Рішення

від 25.04.2017 по справі 904/3637/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.04.2017 Справа № 904/3637/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН-ОІЛ", с. Борисівка, Приморський район, Запорізька область

до Приватного підприємства "АГРО-ТРЕЙД-КОМПАНІЯ", м. Першотравенкськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у розмірі 93378,43 грн. за договором поставки

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН-ОІЛ" звернулось до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Приватного підприємства "АГРО-ТРЕЙД-КОМПАНІЯ" суму основного боргу у розмірі 76 855,51 грн., пеню - 7 684,82 грн., 3% річних - 1 588,47 грн., інфляційні втрати - 7 249,63 грн. за договором поставки № 03.03/16-15 від 03.03.2016.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

Позивач у судове засідання не з'явився, направив до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Від відповідача конверт з ухвалою повернувся на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслана відповідачу завчасно з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду була надіслана на адресу відповідача та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи не заявлялись.

В судовому засіданні 24.04.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН-ОІЛ" (далі - Позивач, Постачальник) та Приватним підприємством "АГРО-ТРЕЙД-КОМПАНІЯ" (далі - Відповідач, Покупець) укладено договір поставки № 03.03/16-15 (далі - Договір).

Відповідно до умов цього договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти та продукти нафто перероблення (далі за текстом - товар) партіями в асортименті та кількості, згідно видаткових накладних у відповідності до замовлень покупця. Покупець зобов'язується своєчасно проводити оплату за товар та приймати його на умовах, в порядку та в строки передбачені цим договором (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору загальна сума договору складається із вартості всіх партій товару у відповідності до видаткових накладних, що були поставлені за цим договором за період його дії.

Згідно п. 2.3. Договору передача товару постачальником і його приймання покупцем за асортиментом, кількістю і ціною здійснюється на підставі відповідної накладної. Товар відпускається постачальником покупцю лише за наявності у представника покупця належним чином складеної довіреності на одержання товару. Датами поставки товару вважаються дати підписання накладних.

Постачальник зобов'язаний передати покупцю товар в погодженому асортименті, кількості згідно видаткових накладних, з належно оформленими документами на товар та в терміни, які передбачені умовами цього договору (п.п. 4.1., 4.1.1. Договору).

Покупець зобов'язаний своєчасно оплатити товар в розмірах і терміни, встановлені цим договором (п.п. 4.2., 4.2.5. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору ціна товару зазначається в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що оплата за товар здійснюється покупцем на умовах 100% передоплати протягом 3(трьох) календарних днів, з моменту виставлення рахунку, від вартості товару вказаної у виставленому рахунку-фактурі, але не пізніше дня поставки товару. У разі не здійснення покупцем оплати у вказаний строк, рахунок вважається недійсним та постачальник має право відмовитися від поставки товару, без застосування до нього штрафних санкцій, та в односторонньому порядку повернути покупцю сплачену передоплату. Внесення покупцем плати за товар не в повному обсязі дає право постачальникові затримати поставку такого товару до повної його оплати покупцем.

Датою виставлення рахунку-фактури є дата направлення покупцю рахунка-фактури електронною поштою.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, та діє до 31.12.2016 року, але в будь-якому випадку в частині виконання зобов'язання - до повного виконання сторонами (п. 9.1. Договору)

Як зазначив позивач, на виконання умов договору ним поставлено відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними, які підписані повноважними представника сторін та скріплена печатками їх підприємств та виставленими рахунками -фактур (а.с. 34-70).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, в наслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 76 855,51 грн., що і стало причиною спору.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 76 855,51 грн. підтверджується актом звірки, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками їх підприємств (а.с. 71).

На час розгляду справи відповідачем позовні вимоги не спростовані, суму боргу за поставлений товар не сплачено.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 76 855,51 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 7 684,82 грн., 3% річних - 1 588,47 грн. за період з 05.07.2016 по 31.03.2017 та інфляційні втрати - 7 249,63 грн. за період з серпня 2016р. по лютий 2017р.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання стороною обов'язків по цьому договору, вона несе відповідальність у порядку, передбаченому діючим законодавством України та цим договором. Винна сторона зобов'язана відшкодувати збитки, заподіяні другій стороні невиконанням або неналежним виконанням обов'язків.

Відповідно до п.п. 6.2., 6.2.1. Договору покупець за цим договором несе наступну відповідальність: за порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості несплаченої суми за кожен день прострочення. При цьому сторони домовилися пеня стягується за весь час прострочення, тобто пеня стягується з моменту виникнення заборгованості покупця перед постачальником до моменту повного погашення цієї заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У частині четвертій статті 231 ГК України зазначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, зазначені види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними заходами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора.

Крім того, вбачається, що законодавець не забороняє сторонам передбачити в договорі положення щодо сплати штрафу за порушення зобов'язання, як і не прив'язує цей вид неустойки до конкретного виду правовідносин.

Частиною 2 п. 2. ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі .

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позивач має право вимагати від відповідача сплати неустойки, передбаченої умовами договору, розмір якої встановлено сторонами за взаємною згодою.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до частини 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в договорі передбачено стягнення пенні за весь термін прострочення та перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що до стягнення підлягають 7 671,08 грн.

В частині стягнення пені у сумі 13,75. грн. слід відмовити.

Згідно з ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3 % річних за період з 05.07.2016 по 31.03.2017 становлять 1 585,68 грн. та підлягають до стягнення.

В частині стягнення 3 % річних у сумі 2,79 грн. слід відмовити.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з серпня 2016 р. по лютий 2017р. становлять 7 249,63 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В силу вказаної норми обов'язок доведення обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 76 855,51 грн., пеню - 7 671,08 грн., 3% річних - 1 585,68 грн., інфляційних втрат - 7 249,63 грн.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 267 525, 526, 527, 530, Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34,36, 38, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємство АГРО-ТРЕЙД-КОМПАНІЯ (52800, Дніпропетровська область, м. Першотравенськ, вул. Шахтарська, буд. 8, код ЄДРПОУ 36517348) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РЕГІОН-ОІЛ (72151, Запорізька область, Приморський район, с. Борисівка, вул. Нестора Махно, буд. 3, код ЄДРПОУ 37291055) суму основного боргу у розмірі 76 855,51 грн . (сімдесят шість тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять грн. 51 коп.), пеню - 7 671,08 грн . (сім тисяч шістсот сімдесят одна грн. 08 коп.), 3% річних - 1 585,68 грн . (одна тисяча п'ятсот вісімдесят п'ять грн. 68 коп.), інфляційні втрати - 7 249,63 грн . (сім тисяч двісті сорок дев'ять грн. 63 коп.), витрати по сплаті судового збору - 1 599,72 грн. (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять грн. 72 коп.), про що видати наказ.

В іншій частині позовних вимог - відмовити .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 26.04.2017

Суддя ОСОБА_1