення № 61/50 від 26.11.2014, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та МПП СЕРОКС та виселено МПП СЕРОКС з нежилих приміщень підвалу загальною площею 228,4 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Осіпова, 50/52 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2015 по справі № 916/3711/15 залишено без змін.

Рішення по справі № 916/3711/15 набрало чинності 11.02.2016.

Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15 денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану втрати (повної або часткової) об'єкта оренди (п.4.7. договору).

МПП СЕРОКС у добровільному порядку повернув приміщення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 14.07.2016 року, про що складений акт приймання-передачі приміщення.

Отже, як зазначає Департамент комунальної власності Одеської міської ради, у період з 26.02.2016 року по 14.07.2016 р. відповідач продовжував користуватися орендованим приміщенням без правових підстав, що власне і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Одеської області за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів шляхом стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст.14 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормою ч. 1 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Майно, яке є предметом договору оренди належить до об'єктів комунальної власності і правовідносини, пов'язанні з його орендою, регулюються Законом України Про оренду державного та комунального майна .

У відповідності до ст. 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992р. № 2269-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Положеннями ст. 4, 5, 6 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що об'єктами оренди за цим Законом зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств. Орендодавцями в розумінні цього Закону є, в тому числі, органи, уповноважені Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань, рішенням господарського суду Одеської області від 04.11.2014 по справі № 916/3711/15, яке набрало законної сили 11.02.2016 розірвано договір оренди нежитлового приміщення № 61/50 від 26.11.2014, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та МПП СЕРОКС та виселено МПП СЕРОКС з нежилих приміщень підвалу загальною площею 228,4 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Осіпова, 50/52 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Згідно до положень пункту 9) частини 3 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

В даному випадку питання обов'язкового виконання рішень суду узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі Горнсбі проти Греції (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

Згідно з положеннями частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно до пункту 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Враховуючи викладене, факт розірвання договору оренди не вимагає доведення в даній справі.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач у добровільному порядку повернув приміщення 14.07.2016 року, що підтверджено належними та допустимими доказами а саме, актом приймання-передачі приміщення.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст.27 Закону України Про оренду державного та комунального майна уразі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

За умовами п. 4.7 Договору, у випадку дострокового розірвання договору оренди Орендар зобов'язується у 15-денний термін передати Орендодавцеві орендоване приміщення за актом в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В пункті 5.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна від 29.05.2013 р. № 12, зазначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України. Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Таким чином, всупереч нормам чинного законодавства, МПП СЕРОКС продовжував користуватися приміщенням до 14.07.2016р. а тому вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі подвійної плати за користування річчю за період з 26.02.2016р. по 14.07.2016р. є правомірними.

Перевіривши розрахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради суд вважає його обґрунтованим, виконаним у відповідності до норм чинного законодавства а тому сума в розмірі 69096,89 грн. неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди підлягає стягненню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наведенні позивачем докази у встановленому законом порядку відповідачем не спростовані.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 50, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 приватного підприємства СЕРОКС (65012, м. Одеса, вул. Осіпова, 50/52, код ЄДРПОУ 30199962) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р 37326027001909, МФО 828011 в ГУДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди в сумі 69096,89 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 гри.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21.04.2016р.

Суддя О.Ю. Оборотова