Рішення

від 24.04.2017 по справі 904/2538/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.04.17р. Справа № 904/2538/17

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башта Лівобережна" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором на виконання робіт по ремонту ліфтового обладнання № 1 від 04.01.2016 у загальному розмірі 8 289 грн. 50 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 271 від 28.03.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башта Лівобережна" (далі - відповідач) заборгованість за договором на виконання робіт по ремонту ліфтового обладнання № 1 від 04.01.2016 у загальному розмірі 8 289 грн. 50 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 7 245 грн. 00 коп. - основний борг;

- 822 грн. 98 коп. - інфляційні втрати;

- 221 грн. 52 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на виконання робіт по ремонту ліфтового обладнання № 1 від 04.01.2016 в частині повної та своєчасної оплати виконаної позивачем у лютому 2016 року роботи, що була прийнята відповідачем відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт від 01.02.2016, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 7 245 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по грудень 2016 року у сумі 822 грн. 98 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.02.2016 по 06.02.2017 у сумі 221 грн. 52 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 03.04.2017.

У судове засідання 03.04.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 03.04.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав. При цьому, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 03.04.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 24.04.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 23579/17 від 24.04.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 24.04.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 24.04.2017 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.03.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49130, м.Дніпро, проспект Миру, будинок 55, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверти з ухвалами суду від 10.03.2017 та від 03.04.2017 було повернуто 29.03.2017 та 12.04.2017, відповідно, за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Про повернення за закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 10.03.2017 та від 03.04.2017 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 10.03.2017 та від 03.04.2017 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.03.2017 та не отримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою, ухвали надсилались судом завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 24.04.2017 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 04.01.2016 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Башта Лівобережна" (далі - замовник, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - підрядник, позивач) було укладено договір на виконання робіт по ремонту ліфтового обладнання № 1 (далі - договір, а.с.12), відповідно до умов якого підрядник приймає на себе виконання робіт по ремонту ліфтового обладнання за адресою: проспект Миру, 55 в місті Дніпропетровськ, г/п 400 кг, на 16 зупинок з 04.01.2016 по 04.02.2016 (пункт 1.1. договору).

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що договір діє з 04.01.2016 по 31.12.2016.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у пункті 1.2. договору сторони погодили, що сума всіх робіт за договором: 7 245 грн. 00 коп.

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

У пункті 3.2. договору визначено, що факт виконання робіт підтверджується спільним підписанням акту приймання виконаних робіт по КБ2 на протязі 3-х днів з моменту його пред'явлення. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору позивачем були виконані роботи з ремонту ліфтового обладнання за адресою: проспект Миру, 55 в місті Дніпропетровськ, г/п 400 кг, на 16 зупинок на суму 7 245 грн. 00 коп. , що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року від 01.02.2016 форми КБ2в (а.с.15-16).

Судом встановлено, що роботи виконані за актом від 01.02.2016 у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору.

Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 7 245 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт, який підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Слід відзначити, що з вказаного акту вбачається, що він підписаний без заперечень.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Так, у пункті 3.1. договору сторони передбачили, що замовник здійснює 100-відсоткову передоплату перед початком виконання робіт підрядником.

З приводу визначеного в пункті 3.1. договору порядку оплати та фактичних правовідносин сторін, що склалися в процесі виконання спірного договору, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, враховуючи умови пункту 3.1. договору та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що умови укладеного між сторонами договору не містили конкретного строку оплати вже виконаних позивачем робіт , незалежно від того, чи передувало такому виконанню внесення відповідачем передоплати чи ні, а, отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору та приписів статті 530 Цивільного кодексу України, строк виконання замовником зобов'язань з оплати прийнятих відповідачем за актом від 01.02.2016 робіт, пов'язаний з моментом пред'явлення вимоги виконавцем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2014 у справі № 922/2022/14.

Так, позивачем на адресу відповідача 07.04.2017 було направлено претензію, в якій позивач вимагав оплати виконаних за актом від 01.02.2016 робіт на суму 7 245 грн. 00 коп. протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії. Вказана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача та докази її направлення наявні в матеріалах справи.

Однак, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася претензія, не було вручене відповідачу під час доставки 14.04.2017, більше того, в період з 14.04.2017 по 24.04.2017 відповідач так і не забезпечив її отримання на поштовому відділенні. Вказане підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про незабезпечення відповідачем своєчасного отримання кореспонденції за своєю юридичною адресою, який долучений до матеріалів справи позивачем.

Слід зазначити, що в разі якщо відправлення було надіслано за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) і повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що вказане відправлення є врученим адресату.

Так, суд виходить із того, що претензія позивача, надіслана на адресу відповідача 07.04.2017, вважається врученою відповідачу-1 14.04.2017, оскільки саме 14.04.2017 поштове відправлення не було вручено відповідачу під час доставки за його юридичною адресою. Вказане вбачається з витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення за юридичною адресою відповідача.

Доходячи до вказаного висновку, судом враховано також те, що ухвали суду від 10.03.2017 та від 03.04.2017, які направлялися відповідачу протягом розгляду справи судом також були повернуті 29.03.2017 та 12.04.2017, відповідно, за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Про повернення за закінченням терміну зберігання".

Отже, з матеріалів справи вбачається, що як претензія позивача так і ухвали суду не отримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою, більше того, вказані дії відповідача носять систематичний характер.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що строк оплати виконаних позивачем робіт з ремонту ліфтового обладнання за адресою: проспект Миру, 55 в місті Дніпропетровськ, г/п 400 кг, на 16 зупинок на суму 7 245 грн. 00 коп., які були прийняті відповідачем за актом приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року від 01.02.2016 форми КБ2в, настав 21.04.2017.

Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт суду не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості за виконані позивачем роботи на суму 7 245 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 7 245 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 7 245 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по грудень 2016 року у сумі 822 грн. 98 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.02.2016 по 06.02.2017 у сумі 221 грн. 52 коп.

В той же час, як встановлено судом, сума заборгованості у розмірі 7 245 грн. 00 коп. виникла у відповідача лише 22.04.2017, отже, нарахування інфляційних втрат в період з лютого по грудень 2016 року та 3% річних в період прострочення з 01.02.2016 по 06.02.2017 є неправомірним, оскільки прострочення у вказані періоди було відсутнє, а у задоволенні вимог про стягнення 822 грн. 98 коп. інфляційних втрат та 221 грн. 52 коп. - 3% річних слід відмовити.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башта Лівобережна" (49130, м. Дніпро, проспект Миру, будинок 55; ідентифікаційний код 35042589) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 7 245 грн. 00 коп. - основного боргу, 1 398 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко