Рішення

від 20.04.2017 по справі 347/1520/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 347/1520/16

Провадження № 22-ц/779/655/2017

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Сабадах Б.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Васильковського В.М.

секретаря Возняк В.Д.

з участю апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5, відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення межових знаків та звільнення самовільно захопленої земельної ділянки, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 07 грудня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася в суд з наведеним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, в обґрунтування якого зазначила, що після смерті її матері ОСОБА_9 вона в порядку спадкування оформила право власності на належні її матері земельні ділянки у с. Корости Косівського району Івано-Франківської області, а саме зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування належного їй житлового будинку площею 0,25 га та дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,4162 га та 0,1732 га. Однак, 20.07.2016 року приблизно о 16-30 год. відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 зайшли на територію належної їй земельної ділянки, демонтували та вивезли у невідомому напрямку зацементовані бетонні стовпці, які знаходились на межі належної їй земельної ділянки та відмежовували її від суміжних землекористувачів. Також 21.07.2016 року приблизно о 08-00 год. ранку відповідачами на належній їй земельній ділянці було скошено траву (на території близько 0,12 га) та проведено вирубку дерев. З цього приводу вона звернулася до Косівського ВП ГУ НП в Івано-Франківській області із заявою про вчинення злочину, а також до сільської ради с. Трач. Не відреагувавши на акти та протоколи сільської ради, відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 завезли на незаконно захоплену земельну ділянку стовпчики та за допомогою колючого дроту встановили нові межові знаки. 01.08.2016 року вказані особи за допомогою трактора зорали захоплену частину земельної ділянки. Таким чином відповідачі створили їй перешкоди у вільному володінні та користуванні належною їй земельною ділянкою. З цих підстав позивач просила позов задовольнити, зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою площею 0,12 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, звільнити вказану земельну ділянку, демонтувати встановлену огорожу та відновити зруйновані межові знаки. Також, позивач вказала, що для відновлення знищеної огорожі (купівлі цементного розчину та оплати будівельних робіт) необхідними будуть грошові кошти, у зв'язку з чим просила стягнути з відповідачів матеріальну шкоду у 10 000 грн. Крім того, позивач зазначила, що неправомірними діями відповідачів їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінила у 80 000 грн. і також просила стягнути з відповідачів.

Рішенням Косівського районного суду від 07 грудня 2016 року задоволено частково позов ОСОБА_4. Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_7 усунути перешкоди у користуванні ділянкою, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та звільнити незаконно зайняту земельну ділянку площею 0,12 га, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, демонтувати встановлену огорожу та відновити зруйновані межові знаки.

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_4 551 грн. 20 коп. сплаченого судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що згідно роз'яснень, які містяться в пп. ґ п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 Земельного кодексу України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 18.10.2001 року відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Даний житловий будинок був придбаний ним у ОСОБА_10 Таким чином, ОСОБА_2 є власником і земельної ділянки, на якій знаходиться вказаний житловий будинок. Площа цієї земельної ділянки становить 1,75 га. З 2001 року відповідачі користуються даною земельною ділянкою і платять земельний податок саме за таку площу земельної ділянки.

Також апелянт вказує, що між господарствами сторін з давніх часів проходила польова дорога шириною 4 метри, а тому наданий позивачем кадастровий план земельної ділянки, виготовлений у 2016 році, є сумнівним. Захоплена, на думку позивача, земельна ділянка це і є польова дорога до їхніх господарств, а тому жодного захоплення її земельної ділянки відповідачами не здійснено. Вказані факти можуть підтвердити свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та інші жителі села.

Крім того, апелянт зауважує, що позивачем не надано документів на земельну ділянку з кадастровим номером, координатами її земельної ділянки, на ім'я її матері ОСОБА_9 чи ОСОБА_15, на підставі яких нею у 2016 році було розроблено документацію на своє ім'я.

Суд ухвалив оскаржуване рішення без з'ясування всіх вищенаведених обставин.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Позивач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала, рішення суду першої інстанції вважала законним і обґрунтованим.

Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 погодились з доводами апеляційної скарги, вважали рішення суду незаконним.

Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт самовільного захоплення відповідачами частини земельної ділянки позивача площею 0,12 га, відповідачі не надали доказів належності їм спірної земельної ділянки, а тому вимоги позивача про усунення їй перешкод в користуванні вказаною земельною ділянкою площею 0,12 га, демонтування встановленої ними огорожі та відновлення зруйнованих межових знаків є підставними та підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в частині відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 10 000 грн., суд виходив з того, що оскільки позивач не надала доказів про розмір нанесеної їй матеріальної шкоди, а відповідачам необхідно відновити зруйновані межові знаки, то в задоволенні позовних вимог в наведеній частині слід відмовити, однак це не позбавляє позивача права в майбутньому звернутися до суду із позовом про відшкодування матеріальної шкоди, якщо рішення суду не буде виконано.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що із характеру правовідносин, на які посилається позивач, не випливає обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди.

Сторонами не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а тому в силу ч. 1 ст. 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, рішення суду в наведеній частині не переглядається.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення межових знаків та звільнення самовільно захопленої земельної ділянки, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.12.2014 року позивач є спадкоємцем майна після смерті матері ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Право приватної власності ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок підтверджується також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.12.2014 року (а. с. 46).

Рішенням Трацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 23.12.2015 року №14-2-2015 Про затвердження технічної документації із землеустрою (а. с. 9) ОСОБА_4 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2500 га, із земель категорії землі житлової та громадської забудови - ділянка №1 - кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, за адресою АДРЕСА_1, в тому числі по угіддях: сіножаті - 0,1403 га; під будівлями - 0,1097 га.

Як визнали сторони присілок (кут) Центр і Жовтий беріг в с. Корости Косівського району це один і той же присілок у зв'язку із зміною назви. Село Корости відноситься до Трацької сільської ради.

На підставі вищенаведеного рішення Трацької сільської ради 18.02.2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку, що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а. с. 10), за яку вона щорічно сплачує сільськогосподарський податок (а. с. 15).

Відповідно до рішення Трацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 22.03.2016 року №23-2-2016 Про затвердження проекту із землеустрою (а. с. 44) ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4162 га, із земель категорії землі сільськогосподарського призначення, в тому числі по ділянках за цільовим призначенням: ділянка №1 - кадастровий номер: НОМЕР_2, для ведення особистого селянського господарства площею 0,4162 га, в тому числі по угіддях: сіножаті 0,4162 га, за адресою АДРЕСА_1.

16.06.2016 року на підставі цього рішення зареєстровано право власності ОСОБА_4 на зазначену земельну ділянку, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а. с. 47) та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а. с. 48-50).

Судом також встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 90, 91).

З пояснень відповідачів встановлено, що зазначений будинок придбаний ОСОБА_2 у ОСОБА_10 Позивач даний факт не заперечила.

З копії державного акту на право приватної власності на землю, виданого попередньому власнику вищевказаного житлового будинку ОСОБА_10 26.01.2001 року, вбачається, що їй на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,85 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських споруд: 0,25 га, та для ведення особистого підсобного господарства: 0,60 га (а. с. 105).

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Положеннями п. б ч. 3 вказаної статті встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21.07.2016 року ОСОБА_4 звернулася до виконкому Трацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області із заявою про те, що ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 самовільно захопили частину її земельної ділянки, яка знаходиться у її приватній власності (а. с. 11).

22.07.2016 року комісія Трацької сільської ради склала акт, про те, що дійсно на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_4, повитягувані межові знаки між земельними ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_10, а також на земельній ділянці ОСОБА_4 вирубано дерева і скошено траву (а. с. 12).

Згідно копії протоколу засідання постійної комісії по земельних відносинах при Трацькій сільській раді від 25.07.2016 року (а. с. 13), ОСОБА_4 рекомендовано звернутися до правоохоронних органів щодо притягнення до відповідальності громадян, які винуваті у порушенні земельного законодавства, а також за притягнення їх до відповідальності за нанесені їй збитки.

Відповідно до копії акту, складеного 03.08.2016 року комісією Трацької сільської ради (а. с. 14), заява ОСОБА_4 розглянута і виявлено, що її право приватної власності на земельну ділянку дійсно порушено.

Факт самовільного зайняття відповідачами частини земельної ділянки ОСОБА_4 підтвердили також допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17, який є головою Трацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області.

За даними листа Трацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 01.12.2016 року №225/022-18 (а. с. 99) ОСОБА_2 не було ніяких перешкод в користуванні земельною ділянкою, не порушувались межові знаки на його земельній ділянці і не було самовільного захоплення його земельної ділянки. А зі сторони ОСОБА_2 було самовільне захоплення земельної ділянки ОСОБА_4, де було порушено ст. 211 п. б і е Земельного кодексу України, про що є складено відповідні акти: 22 липня 2016 року і 03 серпня 2016 року, а також протокол засідання постійної комісії по земельних відносинах при Трацькій сільській раді від 25 липня 2016 року.

За наведених обставин та норм матеріального права колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що відповідачі, повитягувавши забетоновані стовпці (межові знаки), які розмежовували земельні ділянки ОСОБА_4 (АДРЕСА_3) та відповідачів (попередній власник ОСОБА_10 (АДРЕСА_2)), а також вирубавши дерева і скосивши траву на земельній ділянці ОСОБА_4 площею 0,12 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, та переоравши вказану земельну ділянку, чинять перешкоди позивачу в користуванні вказаною земельною ділянкою, у зв'язку з чим є підставним позов ОСОБА_4 про зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою, звільнити незаконно зайняту земельну ділянку, демонтувати встановлену ними огорожу та відновити зруйновані межові знаки.

Доводи апелянта про те, що згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 18.10.2001 року він є власником житлового будинку в АДРЕСА_1, який він придбав у ОСОБА_10, а, відповідно, і власником земельної ділянки, на якій знаходиться вказаний житловий будинок, площею 1,75 га, якою він користується та з 2001 року платить земельний податок, є голослівними, оскільки згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_10 26.01.2001 року, їй у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,85 га. Жодних належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,75 га, яка знаходиться за вищезазначеною адресою, останнім не надано.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що між господарством позивача та його господарством з давніх часів проходила польова дорога шириною 4 метри, яка захоплена позивачем, і що земельна ділянка площею 0,12 га, яка на думку позивача, є ними захопленою, це і є польова дорога до їхніх господарств, а тому жодного захоплення земельної ділянки, яка належить позивачу, не здійснено. Вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять клопотань відповідачів про допит свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в суді першої інстанції.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що позивачем не надано документів на земельну ділянку з кадастровим номером, координатами її земельної ділянки, на ім'я її матері ОСОБА_9 чи ОСОБА_15, на підставі яких позивачем у 2016 році було розроблено документацію на своє ім'я, оскільки спірна земельна ділянка площею 0,4162 га була передана у власність позивача із земель категорії землі сільськогосподарського призначення на підставі рішення Трацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 22.03.2016 року №23-2-2016 Про затвердження проекту із землеустрою (а. с. 44). Більше того, право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку на день вирішення спірних правовідносин ніким не скасовано.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також не спростовують висновки суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_4

Однак, колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині стягнення судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно квитанції №0.0.597456065.1 від 10.08.2016 року позивачем ОСОБА_4 при подачі позовної заяви в суд оплачено 551,20 грн. судового збору, а також згідно квитанції №33.152.1/13434 від 05.09.2016 року - 900 грн. судового збору.

Відповідно до п. 1.2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір в редакції, чинній на дату подання позову, розмір ставки судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становив 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що станом на вересень 2016 року складало 551,20 грн.

При вирішенні питання судових витрат суд вірно дійшов висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача саме такої суми судового, проте не врахував положення ст. 88 ЦПК України щодо пропорційного їх розподілу, а тому неправильно стягнув ці витрати з відповідачів в солідарному порядку.

Таким чином, вказану суму судового збору слід розподілити між відповідачами, стягнувши з них на користь позивача по 137,80 грн. з кожного.

Тому в цій частині рішення суду слід змінити.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 07 грудня 2016 року в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 з кожного по 137 грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

В решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

Васильковський В.М.