Постанова

від 24.04.2017 по справі 813/1404/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2017 року справа № 813/1404/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Новак Л.М.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1М

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляція" до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень -

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляція" (далі - позивач, ТзОВ "Львівська ізоляція") до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Галицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.12.2016 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Галицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ ОСОБА_2 груп за період з 01.01.2016 по 30.06.2016, за наслідком якої складено акт № 4503/13-04-14-02/22360905 від 18.11.2016, згідно висновків якого, встановлено порушення: п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 198.1,п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 549,00 грн та заниження податку на додану вартість на загальну суму 5010, 00 грн. За результатами даної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 06 грудня 2016 року. Позивач не погоджується з висновками, що містяться в акті перевірки, вважає податкові повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягають скасуванню. На думку позивача, твердження контролюючого органу про фіктивність господарських операцій між ТзОВ "Львівська ізоляція" та ТзОВ ОСОБА_2 груп , спростовуються документами первинного бухгалтерського обліку, які надавались під час податкової перевірки. Окремо позивачем наголошено, що вирок Сихівського районного суду міста Львова у справі № 464/5323/16-к, на який посилається відповідач, як на доказ, що підтверджує фіктивність операцій між ТзОВ "Львівська ізоляція" та ТзОВ ОСОБА_2 груп , таким не є, оскільки факт постановлення вироку в кримінальному провадженні не є підставою для визнання господарських операцій безтоварними.

Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що ТзОВ Львівська ізоляція мало фінансово - господарські взаємовідносини з ТзОВ „ОСОБА_2 груп" на підставі договору поставки від 08.02.2016 № 16/0802. На виконання умов даного договору складено податкову, видаткову накладну, рахунок фактуру та платіжне доручення. Однак, до перевірки не надано товарно - транспортні накладні від замовників автотранспорту постачальників ТМЦ з відмітками про місце навантаження та розвантаження ТМЦ, передачу та отримання ТМЦ у контрагентів-постачальників та інші документи, що свідчать про транспортування ТМЦ. Крім того відповідач зазначив, що вироком Сихівського районного суду м. Львова від 18.07.2016 по справі № 464/5323/16-к ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст.205 Кримінального кодексу України та зазначено, що обвинувачений ОСОБА_3, в період січень-березень 2016 року, діючи умисно, здійснив придбання ТзОВ „ОСОБА_2 груп", з метою прикриття незаконної діяльності та використання зазначеного суб'єкта господарювання для створення видимості фінансово- господарської діяльності, незаконного обернення безготівкових коштів в готівкові, здійснення документального оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт), вчинив співучасть з невстановленими слідством особами у фіктивному підприємництві. З огляду на викладене, відповідач зазначив, що аргументи наведені в позовній заяві, не спростовують зафіксовані порушення в акті перевірки та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов. На думку відповідача, оскаржувані рішення прийняті на підставі чинного законодавства, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилається як на підставу своїх вимог та заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі правовідносини.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляція" зареєстроване, як юридична особа з 03.12.1996 № 1 415 120 0000 013837, місцезнаходження юридичної особи: вул. Пимоненка, 3, м. Львів, 79035, ідентифікаційний код юридичної особи: 22360905.

Галицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області провела позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ Львівська ізоляція з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ ОСОБА_2 груп (код ЄДРПОУ 39477785) за період з 01.01.2016 по 30.06.2016.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 18.11.2016 №4503/13-04-14-02/22360905 (арк. 38-57), у якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну 549, 00 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 5010, 00 грн.

На підставі висновку даного акту Галицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 06 грудня 2016 року:

- № НОМЕР_1, якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 823, 00 грн, з яких: 549, 00 грн. за податковим зобов'язанням та 274, 00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. (арк. 11);

- № НОМЕР_2, якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 7515, 00 грн, з яких: 5010, 00 грн. за податковим зобов'язанням та 2505, 00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. (арк. 12).

ТзОВ "Львівська ізоляція" не погоджуючись з висновками викладеними у акті ід 18.11.2016 №4503/13-04-14-02/22360905 подало 24.11.2016 до Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області заперечення № 1818-11/16 на акт. (арк. 58-61).

05 грудня 2016 року заступник начальника Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області ОСОБА_4 за наслідками розгляду заперечень на акт від 18.11.2016 №4503/13-04-14-02/22360905 надав відповідь № 15568/13-04-14-02, про те, що аргументи наведені у запереченні на акт № 1818-11/16 від 24.11.2016 не спростовують фактів порушень вказаних в акті. (арк. 62).

16 грудня 2016 року позивач звернувся із скаргою № 1948-12/16 до Головного управління ДФС у Львівській області про перегляд податкових повідомлень-рішень Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 06.12.2016 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Перший заступник начальника Головного управління ДФС у Львівській області ОСОБА_5 03.02.2017 року виніс рішення № 361/10/13-01-10-01-05 про результати розгляду скарги № 1948-12/16 від 16.12.2016, яким податкові повідомлення-рішення від 06.12.2016 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 залишив без змін, а скаргу без задоволення. Крім того у даному рішенні позивачу роз'яснено, що вразі незгоди ТзОВ "Львівська ізоляція" з рішенням Головного управління ДФС у Львівській області, прийнятим за розглядом скарги, дане рішення та податкові повідомлення-рішення Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 06.12.2016 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, можуть бути оскаржені до Державної фіскальної служби України або до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

17 лютого 2017 ТзОВ "Львівська ізоляція" звернулася до Державної фіскальної служби України із скаргою № 323-02/17 про перегляд податкових повідомлень-рішень Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 06.12.2016 № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2.

Головою Державної фіскальної служби України ОСОБА_6 02.03.2017 винесено рішення № 4365/6199-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги № 323-02/17 від 17.02.2017, яким податкові повідомлення-рішення від 06.12.2016 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 залишив без змін, а скаргу без задоволення. Посилаючись на пункт 56.10, підпункту 56.17 та пункт 56.18 Податкового кодексу України, роз'яснено позивачу, що рішення Державної фіскальної служби України, прийняте за розглядом скарги, та податкові повідомлення-рішення Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 06.12.2016 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, не підлягають адміністративному оскарженню, але з урахуванням строків давності можуть бути оскарженні до суду в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, вважаючи їх протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України ( далі - ПК України) передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу..

Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1. статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1. статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно підпункту 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відтак, згідно вимог ПК України, який регулює, зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, в розумінні статті 1 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства(ст. 1 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої-другої статті 9 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 лютого 2016 року між ТзОВ "Львівська ізоляція" та ТзОВ ОСОБА_2 груп укладено договір поставки, відповідно до якого продавець продає (постачає), а Покупець купує Продукцію, продукцію в асортименті на умовах передбачених цим Договором. (пункт 1.1. Договору).

10 лютого 2016 року ТзОВ ОСОБА_2 груп здійснило ТзОВ "Львівська ізоляція" поставку обладнання (лебідку - Рrovantage 4500 та міст вимірювання електричного опору постійної напруги МД-6) на загальну суму 30060,00 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № РН-000053 від 10.02.2016.

Обладнання поставлене ТзОВ ОСОБА_2 груп розміщене у випробувальній лабораторії ТзОВ "Львівська ізоляція" та поставлене на облік: лебідка - як матеріальний актив, що підтверджується карткою рахунку 201 за 1 півріччя 2016 року; міст - як інший необоротний матеріальний актив, що підтверджується карткою рахунку 1531 за 1 півріччя 2016 р. (арк. 18-19).

19.02.2016 здійснено оплату в повному обсязі за товар, що підтверджується банківською випискою.

Придбаний позивачем міст вимірювання електричного опору постійної напруги МД-6 продано ТзОВ ВКФ ЛІЗО . Перед продажем міст з іншого необоротного матеріального активу переведено в необоротний актив, утримуваний для продажу, що підтверджується карткою рахунку 286 за 1 півріччя 2016 р. Лебідка, як матеріальний актив, була реалізована ТзОВ ВКФ ЛІЗО , що підтверджується видатковою накладною № РН-0001977 від 29 липня 2016 року та відображено у картці рахунку 201 за 2 півріччя 2016 року, копії даних документів містяться в матеріалах справи. (арк. 30-31).

На підтвердження реальності здійснення ТзОВ "Львівська ізоляція" господарських операцій в придбання та продажу обладнання позивач звернувся до ТзОВ ВКФ ЛІЗО з листом від 21.11.2016р. № 1794-11/16, у якому просив надати відомості про зазначений товар. 23.11.2016 надійшла відповідь № 40-11/16, в якій зазначено, що обладнання придбане відповідно до видаткової накладної № ЛHA-000824 від 15 квітня 2016 pоку знаходиться у випробувальній лабораторії ТзОВ ВКФ ЛІЗО .

У судовому засіданні 24 квітня 2017 року, відповідно до статті 65 Кодексу адміністративного судочинства України в якості свідка допитаний ОСОБА_7 директор ТзОВ "Львівська ізоляція". ОСОБА_7 під присягою говорити правду зазначив, що він працює директором ТзОВ "Львівська ізоляція" понад 20-цять років та на підприємстві працює 42 працівники, підприємство сплачує усі передбаченні чинним законодавством податки, тому вважає, що контролюючий орган прийшов до хибного висновку щодо нереальності здійснення господарських операцій з ТзОВ ОСОБА_2 груп . Договірні відносини з контрагентом ТзОВ ОСОБА_2 груп є реальними, підтверджуютяся договором поставки та продукція куплена та поставлена, накладні та договір поставки підписані ним особисто.

Позивач на спростування висновків контролюючого органу надав суду ряд документів, що підтверджують здійснення господарських взаємовідносин із ТзОВ ОСОБА_2 груп , а саме:

- копію договору поставки від 08.02.2016 № 16/0802(арк. 13-14);

- розрахунок-фактура № СФ-0000048 від 10.02.2016 (арк. 14);

- видаткова накладна № РН-000053 від 10.02.2016 на суму 30060, 00 грн(арк. 15);

- прибуткові накладні № ПН-0000131, № ПН-0000132 від 10.02.2016 (арк. 16-17);

- податкову накладну № 53 від 10.02.2016 (арк. 21).

Разом з тим, зі змісту акту перевірки від 18.11.2016 №4503/13-04-14-02/22360905 вбачається, що ці первинні документи надавались товариством під час перевірки, проте не визнані контролюючим органом як такі, що мають силу первинних документів, оскільки фактичного здійснення господарської операції не було, оскільки усі документи підписані директором ТзОВ ОСОБА_2 груп ОСОБА_3, що визнаний виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст.205 Кримінального кодексу України, що підтверджено вироком Сихівського районного суду міста Львова від 18.07.2016 у справі № 464/5323/16-к.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26.01.2016 у справі №2а-15327/12/2670 (ЄРДСР №55953481), первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування на їхній підставі валових витрат є безпідставними.

Правова позиція колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України викладена у постанові №826/11082/14 від 29.03.2017, що діяльність ТзОВ Торенія мала ознаки фіктивного підприємництва, а видані ним первинні документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, однаковою мірою стосується фінансово-господарських взаємин ТзОВ Торенія з ТзОВ ТМ Гранд Галерея , позаяк не може бути такого, що протягом одного й того самого проміжку часу один і той самий контрагент, який має ознаки фіктивності, в одних господарських операціях фігурує як несправжній суб'єкт господарювання, а в інших, зокрема у відносинах з ТзОВ ТМ Гранд Галерея , як справжній.

Як встановлено, вироком Сихівського районного суду міста Львова 18.07.2016 у справі № 464/5323/16-к посадову особу ТзОВ ОСОБА_2 груп , а саме директора ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.

Зокрема, вироком встановлено, що єдиним працівником ТзОВ ОСОБА_2 груп (в період з лютого по березень 2016 року) був ОСОБА_3, який з метою прикриття незаконної діяльності та використання зазначеного суб'єкта господарювання для створення видимості фінансово-господарської діяльності, незаконного обернення безготівкових коштів в готівкові, здійснення документального оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт), вчинив співучасть з невстановленими слідством особами у фіктивному підприємництві.

Суд погоджується, з висновком податкового органу, що первинні документи, виписані особою, яка визнала свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не можуть вважатися належно оформленими документами фінансової звітності, які надають право на формування податкового кредиту та віднесення сум за господарськими операціями до валових витрат.

Суд наголошує, що виписані невстановленими особами від імені контрагенту податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

За таких обставин із урахуванням правових позицій Верховного Суду України, документи підписані від імені ТзОВ ОСОБА_2 груп не встановленою особою не можуть слугувати належними та допустимими підставами для формування показників податкового обліку ТзОВ "Львівська ізоляція".

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність реального характеру господарських відносин між ТзОВ "Львівська ізоляція" та ТзОВ ОСОБА_2 груп , а відтак висновки контролюючого органу є правомірними та відповідають дійсним обставинам справи.

У відповідності до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що податковим органом доведено факт правомірності прийняття оскаржуваних рішень, а відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до статті 94 КАС України, особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

Постановив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.04.2017 року.

Суддя Р.М. Брильовський