Рішення

від 26.04.2017 по справі 904/4259/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.04.17р. Справа № 904/4259/17

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" (м. Дніпро)

про зобов'язання включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги у загальному розмірі 32 754 грн. 41 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Гринь К.А. - юрисконсульт (довіреність № 8202-К-О від 29.12.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" в особі голови ліквідаційної комісії (далі - відповідач) включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги у загальному розмірі 32 754 грн. 41 коп. з оплати заборгованості за договором банківського обслуговування від 08.07.2013 (гарантований платіж), з яких:

- заборгованість за кредитом в сумі 5 832 грн. 55 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 9 692 грн. 40 коп.;

- заборгованість зі сплати винагороди за використання ліміту в сумі 3 844 грн. 78 коп.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 13 384 грн. 68 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Заборгованість перед позивачем в сумі 32 754 грн. 41 коп. утворилась внаслідок порушенням відповідачем зобов'язань за договором банківського обслуговування від 08.07.2013 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування. На підставі заявок відповідача № 5 від 19.09.2013, № 11 від 14.10.2013 та № 8 від 27.10.2013 на поточний рахунок № 26000055706835 Банк надав відповідачу послугу "Гарантовані платежі" за господарськими договорами, що укладаються між клієнтом та його контрагентами, а також між клієнтом і банком. Вказана послуга надається у вигляді виконання банком заявок на договірне списання коштів, згідно з якою клієнт-платник доручає банку зарахувати кошти на рахунок отримувача, в сумі і в дату, зазначені при створенні заявки. Послуга надається банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Свої зобов'язання позивач виконав належним чином, своєчасно провів гарантовані платежі, ініційовані клієнтом 19.09.2013, 14.10.2013 та 27.10.2013, що підтверджується заявкою на гарантований платіж № 5 від 19.09.2013, заявкою на гарантований платіж № 11 від 14.10.2013 та заявкою на гарантований платіж № 8 від 27.10.2013, розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, відкритого для обслуговування відповідача. При цьому, як вбачається з виписки, відповідач скориставшись 03.12.2013 кредитними коштами у розмірі 10 000 грн. 00 коп., у встановлений 30-денний строк не здійснив погашення дебетового сальдо в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунку відповідача, у зв'язку з чим та відповідно до пункту 3.2.2.2. Умов, 03.02.2014 - 10 000 грн. 00 коп. стала простроченою, а відповідач за користування кредитом зобов'язаний був сплачувати на користь ПАТ КБ "Приватбанк" з вказаної дати відсотки у розмірі 48,00%. З цього часу заборгованість за кредитом була погашена лише частково, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед ПАТ КБ "Приватбанк" станом на 17.02.2017 становить 32 754 грн. 41 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом в сумі 5 832 грн. 55 коп., заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 28.02.2014 по 17.02.2017 в сумі 9 692 грн. 40 коп., заборгованість зі сплати винагороди за використання ліміту в період з 03.03.2014 по 17.02.2017 в сумі 3 844 грн. 78 коп. та пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 28.02.2014 по 17.02.2017 в сумі 13 384 грн. 68 коп. Отже, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору банківського обслуговування від 08.07.2013 в частині повного та своєчасного повернення наданих кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.

Як вказує у позовній заяві позивач, 07.12.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" за судовим рішенням.

Позивач посилається на те, що в порушення статті 105 Цивільного кодексу України, повідомлення від боржника про початок ліквідаційної процедури, порядок та строк заявлення кредиторських вимог банк як кредитор не отримував.

Відомості про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" банку стали відомі самостійно в процесі моніторингу в Єдиного державного реєстру даних щодо стану боржників, відразу після чого, 21.02.2017 Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг", було направлено заяву з кредиторськими вимогами в сумі 32 754 грн. 41 коп., та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу боржника.

Однак, позивач вказує, що направлена на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" заява з кредиторськими вимогами позивача була повернута Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" з довідкою "За закінченням терміну зберігання", з чого позивач зробив висновок, що ліквідаційна комісія ухилилася від її розгляду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 26.04.2017.

У судове засідання 26.04.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 26.04.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.04.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49051, м. Дніпро, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 27, офіс 7, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 06.04.2017 було повернуто 19.04.2017 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 13.04.2017 "Причина повернення: за зазначеною адресою не проживає".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 06.04.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 06.04.2017 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 26.04.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 26.04.2017 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Так, 08.07.2013 відповідач звернувся до позивача із заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг (далі - заява, а.с.11).

В заяві відповідач зазначив таке:

- підписавши дану анкету, надаю свою згоду з Умовами та правилами надання банківських послуг (розміщених на сайті банку www.pb.ua), тарифами банку, які разом з даною заявою складають Договір банківського обслуговування;

- підписавши дану заяву, в порядку діючого законодавства посвідчую згоду на ведення Банком документообігу, в тому числі підписання угод, договорів, додаткових угод до них, заяв, актів, платіжних та інших документів, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, передбаченому умовами та правилами надання банківських послуг;

- своїм підписом я приєднуюсь та зобов'язуюсь виконувати умови, викладені в Умовах і правилах надання банківських послуг, тарифах ПриватБанку - договорі банківського обслуговування в цілому. Відносини між банком та клієнтом можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів чи додаткових угод до даного договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по банківському обслуговуванню з клієнтом через веб-сайт банку (www.pb.ua чи інший інтернет-/СМС-ресурс, зазначений банком).

Також, відповідач подав позивачу заяву про відкриття рахунку (а.с.12).

Таким чином, між сторонами у справі укладено договір банківського обслуговування б/н від 08.07.2013, а згідно із заявою відповідач взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.

В подальшому, 19.09.2013, 14.10.2013 та 27.10.2013 відповідач звертався до Банку із заявками на гарантований платіж (доручення на гарантоване списання) (а.с.15-17).

У вказаних заявках зазначено, що операція(ії) за заявкою виконуються у відповідності з "Умовами та правилами надання банківських послуг" - розділ 3.1.1., розділ 3.2.2. або окремо укладених з клієнтом договорів, що регулюють надання послуг "Гарантовані платежі". У випадку, якщо виконання даної заявки здійснюється з використанням наданих Приватбанком кредитних коштів, то дана заявка разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та Тарифами Приватбанка складають кредитно-заставний договір (застава відповідно до пункту 3.2.2.4. "Умов та правил надання банківських послуг").

Так, відповідно до пункту 3.2.1.1.16 "Умов та правил надання банківських послуг" при укладенні договорів та угод, або здійсненні інших дій, які свідчать про приєднання Клієнта до цих Умов (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів та відбитку печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або в формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк та клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, направлений банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до їх укладення у письмовій формі.

Крім того, відповідно до пункту 3.2.2.11.1. Умов, договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення електронно - цифрового підпису усіма його сторонами. Договір у частині пункту 3.2.2.9.4. договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за договором (пункт 3.2.2.11.2. Умов).

При цьому, слід зауважити, що відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.

Так, вказані заявки відповідача підписані його електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт-банк Приват24, а отже у випадку виконання вказаних заявок з використанням кредитних коштів - відповідна заявка разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та Тарифами Приватбанка складають кредитно-заставний договір.

Згідно з пунктом 3.1.1.73. Умов Банк надає послугу гарантованих платежів для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, що укладаються між клієнтом та його контрагентами, а також між клієнтом і Банком (далі - послуга). Послуга надається у вигляді виконання Банком заявок на договірне списання коштів (далі - "гарантований платіж" або "заявка") за якою клієнт-платник доручає Банку зараховувати кошти на рахунок отримувача у сумі і в дату, зазначені при створенні заявки. Послуга надається банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Споживачем цієї послуги є платник і одержувач платежів за господарськими договорами.

При потребі одержання послуги, платник за допомогою системи дистанційного обслуговування Інтернет-клієнт- банк "Приват24" (далі - "Приват24") подає в Банк заявку на договірне списання коштів за встановленою формою, обов'язковими реквізитами якої є: номер і дата заявки (присвоюються автоматично), рахунок платника, рахунок одержувача, сума платежу, призначення платежу (із зазначенням відомостей про господарський договір, на виконання оплати по якому подається заявка), дата зарахування коштів одержувачу (далі - "дата виконання заявки", "дата виконання гарантованого платежу"), зазначення за рахунок яких коштів (власних коштів клієнта / кредитних / змішано) необхідно зарезервувати гроші для виконання гарантованого платежу. Створені в Приват24 заявки підписуються електронним або електронним цифровим підписами Клієнта (пункт 3.1.1.74 Умов).

Після отримання Банком за допомогою системи дистанційного обслуговування Заявки, Банк розглядає її на предмет надання або відмови в наданні Послуги, у разі відсутності у платника власних коштів та/або недостатньої інформації по кредитоспроможності платника. Банк має право вимагати у клієнтів додаткову інформацію, що підтверджує виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, що укладаються між Клієнтом та його контрагентами (договори/контракти, рахунки, податкові накладні, акти і т.п.). У разі відмови Клієнта у наданні додаткової інформації, або наявності недостовірної інформації в документації, Банк має право відмовити в наданні Послуги "Гарантовані платежі (пункт 3.1.1.75 Умов).

Якщо надання послуги здійснюється за рахунок кредитних коштів, Банк надає платникові кредит в розмірі, передбаченому в заявці (в межах встановленого ліміту) шляхом зарахування їх на рахунок 3648. Порядок надання Банком кредиту та його порядок погашення платником здійснюється згідно з пунктом 3.2.2 Умов та правил надання кредиту (пункт 3.1.1.76.2 Умов).

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач звернувся до Банку із такими заявками на гарантований платіж:

- заявкою на гарантований платіж (доручення на договірне списання) № 5 від 19.09.2013 на суму 10 051 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок власних коштів 51 грн. 00 коп., за рахунок кредитних коштів 10 000 грн. 00 коп. (а.с.15);

- заявкою на гарантований платіж (доручення на договірне списання) № 11 від 14.10.2013 на суму 23 000 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок власних коштів 0 грн., за рахунок кредитних коштів 23 000 грн. 00 коп. (а.с.16);

- заявкою на гарантований платіж (доручення на договірне списання) № 8 від 27.10.2013 на суму 70 050 грн. 00 коп., в тому числі за рахунок власних коштів 0 грн., за рахунок кредитних коштів 70 050 грн. 00 коп. (а.с.17).

При цьому, відповідач власноручно заповнював та підписував електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт-банк "Приват24" заявки на гарантований платіж (доручення на договірне списання) та зазначав суму кредитних коштів, якою бажав скористатися. В самих заявках зазначено, що "...дана заявка, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами ПриватБанка складають кредитно-заставний договір (застава згідно з пунктом 3.2.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг). Підписавши вказану вище заявку відповідач приєднався та погодився з умовами, викладеними в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанка, які розміщені на офіційному сайті Банка www.privatbank.ua.".

Вказані заявки відповідач підписав своїм електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт-банк Приват24, про що міститься надпис на кожній з них. Враховуючи викладене, між сторонами було укладено кредитно-заставний договір.

На виконання вказаних заявок позивачем були проведені оплати на запитувані суми, що підтверджується випискою по рахунку відповідача (а.с.24-26).

Розділом 3.2.2. "Умов та правил надання банківських послуг" регламентований порядок надання кредиту за послугою "Гарантований платіж".

Згідно з пунктом 3.2.2.1. Умов Банк при наявності вільних коштів зобов'язується надати Клієнту кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії, з лімітом і на цілі, зазначені в заявці на договірне списання (далі - "гарантований платіж" або "заявка"), в обмін на зобов'язання Клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в обумовлені цим Договором строки. Відновлювана кредитна лінія (далі - "кредит") надається Банком для виконання Клієнтом платежів за заявками на договірне списання з датою виконання в майбутньому (гарантованим платежам), термін повернення яких не перевищує терміну повернення кредиту, і які можуть бути змінені або скасовані Позичальником за згодою одержувача (шляхом підтвердження через дистанційний канал банківського обслуговування Інтернет - клієнт - банк "Приват24"), шляхом перерахування Банком кредитних коштів на рахунок 3648, з наступним перерахуванням у дату виконання на поточний рахунок одержувачів, зазначених в заявці.

Відповідно до пункту 3.2.2.2. Умов під датою виконання заявки сторони погодили дату зарахування кредитних коштів на поточний рахунок одержувача, зазначеного в заявці Клієнта. У випадку, якщо термін виконання гарантованого платежу був скорочений одержувачем без узгодження із Клієнтом (відповідно до пункту 3.1.1.74), то термін повернення кредиту вважається не зміненим. Клієнт погашає заборгованість по кредиту у розмірі, зазначеному в заявці Клієнта, в дату повернення кредиту, але не пізніше 30 днів після настання терміну повернення кредиту.

За користування кредитом у період з дати ініціювання Клієнтом заявки до дати виконання заявки Клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструмента в розмірі 4% річних (але не менше 5 гривень) від розміру кредиту, зазначеного в заявці Клієнта. Винагорода за надання фінансового інструмента сплачується Клієнтом у дату надання в Банк заявки. У період з дати виконання заявки за рахунок кредитних коштів Клієнт за користування кредитом сплачує Банку відсотки в розмірі 36% річних від суми заборгованості (за заявками, ініційованими до 01.02.2016), та починаючи з 01.02.2016 Клієнт за користування кредитом сплачує Банку відсотки в розмірі 64% річних від суми заборгованості (за заявками, ініційованими з 01.02.2016). У випадку зміни вартості кредитних ресурсів на ринку грошових ресурсів, зміни облікової ставки НБУ, зміни курсу гривні до іноземної валюти 1 групи класифікатора іноземних валют на 5 і більше відсотків, сторони на дату укладання договору погодили збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом. При цьому, таке збільшення розміру відсотків за користування кредитом не повинне перевищувати подвійного розміру процентної ставки, зазначеної в цьому пункті. Інформацію про розмір погодженої зміненої процентної ставки за користування кредитом, Банк розміщає для Клієнта одним з наступних способів: у письмовій формі, через установлені засоби електронного зв'язку Банку й Клієнта - системи Інтернет- клієнт - банк "Приват24", повідомленні на emaіl, sms-повідомлення на останні відомі Банку номера телефонів/адреси emaіl, надані Банку при ідентифікації й актуалізації відомостей про Клієнта, або іншими засобами. Погоджений Сторонами змінений розмір відсотків за користування кредитом набуває чинності з моменту його розміщення способом, визначеним цим пунктом, якщо інша дата не встановлена в інформації про зміну розміру відсотків. У випадку не погашення заборгованості Клієнтом по кредиту в термін до 30 днів включно, на 31-й день - заборгованість за кредитом стає простроченою. При цьому за користування кредитом Клієнт сплачує відсотки в розмірі 56% річних від суми заборгованості (за заявками, ініційованими до 01.02.2016), і відсотки в розмірі 64% річних від суми заборгованості (за заявками, ініційованими з 01.02.2016). Позичальник зобов'язується негайно передати Банку в заставу майнові права на одержання коштів по господарському (-им) договору (-ам) і/або майнові права на одержання товару по господарському (-им) договору (-ам), і/або товар в обороті через укладання з Банком відповідних договорів застави. Позичальник зобов'язується не ухилятися від виконання даного обов'язку і/або не перешкоджати в його виконанні та передачі даного майна і майнових прав у заставу Банку.

Дослідивши виписку по рахунку та розрахунок заборгованості, наданий позивач, суд встановив, що вони відповідають дійсним обставинам та умовам договору, а отже визнаються судом обґрунтованими.

Отже, факт кредитування поточного рахунку відповідача № 26000055706835 на підставі кредитно-заставного договору від 19.09.2013, від 14.10.2013 та від 27.10.2013 підтверджується матеріалами справи.

При цьому, як вбачається з наданої позивачем виписки за період з 09.07.2013 по 17.02.2017 по рахунку відповідача № 26000055706835, на ньому обліковуються прострочені суми.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що на рахунок відповідача № 26000055706835 за його заявою надавалась послуга - кредит за послугою "Гарантовані платежі".

Судом встановлено, що укладений правочин в частині надання Банком кредитних коштів за своїм змістом та правовою природою є кредитними договорами, а тому саме умови укладеного сторонами кредитно-заставного договору та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту у сумі 5 832 грн. 55 коп. та сплати процентів за користування кредитом в період з 28.02.2014 по 17.02.2017 в сумі 9 692 грн. 40 коп. є такими, що настали.

Свої зобов'язання позивач виконав належним чином, що підтверджується своєчасним проведенням гарантованих платежів, ініційованих клієнтом, про що свідчать заявки на гарантований платіж від 19.09.2013, 14.10.2013 та від 27.10.2013 виписка по рахунку відповідача та розрахунок заборгованості.

В той же час, матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач не виконав зобов'язання щодо повного та своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування.

Так, судом перевірений розрахунок процентів за користування кредитом, здійснений позивачем, та встановлено, що він відповідає умовам договору, оскільки позивачем вірно застосовані річні процентні ставки станом на момент нарахування, а також вірно застосовані інші вихідні дані (сума кредиту, часткові оплати, періоди нарахування та ін.). Розрахунок вищенаведених сум заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам (станом на 17.02.2017, а.с.27-28), доданий позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 3.2.2.10.7. Умов терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно, у пункті 3.2.2.10.1. Умов у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.2.6.2, 3.2.2.9.1 -3.2.2.9.3 договору, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.2.2.2, 3.2.2.6.3, 3.2.2.6.16, 3.2.2.7.2 договору, винагороди, передбаченого пунктами 3.2.2.6.5, 3.2.2.9.4-3.2.2.9.6 договору, Клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права, передбаченого пунктом 3.2.2.2 договору, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі, зазначеному в Заявці, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. Сторони погодили, що розмір пені, зазначений у цьому пункті, може бути на розсуд Банку зменшений. У разі зменшення банком розміру пені, зазначеної в цьому пункті договору, Банк за своїм вибором телекомунікаційного способу доставки інформації, повідомляє Позичальника узгодженими сторонами способами телекомунікацій протягом 5 днів з дати прийняття рішення про зменшення розміру пені. Узгодженими Сторонами способами телекомунікацій є: система дистанційного обслуговування "Приват24", СМС -повідомлення, термінали самообслуговування та ін. При цьому, додаткові узгодження Сторін не потрібні.

Так, на підставі вказаного пункту Умову, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 28.02.2014 по 17.02.2017 в сумі 13 384 грн. 68 коп.

Розрахунок пені, доданий до позову позивачем, перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та відносинам, що фактично склались між сторонами, а отже визнається судом обґрунтованим.

При цьому, судом враховано, що згідно з пунктом 3.2.2.10.4. Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 3.2.2.10.1 - 3.2.2.10.3 договору, здійснюється протягом 15 років зі дня, коли відповідне зобов'язання повинне було бути виконане Клієнтом.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення отриманого кредиту, порушення строків сплати процентів за договором, умови пункту 3.2.2.10.1. Умов та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача щодо 13 384 грн. 68 коп. пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором (погашення кредиту та сплати відсотків) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Матеріалами справи також підтверджується слідуюче.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.04.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" перебуває в стані припинення за судовим рішенням з 07.12.2015 (а.с.50-51).

Позивач посилається на те, що в порушення статті 105 Цивільного кодексу України, повідомлення від боржника про початок ліквідаційної процедури, порядок та строк заявлення кредиторських вимог банк як кредитор не отримував.

Відомості про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" банку стали відомі самостійно в процесі моніторингу в Єдиного державного реєстру даних щодо стану боржників, відразу після чого, 21.02.2017 Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг", було направлено заяву з кредиторськими вимогами в сумі 32 754 грн. 41 коп., та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу боржника.

Однак, позивач вказує, що направлена на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" заява з кредиторськими вимогами позивача була повернута Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" з довідкою "За закінченням терміну зберігання", з чого позивач зробив висновок, що ліквідаційна комісія ухилилася від її розгляду.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи (а.с.30-33).

З приводу викладених обставин, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом статей 111, 112 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія діє не від власного імені, а від імені юридичної особи як її орган. В частині 2 статті 112 Цивільного кодексу України йдеться про звернення до суду з позовом до юридичної особи в особі її ліквідаційної комісії. Отже, суд приходить до висновку, що такі спори підвідомчі господарським судам.

Так, згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.04.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" перебуває в стані припинення за судовим рішенням з 07.12.2015 (а.с.50-51).

Згідно зі статтею 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Відповідно до частин 4, 5, 6 статті 105 Цивільного кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Отже, законодавством передбачено, що у разі прийняття рішення про припинення в обов'язковому порядку здійснюється публікація відповідного повідомлення, у якому встановлюється строк на заявлення кредиторами своїх вимог. При цьому, цей строк становить від двох до шести місяців з дня такого опублікування. Позивач був наділений можливістю бути обізнаним стосовно відомостей про перебування відповідача в стані припинення з 07.12.2015. В той же час, відомостей щодо публікації оголошення про припинення відповідача та встановлення строку для пред'явлення вимог кредиторів матеріали справи не містять.

Однак, вимоги позивача не були розглянуті комісією з припинення (ліквідатором), а відповідно і не могли бути включені до проміжного ліквідаційного балансу.

В той же час, відповідно до частин 9, 11, 12 статті 111 Цивільного кодексу України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

У разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та забезпечує подання органам доходів і зборів.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

При прийнятті рішення, судом також було враховано, що частиною 3 статті 112 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про ухилення відповідача від розгляду його кредиторських вимог 27.03.2017 - в день, коли отримав своє поштове відправлення з вказаними кредиторськими вимогами, яке Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" було повернуто за зворотною адресою з довідкою "За закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с.33).

При цьому, вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно (частина 4 статті 112 Цивільного кодексу України).

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Отже, суд прийшов до висновку, що не розглянувши вимоги позивача, що були заявлені із дотриманням вимог чинного законодавства в частині звернення з ними, відповідач допустив порушення принципів добросовісності, розумності та справедливості під час вказаних дій.

Так, матеріали справи не містять доказів про включення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до реєстру вимог кредиторів та проміжного ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг".

Отже, проаналізувавши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, які мали місце при зверненні позивача до голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" із заявою з кредиторськими вимогами від 21.02.2017, проаналізувавши фактичні обставини справи у системному зв'язку з положеннями статей 111 та 112 Цивільного кодексу України, надавши оцінку всім цим обставинам у сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" є правомірними, обґрунтованими, в зв'язку з чим, у суду наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" в особі голови ліквідаційної комісії (49051, м. Дніпро, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 27, офіс 7; ідентифікаційний код 38753816) визнати вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) в сумі 32 754 грн. 41 коп. з оплати заборгованості за договором банківського обслуговування від 08.07.2013, з яких: заборгованість за кредитом в сумі 5 832 грн. 55 коп., заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 28.02.2014 по 17.02.2017 в сумі 9 692 грн. 40 коп., заборгованість зі сплати винагороди за використання ліміту в період з 03.03.2014 по 17.02.2017 в сумі 3 844 грн. 78 коп. та пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 28.02.2014 по 17.02.2017 в сумі 13 384 грн. 68 коп. та включити грошові вимоги в сумі 32 754 грн. 41 коп. до проміжного ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛВ Торг" (49051, м.Дніпро, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 27, офіс 7; ідентифікаційний код 38753816) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) - 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко