Постанова

від 21.04.2017 по справі 826/1166/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 квітня 2017 року № 826/1166/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТК Промтехсервіс до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю ТК Промтехсервіс (далі - позивач, ТОВ ТК Промтехсервіс ) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.11.2015 №0001692202 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 39 592,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки вони не відображають фактичні обставини та не відповідають податковому законодавству, виявлені порушення вимог податкового законодавства не узгоджуються з фактично проведеними та облікованими господарським операціями, є надуманими, не підтвердженими документально, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі таких висновків, є протиправним та підлягає скасуванню.

На думку позивача, твердження податкового органу щодо непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарську операцію відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за перевіряємий період.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав, письмових заперечень чи пояснень по суті позовних вимог не надав.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ТОВ ТК Промтехсервіс зареєстроване Головним управлінням юстиції у м. Києві 18.05.2011 за № 10721020000026378. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 37675491.

Підприємство взяте на податковий облік в органах державної податкової служби 19.05.2011 за № 11912 та зареєстрований платником ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 16.09.2011 № 200001427, виданого ДПІ Святошинському районі м. Києва, індивідуальний податковий номер 376754926576.

В період з 31.07.2015 по 06.08.2015 посадовими особами ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ТК Промтехсервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Київ Альянс Груп (код ЄДРПОУ 39489429) за квітень 2015 року.

За результатами проведення перевірки складено акт від 13.08.2015 № 329/26-57-22-02-10/37675491, яким зафіксовані порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 п.201.10 п.201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2015 року на суму 31 674,00 грн.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.09.2015 №0003322202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 47 511,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 31 674,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 15 837,00 грн.

Позивачем вказане рішення оскаржувалось в порядку адміністративного оскарження.

Рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 05.11.2015 №16768/10/26-15-10-05-35 про результати розгляду первинної скарги скасовано зазначене податкове повідомлення-рішення від 01.09.2015 №0003322202 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 7918,50 грн., в іншій частині - залишене без змін.

На підставі рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05.11.2015 №16768/10/26-15-10-05-35 та акту від 13.08.2015 № 329/26-57-22-02-10/37675491 відповідачем винесено нове податкове повідомлення-рішення від 13.11.2015 №0001692202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 39 592,50 грн., в тому числі, за основним платежем - 31 674,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 7918,50 грн.

Позивач, вважаючи, що факти, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності, а податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням вимог податкового законодавства, є незаконним, звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

В силу пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Крім того, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

При цьому, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товарів чи послуг, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного здійснення оплачених товарів, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цих товарів.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з акту, перевіркою повноти визначення податкового кредиту при взаємовідносинах з ТОВ Київ Альянс Груп (код ЄДРПОУ 39489429) встановлено його завищення на загальну суму 31 674,00 грн., у тому числі, за квітень 2015 року у розмірі 31 674,00 грн.

Судом встановлено, що у квітні 2015 року позивач мав господарські операції з ТОВ Київ Альянс Груп (код ЄДРПОУ 39489429).

Так, між ТОВ Київ Альянс Груп (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір поставки (купівлі-продажу) від 22.04.2015 №22, згідно умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити покупцю автозапчастини в асортименті, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплатити товар.

Згідно пунктів 1.2, 1.3 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями. Під окремою партією товару сторони розуміють асортимент і кількість товару, яка поставлена постачальником по одній видатковій накладній і оплачена покупцем по одному рахунку-фактурі.

Відповідно до пункту 2.1 Договору ціна товару встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що 100% оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 90 календарних днів з моменту поставки товару.

Так, на виконання умов договору купівлі-продажу ТОВ Київ Альянс Груп поставив на адресу позивача автозапчастини: захист боковий U0740, коронка К80 220-9081, стопор САТ К90 220-9090, піка тупа посилена 263-3851, коронка 843149200 МА500Е1, про що свідчить копія видаткової накладної від 30.04.2015 №84 на загальну суму 190 045,27 грн., в тому числі сума ПДВ - 31 674,21 грн.

Доставка товару здійснювалась автомобільним перевізником, що підтверджується копією наявної у матеріалах справи товарно-транспортної накладної від 30.04.2015 №84.

На підставі поставленого товару ТОВ Київ Альянс Груп виписано позивачу податкову накладну від 30.04.2015 №84 на загальну суму 190 045,27 грн., в тому числі сума ПДВ - 31 674,21 грн.

Оплата за поставлений товар здійснювалась позивачем в порядку безготівкового розрахунку на поточний рахунок на підставі видаткової накладної, що підтверджується виставленим рахунком-фактурою від 30.04.2015 №84 та банківськими виписками по особовому рахунку від 14.05.2015 та від 18.09.2015.

Суму податку на додану вартість за податковою накладною від 30.04.2015 №84 позивачем включено до податкового кредиту за період квітень 2015 року та відображено у податковій декларації з ПДВ.

Окрім того, в підтвердження подальшого руху отриманого товару (захист боковий U0740, коронка К80 220-9081, стопор САТ К90 220-9090, піка тупа посилена 263-3851, коронка 843149200 МА500Е1) з метою його використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач надав копії договорів поставки, укладених з кінцевими споживачами ТОВ Єристівський ГЗК від 22.12.2014 №742/50110, Представництвом Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А. від 25.12.2014 №3.

Відповідно до умов цих Договорів позивач зобов'язувався поставити та передати у визначені строки Покупцеві товар, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах та в строки, передбачені Договором.

В підтвердження виконання умов договору від 22.12.2014 №742/50110, укладеного з ТОВ Єристівський ГЗК , ТОВ ТК Промтехсервіс надало копії видаткових накладних від 13.05.2015 №РН-0000679, від 23.06.2015 №РН-0001037, податкових накладних від 13.05.2015 №62, від 23.06.2015 №217, рахунків-фактури від 12.05.2015 №1965, від 22.06.2015 №2853, довіреностей на отримання товару від 13.05.2015 №3489, від 23.06.2015 №3663, товарно-транспортних накладних від 13.05.2015 №679-680, від 23.06.2015 №1037/1038/1039/1041/1042, виписок з банку від 07.07.2015.

В підтвердження виконання умов договору від 25.12.2014 №3, укладеного з Представництвом Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А. , ТОВ ТК Промтехсервіс надало копії видаткової накладної від 11.06.2015 №925, податкової накладної від 11.06.2015 №91, рахунку-фактури від 10.06.2015 №2566, довіреності на отримання товару від 11.06.2015 №287П, виписки з банку від 11.06.2015.

Разом з тим, висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій, що ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагента.

Як зазначено в акті перевірки, відповідач посилається на отриману податкову інформацію від ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 23.06.2015 №4797/7/26-50-22-03, згідно якої зазначено що ТОВ Київ Альянс Груп відсутнє за податковою адресою. Всупереч пп.16.1.11 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України ТОВ Київ Альянс Груп про зміну свого місцезнаходження не повідомляв податковий орган.

На підставі викладеного, відповідачем зроблено висновок про те, що встановлені порушення при складанні податкової звітності з ПДВ у виписаних податкових накладних вказане місцезнаходження контрагента, за яким останній відсутній, чим порушено п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Відтак, на думку податкового органу фінансово-господарська діяльність ТОВ Київ Альянс Груп за період з 01.02.2015 по 31.05.2015 здійснена з порушенням вимог податкового законодавства та спрямована на отримання контрагентами податкової вигоди в результаті документального фіксування господарських операцій без їх фактичного здійснення, а у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з ТОВ Київ Альянс Груп , оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє, не доведено факт отримання товарів по ланцюгу постачання від ТОВ Діанеткс .

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Судом встановлено, що факт виконання вимог договорів та рух активів підтверджується первинними документами, зокрема, договорами, видатковими і податковими накладними, що відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Податкового кодексу України, що не спростовується і актом перевірки. Отримані товари використано та реалізовано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується первинними документами, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій та які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій.

Слід зазначити, що в ході розгляду справи відповідачем не доведено суду обставин недостатності доданих до матеріалів справи документів чи їх дефектності, а також податковим органом не заперечувалося та не спростовано фактичне виконання господарських операцій позивача із контрагентом, участь контрагента позивача у здійсненні таких операцій, наявності у них спеціальної податкової правосуб'єктності (реєстрації платниками ПДВ), факту реєстрації податкових накладних в ЄРПН тощо.

Також, з урахуванням сутності операцій відповідачем не доведено недостатності кількості у контрагента трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні. В контексті цього не надано податкової звітності контрагента, з якої б вбачалась відсутність у умов та ресурсів, у т.ч. трудових, необхідних для здійснення операцій.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з контрагентом, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірному періоді.

Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Слід також додати, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагента позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України ( Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання ). Не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентом недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України. Також не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем не наведено суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Поряд з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які вказували б на безтоварність операцій.

Висновки відповідача ґрунтуються лише на податковій інформації по контрагенту позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем податкового органу або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо товарності господарських операцій, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякі роботи (послуги) позивачем не отримувались від контрагента.

Крім того, на платника податків не покладається обов'язок перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту.

До того ж, суд зазначає також, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі.

Станом на момент здійснення господарських операцій відповідачем не доведено, що контрагент позивача був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та платником ПДВ.

Крім того, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Таким чином, якщо податкові органи володіють інформацією щодо ухилення від сплати податків платником, вони повинні вживати заходи з метою притягнення до відповідальності саме такого суб'єкта господарювання, а не покладати відповідальності на його контрагента, який документально підтвердив своє право на податкові відрахування.

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства та встановленими обставинами справи, оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне їх використання в господарській діяльності, відтак позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з вказаним контрагентом, як наслідок не завищено суму податкового кредиту спірного звітного періоду. Отже висновок податкового органу про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.4, п.201.10, п.201.11 ст. 201 Податкового кодексу України є необґрунтованим, що вказує на необґрунтованість та протиправність прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення від 13.11.2015 №0001692202.

Враховуючи викладене, надавши правову оцінку з урахуванням доказів у справі в їх сукупності, враховуючи положення частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, необхідно визнати протиправними та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відтак, позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 13.11.2015 №0001692202 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 39 592,50 грн.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Промтехсервіс (код ЄДРПОУ 37675491) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн. за рахунок асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур