Рішення

від 26.04.2017 по справі 904/2243/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.04.2017 Справа № 904/2243/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Ратне, Волинська область

до Приватного підприємства "ШАГ", м. Дніпро

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Мале приватне підприємство "Профіт", Волинська область, Ратнівський район, смт. Ратне

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "ШАГ" про стягнення 34469, 74 грн, з яких: 27820 грн. основний борг, 4236, 26 грн пеня та 2413, 48 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 03.03.2016 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 20.03.2017.

20.03.2017 від позивача надійшло клолпотання про проведення судового засідання без його участі, у зв'язку з неможливістю забезпечення явки останнього в судове засідання, яке призначено на 20.03.2017.

Ухвалою суду від 20.03.2017 розгляд справи було відкладено на 26.04.2017 та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Мале приватне підприємство "Профіт".

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки поштові конверти (арк. с. 53, 57) з ухвалами суду, які направлялись на адресу відповідача, повернулись з поштовою відміткою: за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Третя особа у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Про дату, місце та час проведення судового засідання була повідомлена належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 26.04.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.03.2016 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, перевізник) та Приватним підприємством "ШАГ" (далі - відповідач, експедитор) було укладено договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 даний договір регулює порядок стосунків, що виникають між сторонами при міжнародних перевезеннях вантажів автомобільним транспортом.

Експедитор замовляє здійснення перевезення від свого імені та за рахунок клієнта. Перевізник зобов'язується доставити довірений йому вантаж у пункт призначення у встановлений договором та додатком до нього строк та видати уповноваженій на отримання вантажу особі. Експедитор зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п. 1.2 договору).

Конкретні умови по кожному замовленню оговорюються у транспортному замовленні, що є невід'ємною частиною договору. Допускається отримання замовлення факсимільним зв'язком або електронною поштою (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 4.4 договору, ціна, порядок та строк оплати обговорюється у разовій заявці, що направляється перевізнику перед конкретним перевезенням.

Оплата послуг перевізника здійснюється експедитором за рахунок коштів, що поступили від клієнта за договором транспортного експедирування, на поточний рахунок перевізника на підставі оформлених належним чином наступних документів: оригіналу або копії міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача, зазначеного у накладній, про отримання вантажу без претензій, договору, рахунку, податкової накладної, акта виконаних робіт, а також документа, що підтверджує статус платника податку, що надаються експедитору лист за замовленням до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому виконано перевезення (п. 4.5 договору).

03.03.2016 сторонами було складено та підписано договір-замовлення № 03/03/16 на організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом (арк. с. 15).

У даному договорі-замовленні сторонами було погоджено перевезення обладнання автомобілем Рено НОМЕР_2, прицеп НОМЕР_3 з Туреччини до Дніпропетровська. строк доставки 11.03.2016 та ставка за перевезення 53260 грн. Строк оплати: 5-7 банківських днів.

На виконання умов договору, позивачем було підписано договір-замовлення № 03/03/16 від 03.03.2016 на організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом з Малим приватним підприємством "Профіт" (далі - третя особа), який зобов'язався виконати перевезення вантажу з Туреччини до Дніпропетровська автомобілем Рено НОМЕР_2, прицеп НОМЕР_3 з оплатою у розмірі 50000 грн (арк. с. 62).

На виконання вищевказаних договорів-замовлень, МПП "Профіт" здійснило перевезення вантажу з Туреччини до Дніпропетровська автомобілем Рено НОМЕР_2, прицеп НОМЕР_3, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 366349 (арк. с. 17). Вантаж, який перевозився за вищевказаною міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 366349, був отриманий ТОВ "ТД "Агроальянс" 12.03.2017, про що свідчить відповідний штамп вантажоодержувача у даній CMR).

07.06.2016 відповідач отримав від позивача документи, що підтверджують виконання позивачем перевезення вантажу згідно договору-замовлення від 03.03.2016 № 03/03/16, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа (арк. с. 16).

Відповідач здійснив часткову оплату вартості наданих послуг з перевезення вантажу у сумі 25800 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 27820 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 316 Господарського кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 934 Цивільного кодексу України передбачено, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання послуг за представленою міжнародною товарно-транспортною накладною та не надано доказів повної їх оплати на суму 27820 грн, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 27820 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 4236, 26 грн за період з 17.06.2016 по 16.12.2016.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що у випадку прострочення платежу, винна у простроченні сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 4236, 26 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано інфляційні втрати за період вересень 2016 - січень 2017 у сумі 2413, 48 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України і за своєю правовою природою він є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

У пункті 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 2413, 48 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача у розмірі 1600 грн.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 3000 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договори доручення від 06.02.2017 (арк. с. 19-22), акти приймання передачі наданих послуг від 13.02.2017 (арк. с. 17-18), квитанція № 03/02 від 13.02.2017 на суму 3500 грн, ордер серія ТВ № 029210 від 13.02.2017 (арк. с. 24), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 507 від 16.05.2008 (арк. с. 25).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України № 7 від 21.02.2013).

Враховуючи наведене, складність спору, неявку адвоката у судові засідання, явка представників сторін в які була визнана судом обов'язковою, суд вважає, що вимога позивача про відшкодування відповідачем 3000 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "ШАГ" (49013, м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 30, кв. 12; ідентифікаційний код 31231247) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (44100, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) основний борг у розмірі 27820 грн, пеню у сумі 4236, 26 грн, інфляційні втрати у розмірі 2413, 48 грн та 1600 грн витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні щодо стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3000 грн відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 27.04.2017

Суддя В.І. Ярошенко