Ухвала

від 25.04.2017 по справі 810/1493/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1493/16 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вальмар" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

У С Т А Н О В И В:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вальмар" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 84 487,20 грн. та пені у сумі 506,90 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вальмар" (ідентифікаційний код 39690459, місцезнаходження: 08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Леніна, буд. 73-В) зареєстроване в якості юридичної особи 12.03.2015 року (копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 116-121).

Відповідач є працедавцем, який відповідно до вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875-XII зобов`язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У лютому 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Вальмар" подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік форми № 10-ПІ, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2015 році становила 234 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства України встановлена інвалідність (рядок 02) - 4 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875-XII (рядок 03) - 9 осіб.

На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок про незабезпечення Товариством з обмеженою відповідальністю "Вальмар" працевлаштування 5 інвалідів у 2015 році, оскільки на його підприємстві повинно бути створено 9 робочих місць, які призначені для забезпечення працевлаштування інвалідів, проте працює лише 4 особи.

Відтак, позивач вважає, що відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 84487,20 грн., виходячи з розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника на підприємстві у 2015 році та 5 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними (3954000,00 грн.: 234 = 16897,44 грн.; 16897,44 грн. х 5 = 84487,20 грн.).

У зв`язку з порушенням відповідачем терміну сплати вказаних адміністративно-господарських санкцій, позивачем на підставі приписів ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875-XII нараховано пеню у загальному розмірі 506,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме не виконано нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році. У зв'язку з цим позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції і пеню.

Вважаючи, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості трьох робочих місць, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1, 2, 3, 5 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що підприємство повинно вживати всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Так, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкція щодо її заповнення.

Відповідно до п. 1.1 наказу №42, форма N 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи, від 8 і більше осіб.

Згідно з п. 2.1 наказу №42, звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Наказом Міністерства соціальної політики №316 від 31 травня 2013 року затверджено форму звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Відповідно до п. 2.1 наказу №316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Поряд з цим, статтею 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що: 1) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості; 2) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законом покладено обов'язок на підприємства, установи чи організації виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а інваліду надано право на працевлаштування та оплачувану роботу, шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Водночас, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема, статтею 18, не передбачено обов'язку працедавця здійснювати безпосередній пошук інвалідів з метою працевлаштування.

Крім того, держава у відповідності до норм законів "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про зайнятість населення" гарантує особі право, а не обов'язок праці, при цьому гарантії у реалізації зазначеного права забезпечуються особам-інвалідам, які не досягли пенсійного віку, відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

Таким чином, статус інваліда та безробітного забезпечує реалізацію державних гарантій та права особи на працю, а тому механізм працевлаштування інвалідів кореспондує з обов'язком працедавця згідно з положенням статті 18 та частині 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідно до якого, працевлаштування реалізується шляхом безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій, або до державної служби зайнятості. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що законом не передбачено обов'язку працедавця шукати працездатних осіб-інвалідів з метою їх працевлаштування.

Як убачається із матеріалів справи, відповідачем разом з запереченнями на позовну заяву (відзив на позовну заяву) було надано до суду першої інстанції, належним чином засвідчені копії наказів про прийняття на роботу інвалідів, довідок МСЕК, звітності про попит на робочу силу (вакансії) за встановленою формою (за формою 3-ПН), поданої до Ірпінського міського центру зайнятості 16.06.2015 року, 22.07.2015 року, 18.08.2015 року, 31.08.2015 року, 11.09.2015 року, 23.09.2015 року, 12.10.2015 року, 23.10.2015 року, 13.11.2015 року, 25.11.2015 року, 11.12.2015 року, 28.12.2015 року та до Харківського обласного центру зайнятості 19.08.2015 року, 31.08.2015 року, 17.09.2015 року, 25.09.2015 року, 15.10.2015 року, 25.10.2015 року, 13.11.2015 року, 25.11.2015 року, 11.12.2015 року , 29.12.2015 року, листів - звернень до Харківського обласного центру зайнятості від 26.11.2015 року № 22 і 28.12.2015 року № 25, а також копії періодичних видань із оголошеннями про наявність на підприємстві вакансій для інвалідів.

Разом з тим, відповідач одночасно з інформуванням державної служби зайнятості про наявність вільних вакансій розміщував оголошення в місцевих засобах масової інформації про працевлаштування інвалідів.

Згідно з даними податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за I - IV квартали 2015 року та табелів обліку робочого часу підприємства за березень - травень 2015 року, протягом березня та квітня 2015 року на підприємстві відповідача працювало менше 8 осіб, а відтак за відсутності обов`язкового до виконання нормативу з працевлаштування інвалідів відповідачем не створювались робочі місця для їх працевлаштування та не подавалась звітність про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН за цей період. У травні 2015 року чисельність створених робочих місць на підприємстві значно збільшилась, водночас відповідач самостійно працевлаштував 3-х інвалідів (копії наказів про прийняття на роботу інвалідів та довідок МСЕК (а.с. 125, 127, 128, 130, 131, 133), що відповідає нормативу.

Протягом червня - грудня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Вальмар" у зв`язку зі збільшенням попиту на вакансії до Ірпінського міського центру зайнятості та Харківського обласного центру зайнятості було подано звітність форми 3-ПН з проханням направити на підприємство осіб з обмеженими можливостями.

Таким чином, судом попередньої інстанції вірно встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Вальмар" протягом 2015 року до районного центру зайнятості подавалась звітність форми № 3-ПН з проханням направити на підприємство осіб з обмеженими можливостями. У вказаних звітах підприємством відображено інформацію про характеристики вакантних місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та основні вимоги до претендентів на вакансії. Кожного місяці 2015 року відповідач створював 3 робочі місця для осіб з обмеженими можливостями, за які відповідачу були нараховані адміністративно-господарські санкції та пеня.

Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку підприємства.

Відповідно до Рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 року № 07.2-10/2, при розгляді даної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.

З матеріалів справи слідує, позивачем не надано суду доказів і не доведено у встановленому порядку, що на підприємстві відповідача не були створені робочі місця для інвалідів відповідно до необхідної кількості.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність у діях відповідача вини у вчиненні господарського правопорушення, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Вальмар" виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року.

Відповідно до ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 25 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.