Рішення

від 21.04.2017 по справі 925/366/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2017 р. Справа № 925/366/17

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Кенкеч О.С., у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду розглянув справу за позовом комунального закладу Чорнобаївський центр первинної медико-санітарної допомоги Чорнобаївської районної ради , Черкаська область, смт. Чорнобай, вул. Центральна, 221

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Черкаська область, Смілянський район, с. Костянтинівка, провул. Першотравневий, 4

про стягнення 425 460,00 грн. заборгованості та інфляційних,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - головний лікар - за посадою,

ОСОБА_3 - за довіреністю;

від відповідача: участі не брав.

Позивач звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом про стягнення з відповідача 425 460,00 грн. заборгованості та інфляційних за додатковою угодою №1 від 16.02.2017р. про розірвання договору №594.

В судовому засіданні:

Представники позивача вимоги підтримали та просять позов задовольнити. Вказують на порушення відповідачем зобов'язання та повернення ним лише 13000 грн., що враховано при зверненні до суду. Заперечили отримання коштів 384000 грн. згідно платіжного доручення №10 від 20.02.2017р. через Приватбанк.

Відповідач, належно повідомлений про час і місце розгляду спору, в засідання не прибув. Ухвала суду про порушення провадження вручена відповідачу 01.04.2017р. В судове засідання 21.04.2017р. подано клопотання про відкладення розгляду справи з мотивів хвороби відповідача. Подано довідку про амбулаторне лікування відповідача (ангіна) та довіреність на представника відповідача. Представник відповідача в засідання суду не з'явився. Відповідач не скористався правом на участь у судовому засіданні особисто чи участь свого представника. Витребувані судом докази не надано.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній доказами та матеріалами на підставі приписів ст. 75 ГПК України.

Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:

28.10.2016р. позивачем оголошено тендер на придбання автомобіля швидкої допомоги моделі УАЗ АС U-396295 та проведено відкриті торги.

Кошти на придбання автомобіля виділила Чорнобаївська районна рада на сесії, відповідним рішенням депутатів.

Переможцем відкритого тендеру став відповідач - підприємець ОСОБА_1, мешканець с. Костянтинівка Смілянського району.

28.11.2016р. між позивачем (як покупцем та замовником) та відповідачем (як продавцем та виконавцем) було укладено договір №594 про закупівлю автомобіля спеціального призначення. Предметом договору є передача у власність покупця автомобіля марки УАЗ АС U-396295 до 31.12.2016р. (а.с. 7-9).

Ціна договору та вартість автомобіля визначена в 389000 грн.

Того ж дня сторонами змінена ціна договору та визначена в 384000 грн. (а.с. 10). Решта умов договору - без змін.

02.12.2016р. позивач перерахував відповідачу 384000 грн. через управління державної казначейської служби, про що є відмітка казначейства на накладній (а.с. 11).

Відповідачем оформлено видаткову накладну №1 від 28.11.2016р. (а.с. 11).

Оскільки в обумовлений строк автомобіль позивачу не передано, 01.01.2017р. сторони уклали додаткову угоду на пролонгацію договору №594, та договір відповідального зберігання (а.с. 13-15).

Від відповідача (продавця) позивач дізнався, що автомобіль (який є предметом договору) - 2014р. виготовлення, технічно несправний, має значні механічні пошкодження, що не відповідає умовам договору.

16.02.2017р. сторони розірвали договір №594 шляхом укладання договору про розірвання. Позивачем надіслано листа з вимогою повернення йому 384000 грн. відповідачем (а.с. 16).

Станом на 29.03.2017р. відповідачем повернуто позивачу лише 13000 грн., що враховано останнім при підготовці позову (витяг з рахунку та копія платіжного доручення №4 від 28.02.2017р., а.с. 19).

Позивачу відповідач надав лише копію платіжного доручення №10 від 20.02.2017р. про перерахування йому коштів (а.с. 18). Кошти не надійшли на рахунок позивачу, що стало причиною звернення позивача до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення боргу. Оскільки у відповідача виникло грошове зобов'язання, на суму боргу позивач також нарахував інфляційні збитки з простроченої суми з посиланням на приписи ст. 625 ЦК України.

Згідно вимог позивача сума основного боргу становить - 371000 грн.;

інфляційне збільшення - 54 460 грн.;

а всього - 425460 грн.

Відповідач вимоги не заперечив, доводи позивача не спростував. Доказів виконання умов договору, в тому числі і додаткової угоди - не надано.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності та за своїм внутрішнім переконанням, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких правових підстав та мотивів.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Сторони є суб'єктами господарювання на ринку послуг.

Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ - положення ст. 93 ЦК України.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Між сторонами виникли господарські відносини з придбання за плату товару - автомобіля спеціального призначення марки УАЗ АС U-396295, які на підставі двостороннього договору між сторонами перетворені в грошове зобов'язання відповідача на перерахування коштів позивачу в сумі 371000 грн.

Договір про закупівлю №594 від 28.11.2016р. (а.с. 7-13, з додатками) припинений сторонам за взаємною згодою шляхом розірвання (а.с. 16). З додаткової угоди №1 від 16.02.2017р. виникло грошове зобов'язання відповідача перед позивачем щодо повернення коштів 384000 грн. на його рахунок протягом 5 днів.

За правовою природою дані господарські відносини (договір про закупівлю №594) є відносинами купівлі-продажу і відповідають вимогам гл. 54 ЦК України.

Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Додаткова угода №1 від 16.02.2017р. є господарським двостороннім договором про припинення зобов'язання та перерахування коштів, що відповідає приписам ст. 11 ЦК України та направлений на настання певних юридичних наслідків для сторін договору.

Згідно ч.1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Договір від 16.02.2017р. (а.с. 16) не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (положення ст. 204 ЦК України).

Відповідачем не визнано заборгованість - основний борг - 371000 грн.

Суд враховує, що відповідачем не надано належних доказів перерахування коштів позивачу та погашення боргу. Суд критично оцінює подану ксерокопію платіжного доручення №10 від 20.02.2017р. про перерахування позивачу 384000 грн., оскільки суду не надано оригінал платіжного доручення; отримання коштів заперечив позивач і проведення цієї операції не підтвердив банк. Суд не враховує даний документ при прийнятті рішення і вважає його неналежним доказом.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 611, 623 ч. 1 ЦК України, 216 ГК України, неможливість виконання зобов'язання не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляцій за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок сум стягнення інфляційних втрат перевірено судом за допомогою калькулятора штрафних санкцій апаратного комплексу Ліга Закон . Розрахунок позивачем виконано невірно. Суд враховує, що грошове зобов'язання відповідача виникло з 16 лютого 2017р. - повернути протягом 5 днів суму коштів позивачу на підставі угоди про розірвання договору (а.с. 16). Розмір інфляційних втрат складає 6678 грн. за період з 21.02.2017р. до 29.03.2017р. - до моменту звернення позивача до суду. Про інші періоди нарахування інфляційних збитків позивач не заявляв. Мотивованого детального розрахунку вимоги - не подано.

Належить стягнути 6678 грн. інфляційних з розрахунку суми основного боргу 371000 грн. та періоду нарахування з 21.02.2017р. до 29.03.2017р. В решті вимог належить відмовити за необгрунтованістю, оскільки до 21.02.2017р. у відповідача було відсутнє грошове зобов'язання перед позивачем.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.

Суд зазначає, що проведення оплати боргу відповідачем під час розгляду справи та неподання ним доказів у справу має враховуватись виконавчою службою при виконанні рішення суду в ході виконавчого провадження. Суд вважає, що відповідач мав достатньо часу для надання заперечень суду по суті спору чи доказів про проведення розрахунку. Відповідач не надав доказів об'єктивної неможливості заперечення вимог чи погашення боргу.

Суд вважає доведеним право позивача на стягнення основного боргу -

371000 грн.;

інфляційне збільшення - 6678 грн.;

а всього - 377678 грн.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати в сумі 5665,17 грн. належить покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог та стягнути на користь позивача.

В решті вимог належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України, Законом України Про судовий збір , господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 10.04.1986р.народження, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1, номер рахунку в банку невідомий

на користь комунального закладу Чорнобаївський центр первинної медико-санітарної допомоги Чорнобаївської районної ради , Черкаська область, смт. Чорнобай, вул. Центральна, 221, код ЄДРПОУ 38868830, номер рахунку в банку невідомий

371000 грн. основного боргу, інфляційне збільшення - 6678 грн., 5665,17 грн. судового збору.

В решті вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня прийняття рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через Господарський суд Черкаської області.

Повне рішення складено 24.04.2017р.

Суддя Г.М. Скиба