Рішення

від 24.04.2017 по справі 904/2830/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.04.17р. Справа № 904/2830/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чайний дім" (м. Дніпро)

до Приватного підприємства "Гранд ТСМ" (м. Павлоград, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на поставку товару № 7 від 01.07.2015 у загальному розмірі 34 519 грн. 45 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 24.04.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 1-ЧД від 04.01.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чайний дім" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Приватного підприємства "Гранд ТСМ" (далі - відповідач) заборгованість за договором на поставку товару № 7 від 01.07.2015 у загальному розмірі 35 849 грн. 07 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 34 291 грн. 58 коп. - основний борг;

- 1 557 грн. 22 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на поставку товарів № 7 від 01.07.2015 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 27.08.2016 по 06.01.2017 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 34 291 грн. 58 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.7. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1 557 грн. 22 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 05.04.2017.

Від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх.суду 18700/17 від 31.03.2017), в якій він просив суд накласти арешт на кошти у розмірі ціни позову - 34 661 грн. 39 коп. та судового збору в сумі 1 600 грн. 00 коп., які обліковуються на розрахунковому рахунку № 26004300484157 ТОБО № 10003/0511 у філії АТ "Ощадбанк". Вказана заява обґрунтована тим, що із офіційного веб-порталу Судової влади України позивачу стало відомо про велику кількість судових справ, предметом спору яких є заборгованість відповідача у загальному розмірі понад 600 000 грн., а також у позивача наявна інформація про закриття відповідачем своїх магазинів та реалізацію майна. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що невжиття заходів до забезпечення позову можу утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 18702/17 від 31.03.2017) та заява (вх.суду 18698/17 від 31.03.2017), в яких він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом докази.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 18699/17 від 31.03.2017), в якій він просив суд стягнути заборгованість за договором на поставку товару № 7 від 01.07.2015 у загальному розмірі 34 661 грн. 39 коп., яка складається з таких сум:

- 33 104 грн. 17 коп. - основний борг;

- 1 557 грн. 22 коп. - пеня.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 118894/17 від 03.04.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на необхідність перевірки факту поставки товару, стану та обсягів заборгованості перед позивачем.

У судове засідання 05.04.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 05.04.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 05.04.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 24.04.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки сторін до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 23450/17 від 24.04.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом докази, зокрема, і відзив на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог позивача заперечує, посилаючись на те, що: фактично, сума основного боргу складає 23 899 грн. 95 коп.; поставка товару, здійснена 06.01.2017, поза строком дії спірного договору, а отже, є позадоговірною, а строк виконання за нею не настав.

Від відповідача надійшла заява (вх.суду 23451/17 від 24.04.2017), в якійвін просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на зайнятість його представника в іншому судовому процесі.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 2357617 від 24.04.2017), в яких він зазначає, що договір на поставку товару № 7 від 01.07.2015 є пролонгованим на 2017 рік у відповідності до умов пункту 10.2. договору. Також, у поясненнях позивач вказує про те, що будь-яких звернень чи повідомлень про намір розірвати договір від відповідача не надходило, також вказаного не було ініційовано і позивачем.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 2357717 від 24.04.2017), в яких він зазначає, що з урахуванням часткового поверненням відповідачем товару, у позивача виникла необхідність у здійсненні уточненого розрахунку пені, та, відповідно, зменшенні розміру позовних вимог. Так, у поясненнях позивач просить суд стягнути заборгованість за договором на поставку товару № 7 від 01.07.2015 у загальному розмірі 34 519 грн. 45 коп., яка складається з таких сум:

- 33 104 грн. 17 коп. - основний борг;

- 1 415 грн. 28 коп. - пеня.

Так, відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як : подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву позивача, судом визначено, що позивачем, фактично, зменшено заявлені до стягнення основний борг, у зв'язку з частковим поверненням відповідачем отриманого за спірними накладними товару, а також пеню,, у зв'язку із здійсненням її уточненого розрахунку. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

В той же час, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 34 519 грн. 45 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 24.04.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 24.04.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, з приводу якого судом вказане таке.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (подане вдруге ) не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, суд зауважує, що правова позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву , який наявний в матеріалах справи, а клопотання про відкладення розгляду справи подане до суду вдруге, що може свідчити про зловживання своїми процесуальними правами. Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, позивач зазначає, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи. Крім того, у судовому засіданні 24.04.2017 представник позивача наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом одного року не погасив існуючу заборгованість, а обидва клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості у повному обсязі, можуть вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 24.04.2017 представник позивача виклав зміст позовних вимог, з урахуванням їх зменшення, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24.04.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.07.2015 між Приватним підприємством "Гранд ТСМ" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чайний дім" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір на поставку товару № 7 (далі по тексту - договір, а.с.14-19), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар та оплатити його на умовах договору (пункт 1.1. договору).

