Рішення

від 26.04.2017 по справі 219/72/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 219/72/17 Номер провадження 22-ц/775/762/2017

Єдиний унікальний номер 219/72/17 Головуючий у 1 інстанції Погрібна Н.М.

Номер провадження 22-ц/775/762/2017 Доповідач Дундар І.О.

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2017 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Дундар І.О.

суддів: Кішкіної І.В., Соломаха Л.І.

за участю секретаря Яворського О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_2, до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмут Донецької області, третя особа - Будівельно-комерційна фірма Водоспецбуд , про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків внаслідок виробничої травми

за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмут Донецької області

на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому вказав, що з 21 вересня 1990 року по 2 серпня 2000 року працював водієм в СМУ-3 Водспецбуд , яке ліквідовано без правонаступника. 27 серпня 1999 року під час роботи з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого йому встановлено 25% втрати працездатності. Спричинена травма спричиняє йому моральну шкоду, на відшкодування якої просив стягнути з відповідача 15000 грн.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Бахмут Донецької області на користь ОСОБА_1 гроші в сумі 7000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок трудового каліцтва; в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки суд не врахував, що на момент встановлення позивачу первинно стійкої втрати професійної працездатності (2000 рік) ще не були чинними норми Закону, за яким обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди було покладено на Фонд; підприємство не мало заборгованості перед позивачем, жодних документів з цього приводу до суду не надано; положення Правил відшкодування шкоди щодо капіталізації платежів сум на відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємства втратили чинність на час ліквідації підприємства, де працював позивач. Крім того, судом не обґрунтовано розмір відшкодування шкоди.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші особи до суду не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області надав суду заяву з проханням відкласти розгляд справи, оскільки представник перебуває у відпустці.

На підставі ч.1 ст.305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Апеляційний суд вважає, що причини неявки представника в судове засідання, не є поважними, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області є юридичною особою з певною кількістю працівників, тому розгляд справи належить проводити у відсутність відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що позивач з 21 вересня 1990 року по 25 серпня 2000 року перебував у трудових відносинах зі СМУ-3 Водспецбуд , яке на теперішній час ліквідовано без правонаступництва, 25 серпня 1999 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, за наслідками якого 10 січня 2000 року йому встановлено 25% втрати працездатності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у разі, коли право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача до 01 січня 2006 року, потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху, незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення.

Але з такими висновками суду погодитися неможливо.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII Про охорону праці (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Саме до цього зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові №6-26цс12 від 18 квітня 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу втрата працездатності первинно була встановлена 10 січня 2000 року (арк..спр.11).

Згідно з положеннями ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

На час виникнення спірних правовідносин питання відшкодування шкоди на виробництві були врегульовані Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993року № 472, відповідно до п.11 яких моральна шкода відшкодовувалась за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.

Згідно з пунктом 33 Правил заява про відшкодування шкоди подається власнику, з вини якого заподіяна шкода. При ліквідації, банкрутстві, реорганізації підприємства потерпілий подає заяву правонаступникові, а в разі його відсутності - органові державного соціального страхування.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 21 вересня 1990 року по 2 серпня 2000 року працював на Часів Ярському СМУ -3 Водспецбуд (арк..спр.8).

Під час розгляду справи ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів щодо його звернення з приводу відшкодування моральної шкоди до власника підприємства, де він працював, комісії по трудовим спорам підприємства чи суду.

Відповідно до довідки (арк..спр.28) дане підприємство 20 квітня 2001 року реорганізовано шляхом приєднання до ДП Водспецбуд ВАТ Донбасканалбуд , яке ліквідовано 30 червня 2005 року (відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

Станом на 30 червня 2005 року Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 втратили чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року N 807 Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України .

На підставі ч.2 ст.4 Закону України „Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці"державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч.1 ст.9 цього Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон).

В частині 3 розділу ХІ Прикінцеві положення Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в редакції, яка діяла на час ліквідації підприємства, де працював позивач, установлено, що: відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги; уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Але під час розгляду справи не було встановлено, що підприємство, на якому працював ОСОБА_1, мало перед ними заборгованість по відшкодування моральної шкоди; належні та допустимі докази з цього приводу позивачем не надано.

Крім того на час звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" викладено в новій редакції, на підставі ч.8 ст.36 якої встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Перехідні положення Закону не містять обов'язку Фонду щодо відшкодування моральної шкоди працівникам ліквідованих підприємств.

Суд першої інстанції на зазначені положення Законів уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмут Донецької області задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2017 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_2, до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмут Донецької області, третя особа - Будівельно-комерційна фірма Водоспецбуд , про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків внаслідок виробничої травми відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: