Рішення

від 24.04.2017 по справі 910/3508/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2017Справа №910/3508/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Атма

До Товариства з обмеженою відповідальністю Вайтекс

Про стягнення 2 737,81 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Рій О.В.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Атма (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вайтекс (далі - відповідач) про стягнення 4 737,81 грн., з яких: 4 011,12 грн. - основного боргу, 221,62 грн. - пені, 401,11 грн. - штрафу, 80,22 грн. - інфляційних втрат, 23,74 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.17. порушено провадження у справі № 910/3508/17 та призначено її до розгляду на 11.04.17.

За результатами судового засідання 11.04.17. розгляд справи було відкладено на 24.04.17., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 24.04.17. позивачем на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю Атма просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 737,81 грн., з яких: 2 011,12 грн. - основного боргу, 221,62 грн. - пені, 401,11 грн. - штрафу, 80,22 грн. - інфляційних втрат, 23,74 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

В судовому засіданні 24.04.17. позивачем підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення.

Відповідач в судове засідання 24.04.17. повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/3508/17.

В судовому засіданні 24.04.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

08.04.16. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір поставки товару № 88/6ПО (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується поставити на умовах Договору, а Покупець прийняти і оплатити санітарно-гігієнічне та професійне прибиральне обладнання (далі - Товар) в кількості, асортименті та в строки обумовлені сторонами в Договорі, специфікаціях, рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною Договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з дня його підписання і діє до 31.12.17., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У тому випадку, якщо сторони у термін не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення терміну дії Договору, не повідомлять один одного про бажання внести зміни або розірвати Договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік на тих же умовах. Сторони погодили, що така кількість пролонгацій необмежена.

Доставка Товару провадиться на умовах зазначених в специфікаціях, відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС-2010 (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору Постачальник зобов'язаний надати Покупцю на кожну партію відвантаженого товару: накладну (товарно-транспортна) на відпуск Товару, податкову накладну в електронному вигляді, зареєстровану у точній відповідності до встановлених законодавством вимог, а також інші документи, обов'язковість надання яких встановлена чинним законодавством України.

Згідно з п. 4.1 Договору ціна Товару погоджується між сторонами на кожну партію товару і визначається в специфікаціях, рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що загальна сума Договору складається із сум специфікацій (рахунків-фактур, видаткових накладних).

Право власності на Товар від Постачальника переходить до Покупця з моменту передачі Товару на склад Покупця та оформлення видаткової накладної (п. 4.6 Договору).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 4 011,12 грн. за видатковою накладною № АА-0015769 від 13.12.16., підписаною сторонами та скріпленою їх печатками.

Відповідна податкова накладна наявна в матеріалах справи.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки Товару відповідачу докази, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання Товару відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з передання Товару на суму 4 011,12 грн.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлена позивачем видаткова накладна є належним доказом передачі Товару відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки Товару на суму 4 011,12 грн. в межах Договору здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п. 4.3 Договору сторони погодили, що оплата отриманого Товару проводиться протягом п'яти календарних днів з моменту отримання Товару Покупцем та поточний рахунок Постачальника.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного Договору, та враховуючи дату поставки партії Товару за представленою до матеріалів справи видатковою накладною, суд дійшов висновку, що строк оплати Товару на суму 4 011,12 грн. настав 18.12.16.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, Товар, отриманий на підставі Договору, видаткової накладної № АА-0015769 від 13.12.16., оплачено було лише частково на суму 2 000,00 грн., в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 2 011,12 грн., що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 2 011,12 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 221,62 грн. пені, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 5.3 Договору в разі порушення Покупцем умов, передбачених п. 4.3 Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Судом здійснено перерахунок пені з врахуванням вказаного та встановлено, що її розмір становить 221,62 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 80,22 грн. - інфляційних втрат, 23,74 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок та встановлено, що розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 23,74 грн., розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 80,22 грн., що відповідає наданому позивачем розрахунку.

Щодо вимог позивача про стягнення 401,11 грн. - штрафу, суд відзначає викладене далі.

В пункті 5.4 Договору сторони погодили, що в разі, якщо Покупець прострочить виконання зобов'язань з оплати Товару на строк понад 10 робочих днів, Покупець зобов'язаний відшкодувати Постачальнику на його вимогу понад пеню, передбачену п. 5.3 Договору, штраф за завдані таким простроченням збитки, розмір якого складає 10% від простроченої суми.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначалося вище, відповідач понад 10 робочих днів порушив строки оплати, встановлені Договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що він є вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 401, 11 грн. штрафу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вайтекс (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, б. 26, офіс 62; ідентифікаційний код 37240854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атма (02068, м. Київ, вул. Вербицького, 1; ідентифікаційний код 31287090) 2 011 (дві тисячі одинадцять) грн. 12 коп. - основного боргу, 221 (двісті двадцять одну) грн. 62 коп. - пені, 401 (чотириста одну) грн. 11 коп. - штрафу, 80 (вісімдесят) грн. 22 коп. - інфляційних втрат, 23 (двадцять три) грн. 74 коп. - 3% річних, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.04.17.

Суддя Т.М. Ващенко