Договір було підписано із протоколом узгодження розбіжностей від 01.07.2015 (а.с.23-24).

У пунктах 10.1. та 10.2. договору сторони узгодили, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2015. Строк дії договору автоматично продовжується , на тих же умовах, на додаткові однорічні строки , у випадку, якщо жодна із сторін не поставить до відома іншу сторону у письмовій формі про свій намір змінити або призупинити дію договору за 30 календарних днів до закінчення дії договору.

Так, в матеріалах справи відсутні докази наявності письмових звернень позивача чи відповідача щодо зміни або припинення дії договору. Крім того, у письмових поясненнях (вх.суду 2357617 від 24.04.2017) позивач підтвердив, що договір на поставку товару № 7 від 01.07.2015 є пролонгованим на 2017 рік у відповідності до умов пункту 10.2. договору. Також, у поясненнях позивач вказував про те, що будь-яких звернень чи повідомлень про намір розірвати договір від відповідача не надходило, також вказаного не було ініційовано і позивачем.

Отже, заперечення відповідача в частині припинення спірного договору, а також позадоговірних правовідносин між сторонами у 2017 році не приймаються до уваги судом, оскільки не підтверджені жодним доказом, а також спростовуються умовами договору та фактичними обставинами справи.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з нормами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що товаром за договором є товар, вказаний в специфікації постачальника, яка погоджується з покупцем та підписується сторонами. Специфікація затверджується сторонами у встановленій формі (додаток № 1 до договору) та є невід'ємною частиною договору.

У відповідності до вказаних умов договору, між сторонами було підписано специфікацію, в якій сторони визначили найменування товару та його кількість (а.с.20-21).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 2 договору сторони погодили умови та порядок поставок, зокрема:

- поставка товарів в підрозділ покупця (магазин, склад) здійснюється транспортом та за рахунок постачальника. Координати підрозділів (магазин. склад) покупця вказані в додатку № 2 до договору (пункт 2.1. договору);

- замовлення вважається виконаним, а постачальник вважається виконав свої зобов'язання по поставці, якщо він здійснив поставку товарів: в асортименті та кількості, відповідно замовленню; по цінам, затвердженим сторонами в специфікації; з повним пакетом супровідних документів (пункт 2.5. договору);

- поставка товарів в підрозділ покупця (магазин) здійснюється транспортом та за рахунок постачальника (пункт 2.6. договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору передача (здача-приймання) товару здійснюється відповідно до товарної накладної постачальника. Перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент отримання покупцем товару та підписання товарних накладних.

Загальна вартість договору складається з суми товарів, вказаних в накладних (пункт 4.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставки в період з 27.08.2016 по 06.01.2017 поставив відповідачу товар на загальну суму 35 220 грн. 66 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № Б-00390 від 27.08.2016 на суму 1 021 грн. 30 коп. (а.с.35);

- видатковою накладною № Б-00391 від 27.08.2016 на суму 426 грн. 41 коп. (а.с.33);

- видатковою накладною № Б-00392 від 27.08.2016 на суму 571 грн. 56 коп. (а.с.31);

- видатковою накладною № Б-00378 від 37.09.2016 на суму 4 840 грн. 06 коп. (а.с.37);

- видатковою накладною № Б-00235 від 15.12.2016 на суму 5 520 грн. 83 коп. (а.с.39);

- видатковою накладною № Б-00239 від 17.12.2016 на суму 3 389 грн. 39 коп. (а.с.59);

- видатковою накладною № Б-00240 від 17.12.2016 на суму 2 037 грн. 28 коп. (а.с.57);

- видатковою накладною № Б-00241 від 17.12.2016 на суму 1 749 грн. 50 коп. (а.с.55);

- видатковою накладною № Б-00242 від 17.12.2016 на суму 2 285 грн. 12 коп. (а.с.53);

- видатковою накладною № Б-00243 від 17.12.2016 на суму 1 975 грн. 20 коп. (а.с.51);

- видатковою накладною № Б-00244 від 17.12.2016 на суму 1 525 грн. 09 коп. (а.с.49);

- видатковою накладною № Б-00245 від 17.12.2016 на суму 2 037 грн. 17 коп. (а.с.47);

- видатковою накладною № Б-00246 від 17.12.2016 на суму 1 477 грн. 68 коп. (а.с.45);

- видатковою накладною № Б-00247 від 17.12.2016 на суму 977 грн. 66 коп. (а.с.43);

- видатковою накладною № Б-00248 від 17.12.2016 на суму 784 грн. 30 коп. (а.с.41);

- видатковою накладною № Б-00033 від 06.01.2017 на суму 2 826 грн. 43 коп. (а.с.61);

- видатковою накладною № Б-00034 від 06.01.2017 на суму 1 775 грн. 68 коп. (а.с.63).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, надані до суду накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані відповідачем без зауважень.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем не заявлено. Оригінали вказаних накладних було оглянуто у судовому засіданні 05.04.2017.

В той же час, у відповідності до пункту 3.10. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.07.2015), покупець має право повернути, а постачальник зобов'язаний забрати товар у наступних випадках:

- повернення неякісного товару кінцевим покупцям, за умови надання офіційних документів, підтверджуючих повернення товару саме клієнтом, з зазначенням причини такого повернення;

- товар не користується попитом та виводиться з асортиментного ряду покупця;

- залишки товару по закінченню акційного товару;

- сезонні товари по закінченню сезону;

- прийняття рішення контролюючим органами про заборону або призупинення реалізації товару, поставленого постачальником, за умови надання копії такого рішення, виданого уповноваженими на те державними органами;

- відсутність на індивідуальній упаковці товару маркування, яке відповідає вимогам діючого законодавства України.

У випадку повернення товару постачальник зобов'язаний забрати товар у покупця протягом 7 календарних днів з моменту отримання повідомлення покупця, тобто з черговою поставкою товару. Представник постачальника, по закінченню приймання поверненого товару, зобов'язаний надати довіреність на отримання товару та оформити коригуючу податкову накладну.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до вказаної умови договору, відповідачем було частково повернуто товар на суму 1 187 грн. 68 коп. відповідно до накладної на повернення № ВРНк-00143 від 17.03.2017 (а.с.80).

В той же час, у відповідності до умов пункту 4.3. договору покупець здійснює оплату шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу в 40 календарних днів з дня отримання товару від постачальника.

При цьому, в порушення умов договору поставки відповідачем в порядку та строки, узгоджені сторонами у пункті 4/3/ договору, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

Так, поставлений в період з 27.08.2016 по 06.01.2017 товар було оплачено відповідачем лише частково - в сумі 928 грн. 81 коп. (з платежу, здійсненого платіжним дорученням № 941 від 09.02.2017).

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 33 104 грн. 17 коп. (35 220,66 - 1 187,68 - 928,81).

Факт наявності заборгованості в сумі 33 104 грн. 17 коп. також підтверджено сторонами в акті звірки взаємних розрахунків, в якому сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача перед позивачем станом на 20.03.2017 в сумі 33 104 грн. 17 коп. (а.с.81).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару, поставленого в період з 27.08.2016 по 06.01.2017 є таким, що настав, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача за отриманий за спірними накладними товар є доведеною та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень , докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачами не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення заборгованості за поставлений в період з 27.08.2016 по 06.01.2017 товар в залишковій сумі 33 104 грн. 17 коп .

Отже, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на розмір заборгованості в сумі 23 899 грн. 95 коп. суд не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не підтверджені відповідачем жодним доказом, як і не надано останнім документів, які підтверджують часткове чи повне погашення заборгованості, яка є спірною у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 33 104 грн. 17 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.7. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.07.2015) сторони визначили, що у випадку несвоєчасного або неповного перерахування грошових коштів у відповідності з пунктом 4.3. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період нарахування пені, від простроченої суми за кожен день прострочення. У випадку постійної затримки по оплаті за вже поставлений товар, постачальник має право призупинити відвантаження товару до повного виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті, при цьому до першого не будуть застосовуватися штрафні санкції, передбачені договором, за невиконання заявок останнього.

Так, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.7. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 07.10.2016 по 13.03.2017 в сумі 1 415 грн. 28 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи (наведений в поясненнях від 24.04.2017), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 415 грн. 28 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх.суду 18700/17 від 31.03.2017), в якій він просив суд накласти арешт на кошти у розмірі ціни позову - 34 661 грн. 39 коп. та судового збору в сумі 1 600 грн. 00 коп., які обліковуються на розрахунковому рахунку № 26004300484157 ТОБО № 10003/0511 у філії АТ "Ощадбанк". Вказана заява обґрунтована тим, що із офіційного веб-порталу Судової влади України позивачу стало відомо про велику кількість судових справ, предметом спору яких є заборгованість відповідача у загальному розмірі понад 600 000 грн., а також у позивача наявна інформація про закриття відповідачем своїх магазинів та реалізацію майна. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що невжиття заходів до забезпечення позову можу утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Пунктом 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 1 600 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Чайний дім" про вжиття заходів до забезпечення позову.

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "Гранд ТСМ" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вулиця Терьошкіна, будинок 2-А; ідентифікаційний код 39487070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чайний дім" (49000, м. Дніпро, вулиця Мандриківська, будинок 47; ідентифікаційний код 31155601) - 33 104 грн. 17 коп. - основного боргу, 1 415 грн. 28 коп. - пені, 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.04.2017.

Суддя ОСОБА_2