Рішення

від 25.04.2017 по справі 904/4017/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.04.2017 Справа № 904/4017/17

За позовом Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Вітовського району, с.Шевченкове, Вітовський район, Миколаївська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ПЛЮС", м.Дніпро

про стягнення основної заборгованості та пені (договір поставки №299/10 від 10.10.2016)

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2 - довіреність № 311 від 12.04.17р.;

від відповідача: представник ОСОБА_3 - довіреність № 208 від 01.12.16р.

СУТЬ СПОРУ:

Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Вітовського району, с.Шевченкове, Вітовський район, Миколаївська область (далі по тексту - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс", м.Дніпро (далі по тексту - відповідач) про стягнення 7980,00грн. основної заборгованості; 131829,60грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

10.10.2016 між сторонами укладено договір поставки №299/10, за умовами якого відповідач приймає на себе зобов'язання передати позивачу у власність товари, а позивач зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар. Товаром за цим договором є бензин.

Позивач отримавши від відповідача рахунок-фактуру від 06.12.2016 №0107/0001471 здійснив платіж у розмірі 7980,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №1914 від 19.12.2016.

Станом на дату подачі позовної заяви відповідач поставку товару не здійснив, скетч-картки не передав, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2017 справу №904/4017/17 передано судді-доповідачу ОСОБА_4.

За результатами розгляду позовної заяви від 27.03.2017 за вих.№276 ухвалою суду від 04.04.2017 порушено провадження по справі та призначено слухання на 25.04.2017.

25.04.2017 отримано відзив відповідача в якому останній визнав факт укладення договору та факт не передачі товару. Відповідач вказав, що строк поставки товару не визначено, отже прострочення відповідача не настало. Розрахунок пені вважає невірним, а вимогу такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи явку представників сторін господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду заяви судом.

Суд оголошував перерву з 12год. 15хв. 25.04.2017 до 12год. 45хв. 25.04.2017.

В судовому засіданні, яке відбулося 25.04.2017 повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі; представник відповідача позовні вимоги не визнав.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 25.04.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2016 між Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Вітовського району (далі по тексту - позивач, покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (далі по тексту - відповідач, постачальник) укладено договір поставки №299/10, за умовами пункту 1.1 якого відповідач приймає на себе зобов'язання передати позивачу у власність товар, а позивач зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар. Пунктом 1.2 договору визначено, що товаром є бензин.

Пунктом 3.2 договору визначено, що загальна сума договору складає 24600 тис.грн., у тому числі ПДВ.

Пунктом 4.1 договору визначено умови оплати, а саме оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку та накладних на товар. Ціна одного літру товару вказується в рахунку та накладній і дійсна протягом дня їх виписки.

Пунктом 4.3 договору визначено, що при ненадходженні оплати у термін, вказаний в пункті 4.1 договору, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця або здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідної видаткової накладної. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця, а договір з такої дати вважається розірваним.

Пунктом 10.1 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони).

Пунктом 10.2 договору визначено, що даний договір діє до 31.12.2016.

Відповідач виставив рахунок-фактуру №0107/0001471 від 06.12.2016р. на суму 7980,00грн. в якому визначено кількість та вартість бензину А-92 Energy.

Позивач рахунок-фактуру №0107/0001471 від 06.12.2016р. отримав 08.12.2016, що вбачається із штампу позивача вхідної кореспонденції останнього.

Платіжним дорученням №1914 від 19.12.2016 на суму 7980грн. позивач перерахував відповідачу суму попередньої оплати в розмірі 7980,00грн. за вказаний товар.

01.02.2017 позивачем на адресу відповідача направлено претензії за вих.№107 від 01.02.2017 з вимогою здійснити поставку товару. Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача є фіскальний чек від 01.02.2017.

Відповідачем претензію залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо основної заборгованості.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити бензин відповідає обов'язок покупця оплатити його вартість.

Позивач свій обов'язок з оплати бензину виконав, грошові кошти у розмірі 7890,00грн. на користь відповідача перерахував, що підтверджується платіжним дорученням №1914 від 19.12.2016 на суму 7980,00грн.

Частиною першою статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору господарський суд встановив, що строк поставки товару не визначений.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи факт перерахування покупцем суми попередньої оплати за бензин, у нього виникло право вимагати від відповідача здійснити поставку товару, а у відповідача - відповідний обов'язок поставити товар.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач долучив до позовної заяви лист від 21.12.2016 №1067 в якому просив відповідача видати довірчі документи, однак докази його направлення відповідачу або отримання останнім суду не надав. Отже, господарський суд не бере даний лист до уваги.

Позивач звертався до відповідача з вимогою поставити товар або повернути кошти у сумі 7980,00грн. і листом від 31.01.2017 №93. В якості доказу направлення на адресу відповідача листа від 31.01.2017 №93 надано фіскальний чек від 01.02.2017 №5694 та поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Лист від 31.01.2017 №93 відповідач одержав 08.02.2017, що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень. Отже, обов'язок з поставки товару або повернення грошових коштів у розмірі 7980,00грн. повинен бути виконаним в строк до 16.02.2017.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи, що доказів поставки товару або повернення грошових коштів відповідач не надав господарський суд вимогу про стягнення з відповідача 7980,00грн. визнає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо пені.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Пунктом 7.2 договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.

Прострочення відповідача виникло з 16.02.2017. Позивач нарахував пеню з грудня 2016 року по 17.02.2017. Отже, правомірним періодом для нарахування пені є з 16.02.2017 по 17.02.2017. Господарський суд здійснив власне перерахування пені.

Вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 12,24грн.

Щодо розподілу судових витрат.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 119,96грн. , з урахуванням того, що 5,72% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 662, 663, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (49051, м.Дніпро, пр.Слобожанський, 40-А; ідентифікаційний код 39726851) на користь Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Вітовського району (57263, Миколаївська область, Вітовський район, с.Шевченкове, вул.Шевченка, 40 офіс 1; ідентифікаційний код 36896184) 7980,00грн. (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят грн. 00 коп.) основної заборгованості; 12,24грн. (дванадцять грн. 24 коп.) пені; 119,96грн. (сто дев'ятнадцять грн. 96 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

26.04.2017

Суддя ОСОБА_4