Рішення

від 24.04.2017 по справі 910/2668/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.04.2017Справа №910/2668/17 За позовом Фермерського господарства «ЦІП» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінрайд» Про стягнення 95  597,53  грн.                                                                                                                Суддя  Ващенко Т.М.                                                                                                                                                   Представники сторін: Від позивача: не з'явився Від відповідача: не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Фермерське господарство «ЦІП» (далі – позивач)  звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінрайд» (далі – відповідач) про стягнення 92  503,50 грн., з яких: 83  566,64 грн. попередньої оплати за непоставлений відповідачем позивачу товар, 6  667,02 грн. пені, 2  269,84 грн. інфляційних втрат. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.17. порушено провадження у справі № 910/2668/17 та призначено її до розгляду на 06.03.17. За результатами судового засідання 06.03.17. розгляд справи було відкладено на 11.04.17., про що судом було прийнято відповідну ухвалу. 03.04.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано «доповнення до позовної заяви», які судом розцінено як заяву про збільшення розміру позовних вимог, та відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 83  566,64 грн. попередньої оплати за непоставлений відповідачем позивачу товар, 7949,08 грн. пені, 4081,81 грн. інфляційних втрат. Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог було прийнято судом, з огляду на що має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.17. розгляд справи було відкладено на 24.04.17. Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.17. було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів. Позивач в судове засідання 24.04.17. не з'явився, проте. 19.04.17. через відділ діловодства суду подав заяву про розгляд справи без його участі Відповідач в судове засідання 24.04.17. втретє не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”). Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи. За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/2668/17. В судовому засіданні 24.04.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: За твердженням позивача, між сторонами 25.10.16. було укладено Договір купівлі-продажу № 0000444/1, який був відповідачем направлений позивачу електронною поштою з підписом керівника та печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінрайд». Вказаний Договір № 0000444/1 від 25.10.16. було отримано позивачем, електронною пошто, підписано та направлено відповідачу. З огляду на вказане, оригінал вказаного Договору позивач надати суду позбавлений можливості з вказаних обставин. При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Згідно з приписами статті 34 ГПК України  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.   Відповідно до стаття 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади, якщо вона є посадовою особою, та з прикладенням печатки, за її наявності. Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.03 №55, "ДСТУ 4163-2003" "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Згідно з п 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.11. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу. У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України. (Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 17.07.14. у справі № 910/21639/15). У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12. № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Подання сторонами доказів необхідне для безпосереднього сповіщення останніми про знані їм відомості та докази у справі, з'ясування наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги в їх сукупності, вирішення інших питань. Згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. При цьому судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.). Втім, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів для встановлення того, чи мали місце обставини, на які посилається позивач, а саме, наявності укладеного між сторонами Договору № 0000444/1 від 25.10.16., умови якого потребують дослідження під час вирішення даного спору. Разом з тим, судом встановлено, що відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 0001290 від 25.10.16. щодо товару: Діамофоска NPK 10:26:26 «Росія, ФоєАгро-Череповец» мішок 50 кг у кількості 20 т, вартістю 181  666,60 грн. без ПДВ та 217  999,92 грн. з ПДВ. 26.10.16. на підставі платіжного доручення № 223 позивач перерахував відповідачу 100 000,00 грн. та 28.10.16. на підставі платіжного доручення № 226 позивач перерахував позивачу 81  666,60 грн. з призначенням платежу «за діамофосу згідно рахунку № 0001290 від 25.10.16р….». 04.11.16. відповідачем було поставлено позивачу товар на суму 98  099,96 грн. В зв'язку з тим, що решту товару відповідачем поставлено не було, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, контррозрахунок ціни позову не надав. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін. Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України). За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України). У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Оскільки рахунок-фактура, направлений відповідачем позивачу містив найменування товару, його кількість та ціну, та враховуючи здійснення попередньої оплати такого рахунку, та частково здійснену відповідачем поставку, слід дійти висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору. Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Також, відповідно до ч. 2. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого товару на суму 83  566,64 грн., а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним товару на загальну суму 83  566,64 грн. згідно з умовами укладеного між ними правочину поставки та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює зобов'язальні відносини. Також, відповідачем не доведено існування обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні відповідного зобов'язання, як то форс-мажорних обставин, що завадили здійснити поставку товару (надзвичайної і непереборної за наявних умов сили, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, аварія), що призводять до порушення умов укладених контрактів. Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з поставки продукції, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі в частині стягнення 83  566,64 грн. попередньої оплати за товар. Щодо вимог позивача про стягнення 7949,08 грн. пені, суд відзначає наступне. Так, частина 3  статті 549 ЦК України  встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов‘язання може забезпечуватися зокрема неустойкою. При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов‘язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі. Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Разом з тим, судом встановлено, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб, умовами якого сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов правочину в частині не поставки оплачених товарів. Отже, вимоги про стягнення з відповідача 7949,08 грн. пені задоволенню не підлягають. Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 4081,81 грн. інфляційних втрат. Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.). Під час розгляду даної справи судом встановлено, що відсутні докази направлення відповідачу лита № 5 від 17.11.16. з вимогою повернути передплату за непоставлений товар. За твердженням самого позивача, такий лист було направлено електронною поштою. Оскільки вимога відповідачу позивачем не направлялась, то прострочення не настало. В той же час судом враховано, що подання кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України (ст. 530 ЦК України) (п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»). З огляду на вказане, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають. Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінрайд» (03044, м. Київ, вул. Васильківська, 34, офіс 2; ідентифікаційний код 40076651) на користь Фермерського господарства «ЦІП» (39421, Полтавська область, Машівський район, с. Сахнівщина, вул. Жовтнева, 52; ідентифікаційний код 34087765) 83  566 (вісімдесят три тисячі п'ятсот шістдесят шість) грн. 64 коп. суми попередньої оплати за товар, 1  398 (одну тисячу триста дев'яносто вісім) грн. 64 коп.  судового збору. 3. В іншій частині в позові відмовити. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 26.04.17. Суддя                                                                                                                           Т.М. Ващенко